Рішення № 73472257, 10.04.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/5/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2018 справа № 908/136/18

м. Запоріжжя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Максі-Трейд” (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 9)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс” (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63А, прим. 311)

про стягнення 137127,09 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 28.03.2018

від відповідача: не з’явився

Розглядаються позовні вимоги про стягнення 135725,22 грн. основного боргу та 1401,87 грн. пені за договором поставки № 1-19122017 від 19.12.2017.

Ухвалою суду від 05.02.2018 відкрите провадження у справі № 908/136/18, присвоєно справі номер провадження 18/5/18, судове засідання призначено на 28.02.2018; підготовче засідання відкладалось до 29.03.2018. В судовому засіданні 29.03.2018 підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2018.

В судовому засіданні 10.04.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 10.04.2018 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору ним за накладною № 177/17 від 26.12.2017 здійснено поставку продукції в повному обсязі. Обов’язок щодо оплати вартості поставленої продукції у відповідача виник з 09.01.2018, проте на час подання позову відповідачем заборгованість не сплачено. За прострочення виконання грошового зобов’язання позивачем нараховано відповідачу 1401,87 грн. пені. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України та ст. 193 ГК України позивач просив позов задовольнити.

Від відповідача 01.03.2018 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заявлену до стягнення суму основного боргу визнав та просив не стягувати штрафні санкції у зв’язку з тяжким фінансовим станом підприємства. Також відповідач у відзиві на позов просив відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, що, на його думку, допоможе розрахуватися з позивачем та зберегти підприємство.

Позивач у запереченнях на відзив проти клопотання відповідача заперечив та зазначив, що відстрочення судового рішення в силу ст. 331 ГПК України можливе тільки після винесення судом рішення по справі та набрання ним законної сили.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов’язковою. <…> Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п’ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії. <…> Учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. <…>

Ухвали з інформацією про час та місце судового розгляду справи своєчасно направлялись судом на адресу відповідача.

Як вбачається із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Технікс” не перебуває у процесі припинення, місцезнаходженням юридичної особи є: 69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 29, що співпадає з адресою зазначеною позивачем у позовній заяві.

Копії ухвал суду у справі від 05.02.2018, 28.02.2018, 29.03.2018, які направлялися на адресу відповідача, до господарського суду Запорізької області не повертались. Наданий відповідачем відзив на позов також свідчить про його обізнаність щодо розгляду справи.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Максі-Трейд” (постачальником, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс” (покупцем, відповідачем у справі) 19.12.2017 укладено договір поставки № 1-19122017 (надалі – Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору постачальник зобов’язався передати покупцеві у власність товар у зумовлені строки за ціною, в асортименті і кількості, які погоджено сторонами, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору кількість товару, його асортимент, ціна вказується у видаткових накладних постачальника на товар, які за своєю суттю (змістом), крім доказу прийому-передачі товару, являють собою специфікацію до договору та складають його невід’ємну складову частину.

Пунктом 2.4 Договору узгоджено, що товар вважається прийнятим з моменту підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної постачальника.

За визначенням п. 3.1 Договору, ціна на товар є договірною і вказується в рахунку і накладній.

Відповідно до п. 3.3 Договору умови оплати: відстрочка 14 днів.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що оплата здійснюється за рахунком-фактурою, наданою постачальником покупцю, у розмірі повної вартості партії товару, що буде поставлений відповідно до умов цього договору, включаючи транспортні витрати, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 4.1 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочки.

Пунктом п. 5.1 Договору визначено, що договір діє з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року.

У випадку наявності невиконання своїх зобов’язань між сторонами, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п. 5.3 Договору).

На виконання умов Договору позивачем за накладною № 177/17 від 26.12.2017 поставлено товар на загальну суму 135725,22 грн., з ПДВ.

Відповідачу виставлено на оплату рахунок-фактуру № 0175/17 від 19.12.2017 .

