Ухвала суду № 73462638, 10.04.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5411/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2018 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., перевіривши додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, по позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього Цивільний процесуальний кодекс України покладає на суд обов'язок, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, вважаю, що позовна заява не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1, п. 4; 5 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява, серед іншого, повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на вищенаведені вимоги процесуального законодавства, діючого з 15 грудня 2017 року, позивачем має бути долучено до матеріалів позовної заяви докази (їх оригінали чи належним чином засвідчені копії), що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. А оскільки саме підстави звернення з позовом до суду містять обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, то позивачем має бути долучено до матеріалів позовної заяви докази наявності встановлених, беззаперечних фактів на підтвердження підстав звернення позивача до суду з відповідними вимогами, які становлять предмет спору.

Так, зміст позовної заяви містить підставою звернення позивача з даним позовом до суду - нікчемність договору дарування спірного нерухомого майна від 31.01.2007 року, яка не вимагає додаткового рішення суду щодо недійсності такого правочину, посилаючись на показання обдарованої особи за договором та нотаріуса, яким посвідчувався чи начебто посвідчувався такий договір, які надані ними як свідками під час допиту в рамкам кримінального провадження по факту вчинення кримінального правопорушення.

Однак, згідно узагальнення, наведеного Верховним Судом України щодо практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними: «при розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, недійсним (встановлення нікчемності) факти його укладення, повного або часткового виконання однією зі сторін може підтверджуватися тільки письмовими доказами, якщо інше не передбачено законодавством». Тому, оскільки нікчемність/недійсність договору дарування спірного нерухомого майна від 31.01.2007 року не являється предметом спору, а є його підставою, то матеріали позовної заяви мають містить беззаперечні письмові докази нікчемності вказаного правочину. Таким чином, позивачем на виконання даної ухвали суду щодо усунення порушень вимог статей 175, 177 ЦПК України у встановлений даною ухвалою суду строк має бути надано письмові докази (оригінали чи належним чином завірені копії документів), які будуть підтверджувати беззаперечність фактів нікчемності правочину, та відповідно будуть підтвердженням наявності підстави звернення до суду із позовною заявою у обраний позивачем спосіб.

Додатково роз'яснюю, що нормами нині діючого цивільного процесуального закону не передбачена зміна підстав або предмету спору на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Згідно положень ч. 1 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суб'єктивні процесуальні права мають здійснюватися в найбільш економічний спосіб. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню правильного рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. (ч. 4 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України)

Так, судом встановлено, що 19 січня 2018 року ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Галагана В.І. було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва Галагана В.І. від 23 лютого 2018 року, яка набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння було повернуто позивачу.

05 квітня 2018 року позивач повторно звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння

Разом з тим, при вивченні змісту позовної заяви та матеріалів, долучених до позовної заяви судом встановлено, що повторно подана позовна заява містить аналогічні недоліки щодо способу захисту порушеного права, викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, надання яких є не правом, а обов'язком позивача згідно ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, та про вказані недоліки повторно зазначено вище даною ухвалою суду.

Таким чином, наявні підстави вважати, що умисне звернення до суду із позовною заявою, яка містить аналогічні недоліки, може мати характер маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, з метою передачі позовної заяви іншому судді, який надасть оцінку позовній заяві щодо її форми і змісту, відмінну від оцінки судді, наведену в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року (Справа № 755/1053/18).

З огляду на зазначені обставини, суд зобов'язаний роз'яснити позивачу положення ч. 3 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого: якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями175, 177, 185, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків протягом трьох днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя: