Рішення № 73472656, 16.04.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2018 р. Справа № 918/79/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марача В.В., при секретарі судового засідання Коваль С.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради

про стягнення заборгованості в сумі 800 572,20 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_2;

Від відповідача : ОСОБА_3

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 11:00 год до 17:00 год 16 квітня 2018 року

Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтями 35, 37 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 763 288,64 грн., 3 % річних в сумі 2 626,80 грн., пені в сумі 25 119,47 грн. та інфляційних в сумі 9 537,29 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі заяви-приєднання № 09420DQZ24DT016 від 01.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), Позивач надав Відповідачу послуги з розподілу природного газу, однак останній неналежним чином виконував обов'язки щодо проведення розрахунків за отримані послуги, внаслідок чого e у відповідача виникла заборгованість по оплаті вартості послуг і Позивачем нараховані штрафні санкції.

Ухвалою суду від 16.02.18 р. провадження у справі № 918/79/18 було відкрито та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 05.03.18 р.

3 березня 2018 року Позивач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав заяву, в якій у зв'язку із частковою оплатою Відповідачем боргу в сумі 763 288, 64 грн., просить закрити провадження у справі в цій частині стягнення та винести ухвалу про повернення судового збору в сумі 11 449, 33 грн.

5 березня 2018 року Відповідач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав відзив на позовну заяву, в якому погодився з позовними вимогами в частині виникнення заборгованості за період листопад - грудень 2017 року та січень 2018 року в сумі 763 288, 64 грн. та в частині порушення договірних зобов’язань стосовно строків оплати.

Однак, Відповідач не погоджується з вимогою щодо стягнення суми заборгованості в частині сплати штрафних санкцій, а саме: боргу внаслідок інфляційних процесів у розмірі 9 537, 29 грн., суми 3% річних в розмірі 2 626, 80 грн. та пені в розмірі 25 119, 47 грн.

Відповідач у відзиві вказує на те, що останнім оплата за послуги з розподілу природного газу була проведена частково у зв’язку з не реалізацією постанови КМУ від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» взаєморозрахунків згідно спільного протокольного рішення від 11.12.2017р.(копія додається). Відповідно до п.2.5 спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 345/111 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України сторона № 3 перераховує на рахунок стороні № 4 кошти у сумі 439 583, 86 грн. в т.ч. ПДВ 73 263, 84 грн. за розподіл природного газу 2017 року згідно договору від 01.01.2016р. № 09420DQZ24DT016.

Таким чином, як підсумовує Відповідач, між головним управлінням Державної казначейської служби України в Рівненській області, департаментом фінансів Рівненської обласної державної адміністрації, комунальним підприємством «Дубнокомуненергія» і Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків, яке не виконане, що призвело до невчасного бюджетного фінансування і послугувало причиною виникнення заборгованості перед Позивачем, тобто у зв’язку із несвоєчасним бюджетним фінансуванням цих розрахунків.

Крім того, враховуючи п.6.3,п.6.4,п.6.5, які обумовлені в типовому договорі розподілу природного газу, розрахунковим періодом за надані послуги є календарний місяць, оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка.

У разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості (який оформляється додатком до Договору) або укласти договір реструктуризації заборгованості.

Однак, як зауважує відповідач, останній не встиг скористатись п.6.5 Договору стосовно досудового врегулювання спору та вжити заходів для погашення заборгованості.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що пеня є господарською (штрафною) санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Така ж позиція відображена в п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, господарський суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов’язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов’язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов’язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи вищевикладене, на думку Відповідача, оскільки заборгованість в сумі 763 288, 64 грн. в добровільному порядку повністю погашена, відтак порушення зобов’язання Позивачу не завдало збитків, водночас договір з розподілу природного газу був укладений з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» в особі Дубенського УЄГГ, а Позивач в свою чергу не надав доказів, що внаслідок несвоєчасних розрахунків КП «Дубнокомуненергія» перед ПАТ по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» були понесені збитки або ці обставини вплинули на фінансовий стан підприємства.

Також, Відповідач просить суд врахувати, що комунальне підприємство перебуває у важкому фінансовому становищі, збитки підприємства за 2017 рік складають 4 466 000 грн. і сплата штрафних санкцій, а саме: інфляційні нарахування у розмірі 9 537,29 грн., суми 3% річних у розмірі 2 626, 80 грн., пені у розмірі 25 119, 47 грн. призведе до ще більших фінансових труднощів підприємства, подальшого збільшення заборгованості по основних платежах, зростання боргів перед енергопостачальними організаціями.

Крім того, Відповідач зазначає зокрема про те, що на комунальне підприємство, як на теплопостачальну організацію, покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію споживачам протягом опалювального сезону, а у зв'язку із низькою платоспроможністю значної кількості споживачів теплової енергії, особливо фізичних осіб, відсутністю коштів, підприємство буде позбавлене можливості своєчасно ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж та технічне обслуговування обладнання котелень і теплових пунктів, своєчасно та якісно надавати комунальні послуг споживачам міста.

