Рішення № 73467979, 17.04.2018, Козелецький районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/734/634/18 Справа № 734/1038/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 квітня 2018 року смт. Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Іванюка Т.І.,

при секретарі - Дідовець М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту дійсним,-

в с т а н о в и в:

у суд із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту дійсним звернулася ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівської області у якому просить встановити факт, що заповіт, складений 19 лютого 2002 року ОСОБА_2 та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 373, в дійсності складений ОСОБА_2, яка померла 11 жовтня 2004 року, 19 лютого 2003 року та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 373 та визнати дійсним заповіт, складений 19 лютого 2003 року ОСОБА_2 та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 373, за яким ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складувалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, в тому числі і належну їй частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою Чернігівська область, смт. Козелець, вул. Московська, буд. 28 (двадцять вісім), заповідала в рівних долях гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 11 жовтня 2004 року померла її баба ОСОБА_2. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по вул. Московська (після перейменування - Незалежності), буд. 28 в смт. Козелець Чернігівської області, що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія ААЕ № 953215. 19 лютого 2003 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 373. Цим заповітом вона все своє майно заповідала в рівних долях гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_1. За заявою позивача № 633 приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_5 06 грудня 2017 року зареєстровано спадкову справу номер у Спадковому реєстрі 61684500, номер у нотаріуса 248/2017, спадкодавець ОСОБА_2. Листом № 02-14 від 19 березня 2018 року приватний нотаріус ОСОБА_5 повідомила позивача про те, що видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом вбачається за неможливе, оскільки за даними Спадкового реєстру (Інформаційна довідка зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), копія якої додається) наданий заповіт не зареєстрований у цьому реєстрі, і інформація про нього відсутня.

З листа завідувача державного нотаріального архіву Чернігівської області № 1099/01-17 від 07.02.2018 року вбачається, що у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій Козелецької державної нотаріальної контори за 19 лютого 2003 року реєстровий номер 373 є відмітка про використання спеціального бланку нотаріального документу серії ВАС 925041 для посвідчення заповіту від імені ОСОБА_2. Одночасно листом повідомлено, що надати інформацію про використання вищезазначеного бланку з примірника заповіту, посвідченого Козелецькою державною нотаріальною конторою 19 лютого 2003 року за реєстровим номером 373 та внести вищезазначений заповіт до Спадкового реєстру немає можливості, оскільки він у фонді районної державної нотаріальної контори Чернігівської області не зберігається (був втрачений Козелецькою державною нотаріальною конторою, що підтверджується актом про нестачу архівних справ (документів), складеним Козелецькою районною державною нотаріальною конторою 22 грудня 2016 року”.

У зв’язку з викладеним у позивача виникли проблеми з реалізацією спадкових прав і виникла необхідність доведення дійсності заповіту ОСОБА_2 від 19 лютого 2003 року в судовому порядку.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, подавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, подавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Проти позовних вимог не заперечує.

У судовому засіданні встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини:

11 жовтня 2004 року померла баба позивача ОСОБА_2.

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по вул. Московська (після перейменування - Незалежності), буд. 28 в смт. Козелець Чернігівської області, що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серія ААЕ № 953215, виданого державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 15 квітня 1997 року та зареєстрованого в реєстрі за № 839.

Право власності зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Ніжинським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 10295014, про що свідчить витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 6842708 від 28.03.2005 року.

19 лютого 2003 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 373. Цим заповітом вона все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складувалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, в тому числі і належну їй частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою Чернігівська область, смт. Козелець, вул.. Московська, буд. 28 (двадцять вісім), заповідала в рівних долях гр. ОСОБА_4, та позивачу ОСОБА_1. На останніх вона поклала обов’язок надати її синові гр.. ОСОБА_7 право довічного користування вищезгаданим будинком. Останній у 2017 році помер.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2017 року у справі № 734/3506/17 позивачу визначено додатковий строк тривалістю три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом після баби ОСОБА_2, померлої 11 жовтня 2004 року.

За заявою ОСОБА_1 № 633 приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_5 06 грудня 2017 року зареєстровано спадкову справу номер у Спадковому реєстрі 61684500, номер у нотаріуса 248/2017, спадкодавець ОСОБА_2.

