Ухвала суду № 73463900, 16.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/3962/16-к 16.04.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3,

за участю секретаря Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150010000351, за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Миколаївської області, ОСОБА_4 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2017 року, яким

ОСОБА_5, який народився 1986 року травня місяця 15 числа в смт. Березнегувате Миколаївської області, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає в м. Миколаєві, вул. 12-а Повздовжня, 1-А, кв. 84, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор – Періжок О.В.,

обвинувачений – ОСОБА_5

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки із покладенням, відповідно до ст. 76 КК України, обов’язків періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 у відшкодування майнової шкоди – 31 661,50 грн., моральної шкоди – 40 000 грн., на користь Вітовської ЦРЛ кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на лікування потерпілого у сумі 7 965,29 грн.; на користь держави судові витрати у сумі 5 606,16 грн. за проведення судових експертиз.

Вирішено питання щодо речових доказів у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильності кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого, зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, яке полягає у неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги ст. 65 КК України та не врахував роз’яснень, викладених у п. п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Вважає, що приймаючи рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, суд не дотримався вимог чинного законодавства, не взяв до уваги наслідків, що настали від злочинних дій обвинуваченого, оскільки протиправними діями ОСОБА_5 людину позбавлено життя, що є найвищою соціальною цінністю.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

25.10.2015 р. близько 19.30 год. водій ОСОБА_5 керував автомобілем марки «DAF FT 95.380», реєстраційний номер НОМЕР_1, з напівпричепом «SAMRO SR 338», реєстраційний номер НОМЕР_2, та рухався у темний час доби у крайній правій смузі асфальтованої проїзної частини вул. Степовій у Корабельному районі м. Миколаєва, яка має по дві смуги руху у кожному напрямку, розподілені дорожньою розміткою 1.3 Правил дорожнього руху (подвійна суцільна лінія), зі сторони вул. Янтарної у напрямку вул. Космонавта Волкова зі швидкістю приблизно 65 км/год. та із увімкненим світлом фар головного освітлення у режимі «ближній».

В цей же час, у попутному для автомобіля «DAF FT 95.380» напрямку, попереду нього, по правій крайній смузі руху рухався мопед марки «Honda Dio» без реєстраційного номеру під керуванням ОСОБА_7 При поступовому наближенні автомобіля «DAF FT 95.380» до мопеду «Honda Dio», водій ОСОБА_5 виконав маневр перестроювання свого транспортного засобу у крайню ліву смугу свого напрямку руху, з метою подальшого випередження мопеду.

Продовжуючи рух вперед по вул. Степовій, водій мопеду «Honda Dio» ОСОБА_7, в районі будинку № 145-б по вул. Фруктовій, грубо порушив вимоги п. п. 2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, а також вимоги дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху. Рухаючись у крайній правій смузі свого напрямку руху, водій ОСОБА_8, маючи об’єктивну можливість виявити, що позаду нього у попутному напрямку, у крайній лівій смузі рухається автомобіль «DAF FT 95.380», не пропустив останнього, хоча повинен був це зробити і мав таку технічну можливість, та почав виконувати маневр розвороту ліворуч, при цьому пересікаючи напрямок руху автомобілю «DAF FT 95.380» та лінію дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху, яку перетинати забороняється.

Водій автомобілю «DAF FT 95.380» ОСОБА_5, виявивши небезпечне виконання водієм мопеду «Honda Dio» маневру розвороту ліворуч, грубо порушив вимоги п. п. 2.3 «б», 12.3 Правил дорожнього руху, а саме: проявив неуважність, відповідно не реагував на зміни дорожньої обстановки, що склалась, при виникненні небезпеки для свого руху вперед негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу у межах своєї смуги руху, а змінив напрямок руху свого транспортного засобу, виїхавши на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення автомобілю «DAF FT 95.380» з напівпричепом з мопедом «Honda Dio».

