Рішення № 73450720, 17.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2018 року 09:00 № 826/17283/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у склад судді Пащенка К.С, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України

в м. Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, Центральне ОУ ПФУ в м. Києві), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.06.2017 № 35222/03 про відмову у призначені позивачу пенсії за вислугу років;

зобов'язати відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за вислугу років, з урахуванням положень Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 26.07.2001, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку, вказаного у довідці Генеральної прокуратури України від 24.03.2017 № 18-152зп в розмірі 26676,87 грн. без застосування обмежень максимального розміру пенсії в десять прожиткових мінімумів, установленої для осіб, які втратили працездатність;

зобов'язати відповідача встановити позивачу, з урахуванням положень Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 26.07.2001, надбавку на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 та малолітньої доньки ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.06.2017 вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-111). Проте, листом від 21.06.2017 № 35222/03 відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії.

Ухвалою суду від 16.01.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи, позивач 06.06.2017 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу 20 років відповідно до ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-111) у розмірі 90% від суми заробітної плати.

За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 21.06.2017 № 35222/03 відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії за вислугою років з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, а також повідомив позивачу про відсутність у неї правових підстав для призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На час звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії порядок призначення пенсій прокурорам було врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 вказаного Закону прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

Як видно з матеріалів справи, позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії 06.06.2017, тобто, станом на дату звернення позивача до Пенсійного фонду необхідними умовами для призначення їй пенсії за вислугу років були: по-перше, стаж за вислугу років - 23 роки, по-друге, стаж на посадах прокурорів не менше 13 років.

Разом з тим, як встановлено судом, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, позивач не мала стражу роботи за вислугу - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів - 13 років.

Таким чином, приймаючи до уваги вимоги ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII, якими визначено підстави для призначення пенсії працівникам прокуратури, суд вважає, що оскільки станом на 06.06.2017 позивач не мала вислуги років, передбаченої ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні їй пенсії за вислугою років, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи позивача на той факт, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII суттєво звужене її право на пенсію за вислугу років, з огляду на наступне.

Так, позивач наполягає на призначенні їй пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-111, яким ст. 501 вказаного Закону було викладено в іншій редакції. Так, ч. 1 цієї статті передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мали право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначалась в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включалися всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшувалась на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Проте, ч. 1 ст. 501 Закону України від 12.07.2001 № 2663-111 була замінена двома частинами згідно із Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI, відповідно до якого прокурори і слідчі мали право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення по 30.03.2011 вислуги років не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років та з 01.10.2016 по 30.03.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

Отже, враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що позивач звернулась за призначенням пенсії у червні 2017 року, відсутність необхідного стажу роботи (23 роки) виключала можливість задоволення її заяви навіть за умови дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Таким чином, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із подачею позивачем заяви про призначення пенсії (06.06.2017) ч.1 ст. 501 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ в редакції Закону України № 2662-111 від 12.07.2001 застосуванню не підлягає у зв'язку із змінами, внесеними Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI та подальшою втратою її чинності на підставі Закону України від 14.10.2014 № 1697-УІІ, а відтак у період дії ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII у редакції від 26.07.2011 позивач не набула права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим, при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 14.02.2018 у справі № 752/20817/16-а (К/9901/16578/18) та від 21.02.2018 № 211/3177/17 (К/9901/1678/17).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що, станом на час звернення до відповідача (06.06.2017) у позивача не було підстав для призначення їй пенсії, передбаченої вимогами ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, тобто, з 01.10.2016 по 30.09.2017 - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років, суд приходить до висновку, що у відповідача були наявні правові підстави для відмови у призначені позивачу пенсії за вислугою років.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, суду не надала.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко