Ухвала суду № 73461387, 10.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/340/18 Справа № 705/698/16-к Категорія: ч. 1 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

потерпілої ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року, яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, кім. 906, м. Умань Черкаської області, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_7 25 938,59 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 2 500 грн. витрат на правову допомогу.

В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 30.10.2015 близько 09 год. 45 хв., керуючи автомобілем марки «Opel – Combo» р.н. НОМЕР_1 та рухаючись біля будинку № 48 по вул. Леніна в м.Умань, порушуючи вимоги п. 2.3-б (Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну), 12.3 (У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди); 18.1 (Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитись, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека) ПДР України, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням та, перетинаючи нерегульований пішохідний перехід, здійснив наїзд на ОСОБА_7, яка переходила проїзну частину вулиці Леніна в м. Умань, з права на ліво по напрямку руху автомобіля, який розміщений навпроти будинку № 48.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження лівої ноги у вигляді закритого внутрішньо суглобного імпресійного перелому латерального виросту лівої великогомілкової кістки, пошкодження зовнішнього меніску, розриву тіла та переднього рогу медіального меніску, гемартрозу лівого колінного суглобу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 1069 від 04.01.2016 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

Порушення водієм автомобіля марки «Opel – Combo» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 п.п. 2.3.-б; 12.3; 18.1 ПДР України знаходиться у причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 та просить цивільний позов потерпілої задовольнити частково та, з урахуванням повного погашення ним матеріальних збитків в сумі 12138,59 грн. та моральної шкоди в сумі 4 061,41 грн., в стягненні різниці моральних збитків в розмірі 25 938,59 грн. відмовити.

Апелянт, посилаючись на вимоги КПК України та роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначає, що розмір задоволеного цивільного позову потерпілої не відповідає дослідженим судом першої інстанції доказам наданим останньою в його обґрунтування.

Вказує, що відповідно до листа КП «Уманська міська лікарня» від 09.12.2015 № 787, ОСОБА_7 після ДТП перебувала на стаціонарному лікуванні з 30.10 по 03.11.2015 з діагнозом, який в подальшому було змінено, що призвело до звернення потерпілою до інших лікувальних закладів та вплинуло на час лікування та час, протягом якого остання зазнавала фізичних страждань. Тому, в цьому відсутня його вина, оскільки він не встановлював потерпілій хибний діагноз, що призвело до неефективного лікування.

Звертає увагу, що при лікуванні потерпілої не застосовувалися інвазивні методи лікування (не проводилось оперативне втручання), що впливає на ступінь і глибину її страждань, тому, вказана обставина має бути прийнята до уваги при визначенні розміру моральної шкодим, яка підлягає стягненню.

При цьому, просить врахувати, що кримінальне правопорушення ним вчинено не умисно, він не бажав настання негативних наслідків для потерпілої внаслідок його дій, в тому числі, завдання їй моральної шкоди. Також, акцентує увагу на тому, що моральні страждання, яких зазнавала потерпіла протягом одного місяця та оцінені останньою в розмірі 25 938,59 грн., на час звернення до суду з позовною заявою, дорівнювалим його дворічному заробітку, що не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не з’явився і, в прохальній частині апеляційної скарги, просив судовий розгляд здійснювати за його відсутності.

Потерпіла ОСОБА_7 не заперечила проти розгляду апеляційних вимог обвинуваченого за відсутності її представника – адвоката ОСОБА_9

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_7 про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції та відсутнісить підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за якими він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції призначене у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, роз’яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням ступіня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винуватого, який за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, що пом’якшує його покарання, зокрема щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення, думки потерпілої стосовно міри покарання обвинуваченого, часткового відшкодування завданих злочином збитків, і обґрунтовано призначив ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті КК України, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного за вироком суду покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8, вид та розмір призначеного покарання, в тому числі із звільненням від його відбування на підставі амністії, учасниками судового провадження не оскаржуються.

Що стосується безпосередньо заявлених обвинуваченим ОСОБА_8 апеляційних вимог в частині розв’язання судом першої інстанції цивільного позову потерпілої ОСОБА_7, а саме стягнення моральної шкоди на її користь, то колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно ч.ч. 1, 4, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Зокрема, як вбачається зі змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, в тому числі, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

В роз’ясненнях, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою розуміються витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунка, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації в редакції засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин, внаслідок порушення ОСОБА_8 правил безпеки дорожнього руху потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження лівої ноги у вигляді закритого внутрішньо суглобного імпресійного перелому латерального виросту лівої великогомілкової кістки, пошкодження зовнішнього меніску, розриву тіла та переднього рогу медіального меніску, гемартрозу лівого колінного суглобу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 1069 від 04.01.2016 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я.