Листом № 02-14 від 19 березня 2018 року приватний нотаріус ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_1 про те, що видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом вбачається за неможливе. При цьому було зазначено наступне: “Відповідно до пункту 2.2 і 2.3 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, надалі Порядку, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру (надалі реєстру) перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту. Згідно пункту 5.1 глави 10 розділу 2 Порядку при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, і має перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. Таким чином, при заведенні спадкової справи мною було перевірено наявність заповіту за даними Спадкового реєстру (Інформаційна довідка зі спадкового реєстру(заповіти/спадкові договори), копія якої додається), та наданий Вами заповіт, що вказаний вище, не зареєстрований у цьому реєстрі, і інформація про нього відсутня. Тож було надіслано запит до Державного нотаріального архіву Чернігівської області (за місцем зберігання другого примірника заповіту) з проханням внести зазначений вище заповіт до реєстру і отримано відповідь (копія якої додається), що внести цей заповіт немає можливості, оскільки він у фонді районної державної нотаріальної контори Чернігівської області не зберігається (був втрачений, що підтверджується актом про нестачу архівних справ (документів), складений Козелецькою районною державною нотаріальною конторою 22 грудня 2016 року”. При цьому нотаріусом було рекомендовано звернутись до суду для визнання заповіту дійсним.

Згідно наданої нотаріусом Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 50160530 від 06.12.2017 року з параметрами пошуку “ОСОБА_2, ОСОБА_8” за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі знайдено таку інформацію: заповіт номер у Спадковому реєстрі 2899599, стан чинний, статус архівний до 01.12.2000 року, бланки ААЕ 953217, номер в реєстрі нотаріальних дій 841, дата посвідчення 15.04.1997 року, місце посвідчення Чернігівська область, Козелецький районний, Козелецька районна державна нотаріальна контора, місце зберігання Державний нотаріальний архів Чернігівської області, 14000 Чернігівська область, м. Чернігів, вул.. Мазепи Івана, 55, інформація про заповідача ОСОБА_2.

11 квітня 2002 року ОСОБА_9 померла. У зв’язку з цим 19 лютого 2003 року ОСОБА_2 склала заповіт на своїх внуків - ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

З листа завідувача державного нотаріального архіву Чернігівської області № 1099/01-17 від 07.02.2018 року вбачається, що у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій Козелецької державної нотаріальної контори за 19 лютого 2003 року реєстровий номер 373 є відмітка про використання спеціального бланку нотаріального документу серії ВАС 925041 для посвідчення заповіту від імені ОСОБА_2. Одночасно листом повідомлено, що надати інформацію про використання вищезазначеного бланку з примірника заповіту, посвідченого Козелецькою державною нотаріальною конторою 19 лютого 2003 року за реєстровим номером 373 та внести вищезазначений заповіт до Спадкового реєстру немає можливості, оскільки він у фонді районної державної нотаріальної контори Чернігівської області не зберігається (був втрачений Козелецькою державною нотаріальною конторою, що підтверджується актом про нестачу архівних справ (документів), складеним Козелецькою районною державною нотаріальною конторою 22 грудня 2016 року”.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту дійсним підлягає задоволенню із наступних підстав:

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Ст. 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, відповідно до ст. 202 та ст. 1233 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а також особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні вимоги до форми заповіту на час складання заповіту ОСОБА_2 регулювались ст.. 1247 ЦК України ( в редакції станом на 16.01.2003 року). Згідно неї заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Положення ст.. 1248 ЦК України передбачали, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Порядок посвідчення заповітів станом на дату складання заповіту ОСОБА_2 визначався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року за № 152/361( наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції N 20/5 від 03.03.2004).

Пунктами 82-85, 87 вказаної Інструкції передбачено, що нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем. У заповіті зазначаються: дата і місце народження заповідача; місце і час укладення заповіту. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Проте заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов’язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 535 Цивільного кодексу. Зміст цієї статті заповідачу не роз’яснюється у випадку, якщо предметом заповіту є тільки вклад у кредитній установі.

Відповідно до п. 14 вказаної Інструкції усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах.

З прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів” від 21.09.2010 року статтю 1247 ЦК України було доповнено частиною четвертою такого змісту: “4. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. N 491 затверджено Порядок державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі. Згідно п. 12 вказаного Порядку заповіти, посвідчені нотаріусами, консульськими установами, посадовими і службовими особами, які зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України, статті 37 і частині першій статті 40 Закону України “Про нотаріат”, до створення та введення в дію програмного забезпечення Спадкового реєстру, підлягають безоплатній державній реєстрації в такому реєстрі шляхом подання зазначеними посадовими та службовими особами, установами Реєстраторові заяв про реєстрацію архівних заповітів, форми та вимоги до заповнення яких встановлює Мін’юст.

