Рішення № 73452665, 10.04.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 10.04.2018

Справа № 334/7012/16-ц

Провадження № 2/334/1580/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.

при секретарі Манюхіні О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, у якому вказує, що він проходив службу на території Афганістану з 15.05.1982 р. по 28.10.1983 роки. Під час виконання службових обов’язків в Демократичній республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій отримав вогнепальне накрізне кульове поранення м’яких тканин правого стегна та верхньої третини правої гомілки. Від отриманої травми у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я. Суттєве погіршення стану свого здоров’я позивач відчув на початку 2012 року, його почали непокоїти болі у області тазостегнових суглобів, болі у правому стегні, правій голені (вираженої інтенсивності), обмеження рухової активності тазостегнових та колінних суглобів, порушення сну, у зв’язку з чим, порушено нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього виникають складнощі у зв'язку з проблемами зору (агніопатія сітківки), позивач страждає на безсоння на фоні сильних больових відчуттів. До того ж, у зв’язку зі зниженням моєї працездатності та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, я не можу продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. Позивач не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, яке виражається у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначається на його душевному стані.

Згідно консультативного висновку Клініки травматології та ортопедії від 22.05.2012 р. позивачу було встановлено діагноз: правосторонній кокс артроз III ст. з різким обмеженням функцій та больовим синдромом; інорідне тіло (осколок) верхньої третини гомілки; остеохондроз попереку (клінічний), люмбоішиалгія справа, больовий синдром слабкої виразності; ангіопатія сітківки. Рекомендовано оформлення до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК).

Згідно висновку МСЕК серія АД №178860 від 30.05.2012 р. його визнано інвалідом 3 групи, по причині отриманого поранення при виконанні військового обов’язку, з обмеженням працездатності та рекомендоване стаціонарне та диспансерне лікування. Протягом 2013 року позивач тричі знаходився на стаціонарному обстеженні та лікуванні у медичних закладах.

На початку 2014 року його стан здоров’я знов погіршився, та після чергового обстеження йому було поставлено діагноз: післятравмтична дисциркулярна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. прогресуючий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 на тиждень) судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю; післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вистибуло - атактичним синдромом - центральною вестибулярною дисфункцією III ст., стійко вираженим цефалічним синдромом; післятравматична невропатія правого малогомілкового нерва з парезом стопи, порушенням функцій ходи.

На підставі повторного висновку МСЕК серії АВ №02870142 від 16.06.2014 р. йому була підтверджена 3-я група інвалідності, по причині отримання поранення при несенні служби.

Протягом 2015-2016 рр. позивач неодноразово проходив медичні обстеження та стаціонарне лікування в медичних закладах.

На підставі третього висновку МСЕК серії АВ №0304259 від 01.07.2015 р. йому була встановлена 3-я група інвалідності безстроково.

У зв’язку з травмою, отриманою при виконанні обов’язків військової служби та її наслідками зазнав душевних страждань, не може вести повноцінний спосіб життя, зазнав порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Просить стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. За станом здоров’я не може з’явитись в судове засідання, тому просить розглянути справу без його участі на підставі доданих до позову документів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у позові з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши у сукупності усі надані сторонами докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на території Афганістану з 15.05.1982 р. по 28.10.1983 роки. Під час виконання службових обов’язків в Демократичній республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій отримав вогнепальне накрізне кульове поранення м’яких тканин правого стегна та верхньої третини правої гомілки. Від отриманої травми у нього розвинулись хвороби та погіршився стан здоров'я. Суттєве погіршення стану свого здоров’я позивач відчув на початку 2012 року, його почали непокоїти болі у області тазостегнових суглобів, болі у правому стегні, правій голені (вираженої інтенсивності), обмеження рухової активності тазостегнових та колінних суглобів, порушення сну, у зв’язку з чим, порушено нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього виникають складнощі у зв'язку з проблемами зору (агніопатія сітківки), позивач страждає на безсоння на фоні сильних больових відчуттів. До того ж, у зв’язку зі зниженням моєї працездатності та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, я не можу продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. Позивач не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, яке виражається у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначається на його душевному стані.

Відповідно до ст. 1167 11К України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її спричинила.

Вирішуючи питання щодо наявності спричинення потерпілому моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню на, користь позивача, суд враховує роз'яснення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, згідно з приписами п. 6.4 «Методичних рекомендацій» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 року № 35-13/797), враховуються вимоги розумності і справедливості, оскільки моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. У якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (Фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Позивач в позові не надає на підтвердження позову належних і допустимих доказів.

Отже, наявність шкоди не породжує обов’язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначити суб’єкта такої відповідальності.

Зазначені доводи узгоджуються з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладена в ухвалах від 26.04.2017 року по справі №331/4859/16-ц, від 04.10.2017 року по справі №333/5834/16-ц, від 08.11.2017 року по справі №333/5344/16-ц, від 07.12.2017 року по справі 329/1273/16-ц та інших.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зробила висновок, що суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не дослідили, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, але суди належної оцінки їх доводам не надали.

В даному випадку позивачем не доведений факт неправомірних дій або бездіяльності, вини Міністерства оборони України щодо спричинення моральної шкоди.

Також, позивач вказує, що проходив військову службу в ОСОБА_2 в Демократичній республіці Афганістан.

24 серпня 1991 року Верховна ОСОБА_3 України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, ОСОБА_3 України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України». Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних Сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації. У вказаній постанові також не передбачено відповідальність нового Міністерства оборони України за спричинену шкоду Міністерством оборони ОСОБА_2 Союзу.

В Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року також не підтверджено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі ОСОБА_2. Ні в Указі Президента України «Про Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» від 06.04.2011 року №406/2011 ні в Постанові КМУ від 26.11.2014 року № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» (що діють на даний час) також не передбачено відповідальність (чи будь-яке інше правонаступництво) нового Міністерства оборони України за можливу спричинену шкоду Міністерством оборони ОСОБА_2 Союзу (вперше «Положення про Міністерство оборони України» було затверджено Розпорядженням Президента України від 17 грудня 1992 року N 201/92-рп).

Крім того, лише для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу. Позивач же не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще з ОСОБА_2.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст. 1 вказаного Закону).

Статтею 11 вказаного Закону передбачено: Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов’язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад. Порядок проведення реабілітації та відшкодування вартості проїзду встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок забезпечення путівками для санаторно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 рою. №975 було затверджено "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (до її прийняття діяла Постанова від 28.05.2008 року № 499).

Тобто, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» вже користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та Законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими Законами.

За таких обставин, з урахуванням належних та допустимих доказів по справі, суд вважає позовні вимоги необґрунтовані, а тому, у задоволенні позові слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 18, 80, 81, 89, 259, 263-265, 273 ЦПК України та у відповідності до ст..15,16,1167 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Козлова Н. Ю.