Позивач у відповіді на відзив, яку подав до суду 20.03.18 р., наголосив на тому, що заперечення відповідача не визнає виходячи з наступного: розділом 6 договору розподілу природного газу № 09420DQZ24DT016 від 01.01.2016р., зокрема пунктами 6.1., 6.2., 6.3., 6.4. передбачено, що:

1.1. оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

1.2. тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

1.3. розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

1.4. оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі-Кодекс газорозподільних систем).

Крім того, на посилання Відповідача на те, що частково розрахунок проведено на підставі постанови КМУ від 11.01.2005р № 20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» було підписано спільне протокольне рішення про погашення боргу, зауважує про те, що Відповідач не надає копії платіжного доручення по якому була проведена оплата даної суми, що підтверджує те, що дане протокольне рішення не профінансоване. Водночас повідомляє про те, що постанова КМУ від 11.01.2005р № 20 з 01.01.2018р. втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017р. № 951.

Також наголошує Позивач на тому, що Відповідачем проводився розрахунок власними коштами та всі оплати проведенні після порушення провадження у справі.

На посилання Відповідача на ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України та Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 року № 18 щодо право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, Позивач вважає, що підстав для зменшення пені за прострочення в оплаті немає, оскільки несвоєчасне проведення оплати за надану послугу з розподілу, Позивачу завдаються збитки, так як останній немає можливості проводити своєчасні розрахунки з ПАТ "Укртрансгаз". ПАТ «Рівнегаз» також знаходиться в тяжкому фінансовому стані, а сума нарахованої пені не є надмірно великою до суми наданих послуг за спірний період. Право на зменшення неустойки у суду є виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків". На думку Позивача, зі змісту зазначених вище норм законів вбачається, що можливе лише зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, має відмовити в задоволенні клопотання. Три відсотки річних та інфляційних втрат не є штрафною санкцією та їх сума заявлена до стягнення не може бути зменшена за рішенням суду.

Підсумовуючи, Позивач наголошує на тому, що відповідач не навів виняткових обставин для зменшення пені і просить стягнути інфляційні нарахування у розмірі 9 537,29 грн., 3% річних у розмірі 2 626, 80 грн. та пені у розмірі 25 119, 47 грн.

В судових засіданнях 27.03.18р. та 16.04.18 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача пені, три відсотків річних та інфляційних та просив їх задоволити.

Представник відповідача в судових засіданнях 27.03.18р. та 16.04.18 р. проти позовних вимог заперечив.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з"ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

При цьому господарський суд керувався наступним.

Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об’єктів споживача.

Умови типового договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2494. Типовий договір розподілу природного газу (надалі-Договір) є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов вказаного договору (акцептування договору) є вчиненням Споживачем дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за встановленою формою.

1 січня 2016 року ОСОБА_1 підприємством "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради (як Споживачем) була підписана заява-приєднання № 09420DQZ24DT016 до умов Договору розподілу природного газу.

Відповідно до 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання написаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку у встановленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

За цим Договором Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 6.1.оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до п. 6.2. Договору тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.

Відповідно до п.6.3. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Згідно п. 6.4. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з рахуванням раніше перерахованих коштів.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та смунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494.

Так, в листопаді-грудні 2017 року та січні 2018 р. Відповідачу надано послугу з розподілу природного газу на суму 763 288, 64 грн., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу:

- акт № РВ000014207 від 30.11.2017 року на суму 348 199, 08 грн.;

- акт № РВ000016204 від 31.12.2017 року на суму 403 686, 77 грн.;

- акт № РВ000000207 від 31.01.2018 року на суму 453 897, 76 грн.

підписаними позивачем та відповідачем, та не заперечується відповідачем.

Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати за відповідачем утворилась заборгованість на суму 763 288, 64 грн. за період з 01.12.17р. по 31.01.2018 р.

3 березня 2018 року Позивач через відділ канцелярії та документального забезпечення суду подав заяву, в якій у зв'язку із частковою оплатою Відповідачем боргу в сумі 763 288, 64 грн., просить закрити провадження у справі в цій частині стягнення.

