Рішення № 73463651, 13.04.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46952/17

Провадження № 2/761/521/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Соловей С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська клінічна лікарня» про порушення трудового законодавства, стягнення недоотриманої заробітної плати та повернення незаконно утриманих з заробітної плати коштів,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська клінічна лікарня» (далі по тексту - відповідач) про порушення трудового законодавства, стягнення недоотриманої заробітної плати та повернення незаконно утриманих з заробітної плати коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працювала юрисконсультом у Комунальному закладі Київської обласної ради «Київська клінічна лікарня» з 22.06.2017 року по 14.12.2017 року та була звільнена з роботи за ч. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Позивач зазначала, що відповідач не попередив її про зміну істотних умов праці, оскільки наказом «Про порядок ведення претензійної і позовної роботи» від 08.12.2017 року він фактично надав керівні повноваження головному бухгалтеру над юрисконсультами та ввів нового керівника. Окрім того, вказаний наказ покладав на позивача додаткові обов'язки. Тому ОСОБА_1 13.12.2017 року написала заяву на звільнення та попередила відповідача про порушення трудового законодавства.

Позивач вважала, що при звільненні роботодавець мав виплатити їй тримісячний середній заробіток відповідно до умов ст. 44 КЗпП України, але фактично цього не зробив. Тому ОСОБА_1, посилаючись на викладене просила суд стягнути з відповідача на її користь 18900,00 грн. вихідної допомоги та повернути їй 600,00 грн. профспілкового внеску, а також судовий збір.

21.03.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначав те, що фактично на підприємстві не відбулась зміна істотних умов праці, а позивача було звільнено з роботи на підставі її особистої заяви. Окрім того, наказом керівника «Про порядок ведення претензійної і позовної роботи» від 08.12.2017 року на позивача не покладалось жодних нових обов'язків, тоді як конкретизовано лише попередні. Окрім того, позивачу були повернуті всі суми під час звільнення, включаючи і виплати на виконання вимог ст. 44 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила суд про його задоволення. При цьому, визнавала отримання коштів в сумі 5304,00 грн., проте зазначала про відсутність інформації в призначенні платежу про відправника таких коштів, а тому вважала, що відповідачем вихідну допомогу їй оплачено не було.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала та заперечувала проти його задоволення.

В судовому засіданні допитана як свідок ОСОБА_3, яка є начальником відділу Київської обласної клінічної лікарні, пояснила суду, що при звільненні позивачу були виплачені всі кошти згідно діючого законодавства. При цьому, підставу для звільнення з роботи позивач зазначала сама та просила її звільнити саме за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного та справедливого вирішення спору, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась до головного лікаря Київської обласної клінічної лікарні із заявою про звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі її відмови від продовження роботи у зв'язку із істотною зміною умов праці.

Наказом від 14.12.2017 року № 600-02-02 ОСОБА_1 було звільнено з роботи відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно із наказом від 18.12.2017 року № 609-02-02, зобов'язано бухгалтерію провести донарахування вихідної допомоги ОСОБА_1 та провести розрахунок та виплату середнього заробітку по день фактичного розрахунку.

Згідно із наданими суду копіями видаткових касових ордерів та прибуткових касових ордерів, а також виписками по рахунку і квитанціями, підтверджується виплата відповідачем позивачу вихідної допомоги при звільненні в сумі 4208,83 грн. та 1095,17 грн.

Позивачем визнано отримання вказаних коштів.

Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно із ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем на підставі ст. 44 КЗпП України було здійснено вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку у випадку звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Слід зазначити, що правові підстави для виплати позивачу тримісячного середнього заробітку відсутні, оскільки її не було звільнено внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

При цьому, вимог про зміну формулювання причин звільнення або поновлення на роботі позивачем не ставляться, а суд, відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із змісту поданої позивачем заяви про звільнення вбачається, що вона не згодна із наказом керівника «Про ведення претензійної та позовної роботи в КЗ КОР «КОКЛ» від 08.12.2017 року, проте жодних порушень трудового законодавства вона не наводить.

Не надає таких доказів позивач і суду в процесі розгляду справи.

Таким чином, в ході судового розгляду не підтвердились позовні вимоги позивача щодо виплати їй вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку, а тому у задоволенні таких вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про повернення їй незаконно утриманих профспілкових внесків в сумі 600,00 грн., то ОСОБА_1 не надає жодних доказів на підтвердження утримання таких внесків у вказаних розмірах.

Окрім того, із наданих відповідачем платіжних доручень №№ 137 від 12.03.2018 року, № 204 від 12.03.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 було повернуто суму утриманих профспілкових внесків в розмірі 384,67 грн.

Таким чином, в задоволенні вимоги про повернення незаконно утриманих профспілкових внесків слід також відмовити, оскільки вони не підтвердились в ході судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (04200, АДРЕСА_1) до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська клінічна лікарня» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 1, код ЄДРПОУ 01993701) про порушення трудового законодавства, стягнення недоотриманої заробітної плати та повернення незаконно утриманих з заробітної плати коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення складено: 13.04.2018 року.