Постанова № 73468039, 18.04.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2293/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

18 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року (головуючий суддя Крапівницька Н.Л.) у справі №802/2293/17-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 17.10.2017 року за №Б-16704/0-8489/6-17, у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов'язального характеру.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем при наданій їй відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, положень статтей 116 та 118 Земельного кодексу України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.12.2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за межами населеного пункту, оформлену листом від 17.10.2017 року за №Б-16704/0-8489/6-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 гектара, на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_3 640 грн. сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, відповідач, заперечуючи висновки окружного суду доводить, що останнім не було взято до уваги необхідність застосування спеціальних правових норм, а саме положень статті 79-1 Земельного кодексу України. Також, апелянт вважає, що судом не вжито всіх необхідних заходів для з'ясування всіх обставин по даній справі, а саме не було досліджено технічну документацію з інвентаризації земель Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано.

В силу положень п.2 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, в серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

За результатами розгляду вказаного звернення, 17.10.2017 року відповідачем надано відповідь за №Б-16704/0-8489/6-17, якою повідомлено позивача про відмову у задоволенні поданої нею заяви, оскільки місце розташування земельної ділянки, на яку вона претендує, не відповідає схемі землеустрою наявній в технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації Липівської сільської ради Томашпілького району Вінницької області, а також не містить обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель.

Не погоджуючись з відмовою Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області позивач звернулась з даним позовом до суду.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що підстави відмови Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не передбачені законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частин 1, 2, п."а" ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачає ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.5 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Стаття 33 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Абзац другий ч.5 ст.20 Земельного кодексу України встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст. 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, згідно закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень.

Відтак, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області за межами населеного пункту) саме в порядку ст.118 ЗК України.

В даному випадку, позивач при зверненні до відповідача, дотримувалась норм Земельного кодексу України, не надавши відповідачу жодних підстав для ствердження про невідповідність місця розташування об'єкта схемі землеустрою із формування території сільської ради, а також обґрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, оскільки вказані обставини в силу ч.7 ст.118 ЗК України не являються підставою для відмови у надання громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) в порядку та строки встановлені Земельним кодексом України.

Крім того, Положенням про головне управління Держгеокадастру в Вінницькій області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначено порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 вказаного Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, вказане в повній мірі доводить підставність висновку суду першої інстанції стосовно необхідності оформлення відповідачем рішення за наслідками розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з метою ведення особистого селянського господарства у формі наказу, а не листа.

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 квітня 2018 року.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М. Судді Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.