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію мопеду «Honda Dio» ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження, від яких 30.10.2015 р. у Жовтневій ЦРЛ останній помер.

Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинуваченого, який заперечував проти задоволення скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, є обґрунтованими, відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, які викладені у вироку. Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України вірно та апелянтом не оспорюються.

Що стосується покарання, то відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до роз’яснень, викладених в п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

На думку апеляційного суду, покарання судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України, з урахуванням в повній мірі ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, конкретних обставин вчиненого злочину, певних даних про особу ОСОБА_5, обставин, які пом’якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання відносно нього скарг не надходило, вжив заходів щодо часткового відшкодування завданих потерпілій збитків на лікування та поховання потерпілого.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Крім того, п. 20 даної Постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

В своїй апеляційній скарзі, як на єдину підставу для призначення обвинуваченому більш суворого покарання, без звільнення його від відбування покарання з випробуванням, прокурор, всупереч наведеним вище положенням постанови Пленуму Верховного Суду України, вказує на тяжкість наслідків, що настали у виді смерті потерпілого.

Однак, мотивувальна частина вироку суду містить чітку аргументацію рішення суду щодо можливості виправлення та перевиховання обвинувачення без реального відбування покарання, а саме – аналіз показань свідка ОСОБА_9, висновків чисельних експертиз, свідчить про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди потерпілий, керуючи транспортним засобом, перебував у стані алкогольного сп’яніння. З сукупності письмових доказів, показань обвинуваченого та свідків встановлено, що суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті потерпілого настали через порушення правил дорожнього руху обома водіями – обвинуваченим ОСОБА_5 і потерпілим ОСОБА_7 Висновки проведених експертних досліджень свідчать про те, що як обвинувачений ОСОБА_5, так і потерпілий ОСОБА_7, керуючи технічно справними транспортними засобами, мали технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді і в діях обох водіїв вбачається порушення Правил дорожнього руху, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме груба необережність потерпілого, сприяла, поряд із діями обвинуваченого, виникненню непоправних наслідків.

Крім того, судом дана оцінка і необережній формі вини обвинуваченого, позиції потерпілої ОСОБА_6, яка не наполягала на суворому покаранні, та просила суд призначити покарання, не пов’язане із позбавленням волі.

Проаналізувавши наведені вище дані про особу обвинуваченого, обставини вчинення злочину, апеляційний суд вважає, що призначаючи покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, з чим погоджується і апеляційний суд.

Що стосується звільнення обвинуваченого від відбування покарання, то відповідно до положень ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, що має бути належним чином вмотивовано у вироку.

Наведених вимог закону суд першої інстанції дотримався, оскільки перевіркою матеріалів справи встановлено, що звільняючи ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, він дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, взявши до уваги обставини, які пом’якшують покарання, зокрема часткове визнання вини, вжиття заходів до відшкодування завданих збитків, неправомірну поведінку потерпілого, яка так само, як і дії обвинуваченого, перебувала в прямому причинному зв’язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

З урахуванням наведених у вироку обставин, апеляційний суд вважає, що висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання є обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. 75 КК України.

З огляду на наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_5 покарання і звільнення від відбування покарання, як про те просить апелянт.

Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 заявив клопотання про застосування до нього амністії та звільнення його від покарання, призначеного вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2017 року, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки він має на утриманні неповнолітню дитину та його визнано винним у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким.

За положеннями ч. 2 ст. 86 КК України, законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 р. (набрав чинності 07.09.2017 р.) підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, зокрема, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Однак, жодних даних на підтвердження перебування на утриманні ОСОБА_5 неповнолітніх дітей матеріали кримінального провадження не містять. Не надано таких даних і в судовому засіданні.

За таких обставин, заявлене обвинуваченим ОСОБА_5 клопотання про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2016 році», апеляційним судом не розглядалось.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд –

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2017 року відносно ОСОБА_5 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді

______ __ ____

ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3