В якості доказів оплати заборгованості Позивач просить долучити до матеріалів справи копії платіжних доручень № 3526 від 28.02.18 р. на суму 250 000, 00 грн., № 170728815 від 28.02.18 р. на суму 6 459, 97 грн., № 170728820 від 28.02.18 р. на суму 3 547,14 грн., № 170728803 від 28.02.18 р. на суму 212, 45 грн., № 170222347 від 26.02.18 р. на суму 2 529, 13 грн., № 170601979 від 27.02.18 р. на суму 3 291, 67 грн., № 169935611 від 23.02.18 р. на суму 3 879, 39 грн., № 169826729 від 22.02.18 р. на суму 2 391, 09 грн., № 169826719 від 22.02.18 р. на суму 555, 73 грн., № 169700480 від 21.02.18 р. на суму 2 918, 40 грн., № 168936521 від 13.02.18 р. на суму 519, 63 грн., № 168754626 від 12.02.18 р. на суму 1 283, 89 грн., № 168936521 від 13.02.18 р. на суму 519, 63 грн., № 168936527 від 13.02.18 р. на суму 1 017, 19 грн., № 169043282 від 14.02.18 р. на суму 686, 93 грн., № 169043289 від 14.02.18 р. на суму 1 194, 54 грн., № 169153646 від 15.02.18 р. на суму 1 641, 95 грн., № 169282463 від 16.02.18 р. на суму 377, 03 грн., № 169282476 від 16.02.18 р. на суму 2 033, 44 грн., № 169043289 від 14.02.18 р. на суму 1 194, 54 грн., виписка банку від 27.02.18 р. на суму 466 675, 94 грн.

У судовому засіданні 16.04.2018 року представник позивача підтримав подану заяву про закриття провадження у справі, просив суд її задоволити, представник відповідача не заперечив проти задоволення даної заяви судом.

В судовому засіданні 16.04.2018 року сторонам було роз'яснено, що відповідно до частини 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що відповідачем до початку розгляду справи по суті добровільно сплачено основну заборгованість в розмірі 763 288, 64 грн., то відповідно, відсутній предмет спору, а відтак провадження в частині стягнення 763 288, 64 грн. у справі № 918/79/18 підлягає закриттю.

Водночас позивач у заяві про закриття провадження у справі просить вирішити питання про повернення судового збору відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи вищевказане та те, що заява про закриття провадження в частині стягнення 763 288, 64 грн. основного боргу подана позивачем до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про повернення судового збору в розмірі 11 449, 33 грн. позивачу в порядку частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 2 626, 80 грн., пені у розмірі 25 119, 47 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9 537,29 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до п. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов’язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 р. (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 36.11.2015 р. за № 1384/27829) затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - повний договір).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 25 119, 47 грн. за період з 11.12.2017р. по 09.02.2018 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем (а.с.18) та здійснивши її перерахунок відповідно до п. 8.2 Договору суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним і відтак підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 25 119, 47 грн. за період з 11.12.2017 р. по 09.02.2018 р..

Заперечення Відповідача про безпідставність нарахування пені не грунтуються на законі та спростовуються всім вищенаведеним. Крім того Відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для зменшення її (пені) розміру.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено арифметично вірно, відповідно до чинного законодавства, відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 612, 96 грн. за період з 11.12.2017р. по 07.02.2018 року.

Разом з тим, перевіривши поданий розрахунок інфляційних втрат в розмірі 9 537, 29 грн. за період з 01.12.2017 р. по 31.01.2018 р. судом встановлено, що розрахунок здійснено Позивачем з порушенням порядку нарахування, що підтверджується наступним.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Однак судом встановлено, що Позивачем було неправомірно нараховано інфляційні втрати за період з 01.12.2017 р. по 31.01.2018 р., оскільки згідно п. 6.4. Договору остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Враховуючи те, що послуги Позивачем надавались 30.11.2017р. (на суму 348199,08 грн.) та 31.12.2017р. (на суму 403686,77 грн.) право на нарахування інфляційних у Позивача виникло починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з 10.12.17 р. (від суми 348199,08 грн.), 10.01.18 р.(від суми 403686,77 грн.). Натомість Позивач нараховував інфляційні втрати в тому ж місяці в якому були надані послуги з розподілу природного газу та без врахування сум оплат здійснених Відповідачем в цьому ж місяці, що суперечить нормам законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 537, 29 грн. за період з 01.12.2017 р. по 31.01.2018 р.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, позовна вимога щодо стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 2 626, 80 грн. та пені у розмірі 25 119, 47 грн. підтверджена матеріалами справи та Відповідачем не спростована, відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас правомірність позовної вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 9 537, 29 грн. за період з 01.12.2017 р. по 31.01.2018 р. позивачем не доведена, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджена, відтак суд відмовляє в її задоволенні.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 підприємства "Дубнокомуненергія" основного боргу в розмірі 763 288, 64 грн.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради (35600, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Костянтина Острозького, 23, код ЄДРПОУ 13971076) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701) пеню у сумі 25 119,47 грн., три відсотки річних у сумі 2 626,80 грн. та 416, 20 грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 9 537 29 грн.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 11 449, 33 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 8193 від 13.02.2018 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи, у зв"язку із зменшенням розміру позовних вимог в частині стягнення 763 288, 64 грн. основного боргу, про що винести ухвалу.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 19 квітня 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.