Постанова № 73451010, 17.04.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року справа №415/4125/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: суддя-доповідач Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Терзі Д.А., за участю представника позивача Полонської Л.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 грудня 2017 р. у справі № 415/4125/16-а (головуючий І інстанції Чернобривко Л.Б.) за позовом Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради до ОСОБА_3 про відшкодування надміру виплаченої суми грошової допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - позивач, УПСЗН) звернулось до Лисичанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач, ОСОБА_3.), в якому з урахуванням уточнення просило: стягнути з відповідача на користь позивача для зарахування в дохід держбюджету надміру отриману допомогу на дітей одиноким матерям у сумі 19701 грн (а.с.2-4, 159).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 07 грудня 2017 року, яка прийнята в порядку адміністративного судочинства, позовні вимоги задоволено, а саме: стягнуто з ОСОБА_3 на користь Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради для зарахування в дохід державного бюджету надміру отриману допомогу на дітей одиноким матерям в сумі 19701 грн (а.с.164-167).

Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог (а.с.184-186).

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

ОСОБА_3 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради з заявою 04.03.2004 року про призначення усіх видів соціальної допомоги, в якій просила призначити допомогу на дітей одиноким матерям (а.с.5-6).

Для призначення допомоги на дітей одиноким матерям відповідач надав до позивача свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1, видане 02.03.2004, в якому батьком дитини зазначений ОСОБА_5, довідку відділу РАЦС Лисичанського МУЮ від 02.03.2004 №133, про запис відомостей про батька за вказівкою матері відповідно до ч.1 ст.135 СК України (а.с.9)

З 01 березня 2004 року Управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області призначена позивачу допомога на дітей одиноким матерям

В березні 2016 року відповідач звернувся до позивача з питання перерахунку розміру допомоги з урахуванням доходів до якої надав свідоцтво про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_2, видане відділом РАЦС Лисичанського МУЮ 16.02.2011 року, в якому батьком дитини вказаний ОСОБА_6 (а.с.7).

На запит УПСЗН Лисичанської міської ради відділ ДРАЦС Лисичанського МУЮ у Луганській області від 22.03.2016 р. повідомив, що в актовий запис про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, 16.02.2011 року були внесені відомості про батька на підставі рішення Лисичанського міського суду від 19.01.2011р. (а.с.11).

Управлінням Пенсійного фонду України у м. Лисичанську відповідачу була призначена пенсія по втраті годувальника на дитину ОСОБА_4, з березня 2011 року у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_6 (а.с.10).

Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, відповідачу перераховано розмір допомоги та прийнято рішення про відшкодування надміру виплаченої суми допомоги за період з 01.03.2011 р. по 31.12.2015 р. (а.с.14).

ОСОБА_3 подано заяву від 15.03.2016 р. за якою відповідач зобов'язується відшкодувати переплату по допомозі одиноким матерям на дитину ОСОБА_4 (а.с.13).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач втратив право на отримання державної допомоги на дітей одиноким матерям з 01.03.2011 року, у зв'язку з несвоєчасним повідомленням обставин, що вплинули на виплату допомоги в зв'язку з чим відповідач незаконно отримала грошові кошти у розмірі 19 701 грн.

Суд, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Згідно з ч.1, 2 ст. 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги. Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги, тощо), стягуються згідно з законом.

Згідно п. 33 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 (далі - Порядок), відповідно до статті 18 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Відповідно до п. 37 Порядку, допомога на дітей одиноким матерям призначається органами соціального захисту населення за місцем їх проживання. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органі соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Відповідно до п.49 Порядку, особи, яким виплачується державна допомога сім'ям з дітьми, зобов'язані повідомляти органи, що призначають і виплачують зазначену допомогу, про зміну всіх обставин, які впливають на виплату державної допомоги (зміни у складі сім'ї, перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї тощо).

Водночас за змістом статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, отримавши допомогу одинокої матері, відповідач набула право власності на неї, та їй, як власникові грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження коштами.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.17 р. № 2147-VIII викладено у новій редакції Кодекс адміністративного судочинства України.

Зазначений закон набрав чинності 15.12.2017 року

Відповідно до пп.10 п.1 «Перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15.12.2017 року), встановлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час звернення позивача з позовом), справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України(у редакції на час звернення позивача з позовом), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15.12.2017 року), адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України(у редакції на час звернення позивача з позовом), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє з 15.12.2017 року), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Отже, за положенням статті 19 КАС України в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення, суб'єкт владних повноважень може бути позивачем виключно для вирішення публічно-правового спору.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України(у редакції на час звернення позивача з позовом), громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Вищезазначена норма знайшло своє відображення в частині 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, що діє з 15.12.2017 року, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої зазначених статей КАС України в редакції на час звернення та прийняття оскаржуваного рішення, свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої зазначених статей КАС України в редакції на час звернення та прийняття оскаржуваного рішення, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 22 вересня 2015 року (справи №№ 21-1884а15, 21-2209а15) та від 25 травня 2016 від (справа № 21-883а16).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції на час звернення позивача з позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ч.1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, що діє з 15.12.2017 року,суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд зазначає, що оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачені кошти у розмірі 19701 грн. та стягнення цієї суми з нього, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак, його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що за суб'єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинна розглядатись загальним місцевим судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до ч.1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно п.1 ч.1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст. 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 3, 4, 19, 46, 238, 305, 311, 315, 319, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 грудня 2017 р. у справі № 415/4125/16-а - задовольнити частково.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 грудня 2017 р. у справі № 415/4125/16-а - скасувати.

Закрити провадження у справі № 415/4125/16-а за позовом Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради до ОСОБА_3 про відшкодування надміру виплаченої суми грошової допомоги.

Роз'яснити позивачу право звернення з даним позовом в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повний текст складений та підписаний 17 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова