Постанова № 73451079, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15361/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просив:

- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_3 у встановленні статусу інваліда війни 3 групи та видачі посвідчення інваліда війни неправомірними;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_3 статус інваліда війни 3 групи та видати посвідчення інваліда війни.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року даний адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт обґрунтовує відсутністю законних підстав для надання позивачу статусу інваліда війни.

Відповідач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, адже на думку апелянта в документах, наданих позивачем, відсутнє документальне підтвердження залучення його особисто до формувань Цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням, а також відсутні документи про створення такого формування, тому підстав для встановлення статусу інваліда війни не має.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС категорії 1.

Відповідно до Експертного висновку від 26 вересня 1995 року ОСОБА_3 встановлено зв'язок його захворювання з участю у ліквідації аварії на ЧАЕС.

Довідкою МСЕК від 26 березня 2003 року позивачу встановлено 3 групу інвалідності безстроково.

Відповідно до Довідки № 024 від 05 травня 1997 року позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 01 серпня 1986 року по 31 грудня 1987 року та з 01 січня 1988 року по 10 квітня 1988 року.

13 листопада 2017 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, як людині, яка приймала участь у формуванні загону цивільної оборони.

Однак, листом від 14 листопада 2017 року №105/74/Б-1335/18-13377 позивачу відмовлено у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення з посиланням на відсутність доказів, що підтверджують факт залучення до формувань цивільної оборони та факт виконання ОСОБА_3 заходів по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі таких формувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки позивач був залучений до складу формувань цивільної оборони при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення йому статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту, що зумовлює необхідність визнання судом такої відмови протиправною.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

В силу вимог ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З Розпорядження № 1 Управління будівництва Чорнобильської АЕС та Начальника Цивільної оборони від 27 квітня 1986 року встановлено, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС членам штабу Цивільної оборони організувати повернення персоналу підрозділів УБ ЧАЕС з місць евакуації для проведення робіт по ліквідації наслідків аварії, організувати проживання, харчування та пункти санітарної обробки персоналу в місцях їх дислокації.

Згідно довідки про заробітну плату від 01 лютого 1995 року з 01 серпня 1986 року позивач отримував підвищену заробітну плату, що дає підстави вважати про п'ятикратну виплату заробітної плати за перебування в 30-ти кілометровій зоні ЧАЕС.

Відповідно до довідки №4074 за період перебування в зоні відчуження Чорнобильської АЕС з 26 квітня 1986 року по 27 квітня 1986 року позивач отримав дозу опромінення 110 мЗв. За період участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 01 серпня 1986 року по 10 квітня 1988 року позивач отримав дозу опромінення 101 мЗв.

Отже, на час аварії на ЧАЕС позивач ОСОБА_3 працював на ЧАЕС, а тому відповідно чинного на той час законодавства, в обов'язковому порядку залучався до невоєнізованих формувань цивільної оборони.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-ХІІ), до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Підставою для надання учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу інваліда війни є довідки, що надаються управліннями з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і підтверджують залучення особи до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації аварії на ЧАЕС із зазначенням назви формування, терміну перебування у зоні відчуження та причинний зв'язок інвалідності із захворюванням, пов'язаним з цією аварією.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

У відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 2, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Крім того, згідно інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 17 травня 2017 року №01.1-14/839 у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи, та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. З урахуванням вищевикладеного, формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Аналізуючи згадані вище нормативні акти, колегія суддів, дійшла до висновку про те, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене спростовує доводи апелянта про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.

Наведене підтверджується позицією, викладеною Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13 квітня 2017 року по справі К/800/11747/17.

У відповідності до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» і відповідний нагрудний знак видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

В п.10 вищенаведеного Положення визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій судом не приймаються, оскільки у відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а надані позивачем документи свідчать про його залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, надає ОСОБА_3 право на встановлення статусу інваліда війни.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності дій відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у встановленні статусу інваліда війни, а також необхідності зобов'язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст..атті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.