До початку судового розгляду потерпілою ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_8 пред’явлено цивільний позов, в порядку ст. 128 КПК України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням. Згідно прохальної частини даного позову потерпіла просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на її користь 12 138, 59 грн. 59 коп. матеріальної шкоди, завдану моральну шкоду в сумі 30 000 та 2 500 грн. судових витрат на правову допомогу.

Розмір заподіяної моральної шкоди внаслідок злочинних дій обвинуваченого, що на даний час оскаржується апелянтом, потерпіла обгрунтовувала тим, що в результаті заподіяної діями обвинуваченого шкоди її здоров’ю, вона зазнала значних фізичних страждань, які супроводжувались і моральними стражданнями. На даний час, змушена залишити місце свого постійного проживання та проживати поряд із сином, оскільки постійно потребує сторонньої допомоги, у зв’язку з чим стала тягарем для оточуючих її близьких, відчуває себе ізольованою від навколишнього світу через розірвання соціальних зв’язків, а постійний фізичний біль, викликаний травмою, до цього часу її не залишає. Крім того, вказує, що через необхідність проведення операції у зв’язку з отриманою травмою, вона відчуває постійний острах та моральне страждання, що викликає порушення сну, негативно впливає на іі емоційний стан. Зазначила, що придбання ліків та понесення витрат на відвідування лікаря, обмежило її можливості у придбанні продуктів харчування та речей першої необхідності, оскільки являється пенсіонеркою.

Позовні вимоги потерпілої ОСОБА_7 обвинуваченим ОСОБА_8 визнані в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 9 470, 09 грн. та 4 000 моральної шкоди.

Згідно розписки від 28.03.2017 потерпіла ОСОБА_7 отримала від обвинуваченого ОСОБА_8 9 500 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Крім того, згідно розписки від 25.07.2017 потерпіла отримала від ОСОБА_8 6 700 грн.

Як вбачається зі змісту вироку, судом першої інстанції цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 задоволено в обсязі, за виключенням коштів, сплачених обвинуваченим в ході судового розгляду та стягнуто з ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 25 938, 59 грн. та понесені витрати на правову допомогу в сумі 2 500 грн.

З огляду на наведене, на думку колегії суддів, суд дотримався вимог процесуального закону та роз’яснень, які містяться у п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та, при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної злочином, визначився в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних потерпілій моральних і фізичних страждань, та врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим злочину, ступінь негативних змін, що сталися в житті потерпілої ОСОБА_7 внаслідок отриманої травми, глибину й тривалість моральних і психічних переживань. З огляду на викладене, доводи обвинуваченого щодо неврахування судом першої інстанції при визначені розміру моральної шкоди того, що кримінальне правопорушення ним вчинено не умисно, він не бажав настання негативних наслідків для потерпілої, в тому числі, завдання їй моральної шкоди, колегія суддів визнає безпідставними.

Внаслідок цього, розмір моральної шкоди в сумі 25 938,59 грн. з виключенням коштів, які обвинуваченим сплачено в ході судового розгляду (16 200 грн.), згідно розписок від 28.03. і 25.07.2017 та визначений судом, відповідає заподіяним потерпілій ОСОБА_7 моральним стражданням.

Тому, колегія суддів не знаходить підстав для зменшення розміру визначеного судом стягнення вчастині відшкодування заподіяної потерпілій моральної шкоди, оскільки визнає його таким, що відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості, а доводи обвинуваченого про зворотнє – визанє недоречними.

Що стосується твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 лікарями було встановлено хибний діагноз, здійснено некоректне лікування, що стало наслідком її звернення до інших лікувальних закладів, вплинуло на час лікування та час, протягом якого остання зазнавала фізичних страждань, то вони колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як достеменно встановлено судом першої інстанції, що не оспорюється ОСОБА_8, порушення останнім правил безпеки дорожнього руху знаходиться в причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та отриманням потерпілою тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров’я, тому саме обвинувачений має відшкодовувати заподіяну потерпілій моральну шкоду. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ступінь компетентності лікарів та ефективності лікування потерпілої не є предметом розгляду даного кримінального провадження, а тому оцінці не належить.

Стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_7 процесуальних витрат на правову допомогу в сумі 2 500 грн. узгоджується з вимогами ст. 120 КПК України та не оспорюється учасниками судового провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження районним судом, які б слугували підставою для скасування чи зміни вироку щодо ОСОБА_8, не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалений щодо ОСОБА_8 вирок є законним і обґрунтованим, та не знаходить підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч. 1 ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року щодо ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8, - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.

Головуючий :

Судді :