Невиконання відповідачем зобов’язання щодо оплати вартості поставленого товару у визначений Договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір поставки є двосторонньозобов’язувальним, оскільки і постачальник, і споживач, наділені як правами, так і обов’язками. На постачальника покладено обов’язок передати товар і надано право на одержання відповідної плати, а споживач, в свою чергу, зобов’язаний оплатити повну ціну товару і наділений правом вимагати належного виконання умов договору постачальником.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з долученої до справи накладної, позивач на виконання своїх договірних зобов’язань поставив відповідачу товар на загальну суму 135725,22 грн. Отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженого представника покупця на цій накладній та печаткою ТОВ “НВП “Технікс”, копією квитанції про прийом вантажу № НОМЕР_1 від 26.12.2017, а також довіреністю № 2/151217 від 19.12.2017 на отримання товару (арк. справи 12-14).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до умов договору відповідач повинен був оплатити вартість отриманого за договором товару з відстрочкою платежу 14 днів.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що моментом поставки є момент підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної постачальника.

Отже, оплата мала бути здійснена відповідачем у строк по 09.01.2018.

В порушення умов договору, відповідач оплату вартості товару у встановлений строк не здійснив.

Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідачем не сплачено.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не спростував факт порушення ним зобов’язань щодо оплати товару, із визначеним позивачем розміром заборгованості погодився.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 135725,22 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позивачем вимога про стягнення 1401,87 грн. пені заявлена на підставі п. 4.1 Договору за загальний період з 10.01.2017 по 22.01.2018.

Судом перевірено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та визнано вірним, а тому вимога в цій частині також підлягає задоволенню.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Максі-Трейд” щодо стягнення з відповідача 135725,22 грн. основного боргу та 1401,87 грн. пені за договором поставки № 1-19122017 від 19.12.2017 в повному обсязі.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача повністю.

Відповідач у відзиві на позов просив суд не стягувати штрафні санкції та надати відстрочку виконання рішення суду на 12 (дванадцять) місяців.

Розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс”, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи своє клопотання про надання відстрочки виконання судового рішення, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, що спричинило порушення строків розрахунків з позивачем.

Частиною 1 статті 239 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Отже, посилання позивача, що розстрочення можливе лише після винесення судового рішення на підставі ст. 331 ГПК України, є хибним.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

В даному випадку, обґрунтовуючи заяву про надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач вказав на скрутне фінансове становище та неможливість одноразового стягнення всієї суми, проте, жодних доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Суд зазначає, що відповідач, в порушення ст.ст. 74, 77 ГПК України, не надав документів, які підтверджують тяжке фінансове становище, документально не підтвердив неприбутковість підприємства, не надав документального обґрунтування наявності тих виняткових обставин, які роблять неможливим одночасне і повне виконання рішення суду по даній справі у встановлений строк.

Посилання на нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов’язку належного виконання зобов’язань перед позивачем та не робить неможливим виконання рішення суду.

При цьому, судом враховується, що, з огляду на наявність світової фінансової кризи, всі підприємства знаходяться у рівних умовах. Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс”, як суб’єкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від виконання взятих на себе зобов’язань.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Технікс” про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відносно прохання відповідача не стягувати штрафні санкції суд звертає увагу, що статтею 233 ГК України та статтею 551 ЦК України передбачено право суду на зменшення неустойки за наявності певних обставин, які мають бути підтвердженими відповідними доказами, що в даному випадку відповідачем не дотримано. Проте, даними нормами не передбачено право суду не стягувати штрафні санкції в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-238, ст. 239, ст.ст. 240 -242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс” (69041, м. Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 63А, прим. 311, ідентифікаційний код 33960995) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Максі-Трейд” (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 9, ідентифікаційний код 38050189) 135 725,22 грн. (сто тридцять п’ять тисяч сімсот двадцять п’ять грн. 22 коп.) основного боргу, 1401,87 грн. (одну тисячу чотириста одну грн. 87 коп.) пені та 2056,91 грн. (дві тисячі п’ятдесят шість грн. 91 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Технікс” про звільнення від штрафних санкцій та надання відстрочки виконання рішення суду у справі № 908/136/18 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 19.04.2018.

Суддя В.В. Носівець