На виконання положення ч. 4 ст. 1247 ЦК України наказом Міністерства юстиції України № 1810/5 від 07.07.2011 року, затверджено положення “Про спадковий реєстр”, яке встановлює порядок ведення й користування Спадковим реєстром, внесення до нього відомостей про заповіти та спадкові договори, посвідчені в Україні, а за бажанням заповідача - посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) і зареєстровані в іноземних державах згідно з Конвенцією про запровадження системи реєстрації заповітів, про заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину, а також надання інформації з нього.

Пунктом 1.7 вказаного Положення передбачено, що відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України “Про нотаріат», спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обов’язковому внесенню до Спадкового реєстру.

На підставі викладеного заповіт ОСОБА_2 мав би бути зареєстрований у Спадковому реєстрі, але реєстрація не відбулася через його втрату Козелецькою державною нотаріальною конторою.

Згідно з ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Заповіт є правочином. Тому до нього застосовуються загальні положення про правочини та положення про недійсність правочинів, встановлених ст. ст. 215 - 236 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року, не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв’язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, оскільки норми глави 85 ЦК України не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

Отже, чинність заповіту пов’язується законом із дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення. Наведені вимоги діючого законодавства щодо змісту та форми під час складання заповіту ОСОБА_2 були дотримані.

Крім того, у вказаному заповіті ОСОБА_2 допущена описка та зазначена дата складання заповіту “дев’ятнадцятого лютого дві тисячі другого року”, тобто за один рік до дати його нотаріального посвідчення “19 лютого 2003 року”. Хоча фактично вказаний заповіт було складено та посвідчено в один день - 19 лютого 2003 року. Вказане підтверджується листом завідувача державного нотаріального архіву Чернігівської області № 1099/01-17 від 07.02.2018 року про те, що у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій Козелецької державної нотаріальної контори за 19 лютого 2003 року реєстровий номер 373 є відмітка про використання спеціального бланку нотаріального документу серії ВАС 925041 для посвідчення заповіту від імені ОСОБА_2. Державне мито за посвідчення заповіту було сплачене по квитанції Козелецького відділення о/б № 3267 від 19 лютого 2003 року, про що зазначено у самому тексті заповіту. На 19.02.2002 року була жива спадкоємиця за заповітом ОСОБА_2 від 15.04.1997 року моя мати ОСОБА_9

Слід зазначити, що нотаріальний порядок посвідчення правочинів - це система послідовних дій нотаріуса, урегульованих нормами законодавства про нотаріат та про порядок вчинення нотаріальних дій, направлених на захист прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, з метою надання цим правочинам юридичної вірогідності.

Таким чином, нотаріальному посвідченню заповіту передують певні дії нотаріуса щодо складення заповіту, перевірки правоздатності та дієздатності осіб, що його укладають, їхнього дійсного волевиявлення тощо.

Отже, в даному випадку при виготовленні заповіту ОСОБА_2 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів нотаріусом чи іншим працівником нотаріальної контори була допущена помилка в написанні року складання заповіту. Дана обставина не може бути розцінена як порушення вимог форми нотаріально посвідчення, оскільки це є формальною обставиною, механічною помилкою, яка не може служити підставою для визнання недійсним даного правочину, оскільки вимоги ст. 203 ЦК України нотаріусом були дотримані, що підтверджується належними доказами.

Тобто, датою складання заповіту є дата його посвідчення нотаріусом, а саме 19 лютого 2003 року.

Враховуючи викладене, суд знаходить підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту дійсним.

Суд не стягує судових витрат з відповідача на користь позивача, враховуючи заяву останнього.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 203, 205, 215, 1243 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання заповіту дійсним – задовольнити.

Встановити факт, що заповіт, складений 19 лютого 2002 року ОСОБА_2 та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 373, в дійсності складений ОСОБА_2, яка померла 11 жовтня 2004 року, 19 лютого 2003 року та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 373.

Визнати дійсним заповіт, складений 19 лютого 2003 року ОСОБА_2 та посвідчений 19 лютого 2003 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 373, за яким ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складувалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, в тому числі і належну їй частку житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою Чернігівська область, смт. Козелець, вул. Московська, буд. 28 (двадцять вісім), заповідала в рівних долях гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1.

Судовий збір з відповідача не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя:-