Рішення № 73450727, 18.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2018 року № 826/3221/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0060131406 від 22.11.2017р. ,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0060131406 від 22.11.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2018 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та проведення судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на порушення контролюючим органом граничних строків застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у формі оскаржуваного ППР.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що під час перевірки встановлено порушення строків надходження валютної виручки на територію України, внаслідок чого нарахування позивачу пені за таке порушення в сумі 56 7781,66 грн є цілком правомірним.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2017 року відповідачем, на підставі акта перевірки №1376/26-15-14-06-03/13674645 від 13.11.2017, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення:

- 0060131406, яким до позивача за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» застосовано пеню за платежем «пеня за порушення розрахунків в сфері ЗЕД» в сумі 567 781,66 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного ППР, стали наступні обставини, а саме:

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 5 500,00 євро (еквівалент 105 022,06 грн.) за контрактом від 24.07.2014 року № 24/07-14 з компанією «ООО «Белагровент» (Республіка Білорусь);

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 23200,00 євро (еквівалент 628 232,15 грн.) за контрактом від 10.08.2015 року № 10/07-15 з компанією «Orion Management L.P.» (Великобританія) та не надходження на рахунок позивача валютної виручки в сумі 7 000,00 євро (еквівалент 220 012,50 грн) За контрактом від 10.08.2015 року № 10/07-15 з компанією «Orion Management L.P.» (Великобританія);

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 8 000,00 євро (еквівалент 229 617,44 грн.) за контрактом від 31.03.2016 року № 31/03-16 з компанією «ООО «Белагровент» (Республіка Білорусь)»

Обставини несвоєчасного надходження та не надходження валютної виручки, мали місце в період з 11.12.2014 по 06.11.2017, що вбачається з детального розрахунку суми пені, доданого до ППР.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного ППР, позивач посилається виключно на положення ст. 250 ГК України, щодо неможливості застосування адміністративно-господарської санкції поза межами річного строку з дати вчинення порушення.

При цьому, сам факт вчинення порушення позивачем не заперечується.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Виходячи зі змісту ст. 1 ГК України - цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до п. 19.1 ст. 19 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті (пп. 191.1.4) та забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках, сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 191.1.34).

З аналізу наведених вище норм вбачається, що в даних правовідносинах орган ДФС не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно - господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно ст. 37 вищевказаного Закону за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані спеціальні санкції, зокрема, накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України.

Частиною 1 ст. 4 Закону визначено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» ст. 250 ГК України було доповнено частиною другою, згідно якої дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Отже, обмеження у строках застосування адміністративно-господарських санкцій не поширюються на штрафні санкції, що застосовуються податковими органами, відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно застосовано фінансові санкції за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» без врахування строків передбачених ч. 1 ст. 250 ГК України.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПК України або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, зокрема, штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи з положень п. 19.1 ст. 19 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті (пп. 191.1.4) та забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках, сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 191.1.34).

Зазначена норма кореспондується з приписами ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відповідно до якої органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що з 01.01.2011 року (з моменту набрання чинності ПК України) пеня за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД, відповідальними за нарахування якої є податкові органи, має статус грошового зобов'язання, передбаченого ПК України.

Наведеним спростовуються доводи позивача стосовного того, що пеня у сфері ЗЕД не є грошовим зобов'язанням.

Як вбачається з п. 102.1 ст. 102 ПК України, Контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про правомірність застосування до позивача фінансової відповідальності у формі пені в межах 1095 днів з дня вчинення порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 року №К/9901/4134/17, де вказано, що відповідно до статті 4 Господарського кодексу України не є предметом його правового регулювання адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Розрахунки в іноземній валюті не є порушеннями господарської діяльності, внаслідок чого пеня застосована податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України, і як наслідок цього, до спірних правовідносин не може застосовуватись строк застосування санкцій, встановлений статтею 250 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович