Постанова № 73452188, 18.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 580/1605/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12.01.2018 року (м.Лебедин Сумської області, головуючий суддя І інстанції Чхайло О.В., повний текст складено 12.01.2018 року) по справі № 580/1605/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити дії,,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2017 року позивач, ОСОБА_2, звернулась до Лебединського районного суду Сумської області з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації (надалі - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправними та дискримінаційними дії Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 не отриманої суми допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та державної соціальної допомоги одиноким матерям з липня 2014 року по травень 2017 року в повному розмірі;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 суми допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та допомоги одиноким матерям з липня 2014 року по травень 2017 року в повному розмірі (а.с.4-14).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12.01.2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково (а.с.48-49).

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області щодо відмови в призначенні (поновленні виплат) ОСОБА_2 допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та допомоги одиноким матерям з липня 2014 року по травень 2017 року.

Зобов'язано Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області, розташоване за адресою: м. Лебедин, вул. Сумська, 12, Сумської області (код 03197960) здійснити нарахування і виплату ОСОБА_2 суми допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та допомоги одиноким матерям з липня 2014 року по травень 2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі(а.с.75-77).

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги ст.18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», відповідно до яких допомога на дітей одиноким матерям, надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Враховуючи не надання позивачем необхідних документів про сукупний дохід сім'ї за спірний період, апелянт був позбавлений можливості здійснити нарахування і виплату позивачу допомоги одиноким матерям за період з липня 2014 року по травень 2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до березня 2017 року проживали в м. Торез Донецької області, де в зв'язку з народження дитини - доньки ОСОБА_3 (а.с.19) позивачці відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-ХІІ (надалі - Закон № 2811-ХІІ ) було призначено допомогу при народженні дитини, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та допомогу на дитину одинокій матері, які, вона отримувала по липень 2014 року.

З березня 2017 року ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є вимушено переміщеними особами з тимчасово непідконтрольної Уряду України території, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.03.2017 р. №0000156788 та від 29.03.2017 р. № НОМЕР_1 відповідно, виданими Управлінням соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації (а.с.16-17).

01.06.2017 року ОСОБА_2 звернулась до Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області з заявою щодо призначення та виплати їй решти суми недоотриманої допомоги при народженні дитини, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та допомогу на дитину одинокій матері та допомоги на дитину одинокій матері, починаючи з липня 2014 року (а.с.20-21).

Листом від 07.07.2017 року № 03-12/1314 Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації в Сумській області повідомило ОСОБА_2 про часткове задоволення заяви та призначення їй як одинокій матері допомоги на дитину лише з червня 2017 року (а.с. 22).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки на виплату допомоги при народженні дитини є підтвердженим, а дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплати допомоги при народженні дитини не є правомірними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками."

Положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (ч.1 ст.4 Закону № 2811-ХІІ).

Згідно зі ст.12 Закону № 2811-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 5 ст. 11 Закону № 2811-ХІІ визначений перелік підстав, у разі виникнення яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 18- 1. Закону № 2811-ХІІ, право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Статтею 18-4 Закону № 2811-ХІІ встановлено умови, за яких виплата допомоги на дітей одиноким матерям припиняється або призупиняється, а саме, виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.

В той же час, згідно із ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Колегія суддів звертає увагу, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

В той же час, Преамбулою Закону України від 20.10.2014 р. №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції на час призупинення пенсії позивачу) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.

Враховуючи вказане та беручи до уваги принцип законності - пріоритет закону над підзаконними актами, довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, видана позивачу Управлінням соціального захисту населення Автозаводського районного департаменту діє безстроково, обставин для скасування такої довідки з підстав, визначених ст. 12 Закону судом не встановлено.

Частинами 4-5 ст.1 Закону № 2811-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 затверджено Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, пунктами 52-57 якого передбачено:

-державна допомога сім'ям з дітьми виплачується щомісяця за вибором матері (батька, опікуна, піклувальника чи усиновлювача), якій призначена допомога, Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" за місцем її проживання або через уповноважені банки, визначені в установленому законодавством порядку.

-перерахування коштів Українському державному підприємству поштового зв'язку "Укрпошта" та уповноваженим банкам для забезпечення виплати державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється органами соціального захисту населення.

-у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.

- допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку.

Призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Призначені суми допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами при народженні дитини, на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, допомоги при усиновленні дитини, на дітей одиноким матерям, недоодержані у зв'язку із смертю одержувача, виплачуються членам сім'ї померлого, які проживали разом з ним на день його смерті, або опікуну (піклувальнику). Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше ніж протягом трьох місяців після смерті одержувача.

У разі затвердження нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір допомоги по вагітності і пологах, допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням та допомоги на дітей одиноким матерям перераховуються без звернення осіб, яким вони призначені, з місяця набрання чинності актом законодавства, що встановлює новий прожитковий мінімум.

Як вбачається з матеріалів справи, допомогу в зв'язку з народження дитини - доньки ОСОБА_3 та допомогу на дитину одинокій матері ОСОБА_2 було призначено відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» за місцем проживання в м. Торез Донецької області, яку вона отримувала по липень 2014 року включно. Жодних рішень щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини та допомоги на дитину одинокій матері з підстав, визначених статтями 11 та 18-4 вказаного Закону № 2811-ХІІ, органами соціального захисту населення за місцем проживання батьків не приймалось.

З системного аналізу наведених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволений позов ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу недоотриманої суми допомоги при народженні дитини та допомоги на дитину як одинокій матері з липня 2014 року по травень 2017 року.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо неможливості отримати відомості з непідконтрольної державі України території щодо призначення та виплати позивачу допомоги при народженні дитини та допомоги на дитину як одинокій матері після грудня 2014 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Колегія суддів під час розгляду справи вважає за необхідне застосувати принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" , пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення Європейського суду з прав людини: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача, та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апелянтом - Управлінням соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації - платіжним дорученням № 15 від 26.02.2018 року було сплачено судовий збір у розмірі 2643,00 грн. на реквізити: отримувач - УДКСУ у Основ'янському районі м. Харкова, код ЄДРПОУ 37999628, банк отримувача - ГУ ДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок № 31210206781011. (а.с.70)

Однак, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року апелянту було повідомлено про необхідність сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1920,00 грн. (а.с.63-64)

Таким чином, позивачем було сплачено судовий збір у більшому розмірі, а саме, на 723,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначається Законом України "Про судовий збір".

За змістом статті 1 Закону "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу окремих документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 8 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертаєтьсяза клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе повернути Управлінню соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації (вул. Сумська, 12, м.Лебедин, Сумська область, 42200, ідентифікаційний код 03197960) суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 723 (сімсот двадцять три) грн. 00 коп., який було надмірно сплачено платіжним дорученням № 15 від 26.02.2018 року.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 12.01.2018р. по справі № 580/1605/17 - залишити без змін.

Повернути Управлінню соціального захисту населення Лебединської районної державної адміністрації (вул. Сумська, 12, м.Лебедин, Сумська область, 42200, ідентифікаційний код 03197960) з Державного бюджету України суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 723 (сімсот двадцять три) грн. 00 коп., яка була надмірно сплачена платіжним дорученням № 15 від 26.02.2018 року на реквізити: отримувач - УДКСУ у Основ'янському районі м. Харкова, код ЄДРПОУ 37999628, банк отримувача - ГУ ДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок № 31210206781011.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 квітня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді(підпис) (підпис) М.І. Старосуд М.М. Яковенко