Рішення № 73450714, 17.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 квітня 2018 року справа №826/837/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)доВійськової частини польова пошта В0941 (далі по тексту - відповідач, Військова частина пп В0941)треті особи1. Командир Військової частини польова пошта В0941 Вуколов О.В. (далі по тексту - третя особа 1, Вуколов О.В.) 2. Міністр оборони України Полторак Степан Тимофійович (далі по тексту - третя особа 2, Міністр оборони України Полторак С.Т.)про1) визнання протиправним наказу командира військової частини польова пошта В0941 від 05 грудня 2016 року № 314 в частині звільнення позивача з військової служби; 2) зміну дати звільнення з врахуванням дати фактичного розрахунку, тобто виплатою всіх сум, що належать позивачу від відповідача; 3) визнання протиправними дії або бездіяльність командира військової частини польова пошта В0941 щодо не призначення позивача на вакантну посаду юрисконсульта юридичної групи; 4) визнання право позивача на отримання збільшеного грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу; 5) стягнення з відповідача витрат понесених позивачем в зв'язку з сплатою за власні кошти судових витрат на суму 10 516,06 грн. при виконанні службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи; 6) стягнення грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи в період з 09 жовтня 2015 року - мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу; 7) визнання право позивача на присвоєння первинного військового звання - лейтенант юстиції; 8) зобов'язання відповідача здійснити подання вищестоящому командуванню на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання молодший лейтенант юстиції запасу

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним наказ відповідача від 05 грудня 2016 року №314 в частині звільнення його з військової служби, з огляду на те, що керівництво військової частини мало внести зміни до штатного розпису замінивши цивільну посаду на військову, на яку мали призначити позивача, окрім того, на думку позивача, йому за виконання обов'язків юрисконсульта на вакантній посаді зобов'язані виплачувати грошове забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/837/17, залучено до участі в адміністративній справі Командира військової частини польова пошта В0941 ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року залучено до участі в адміністративній справі Міністра оборони України Полторака Степана Тимофійовича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Відповідач та треті особи письмові заперечення та пояснення до суду не надали.

В судовому засіданні 20 листопада 2017 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечив, треті особи своїх представників до суду не направили; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, звертає увагу на наступне.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним наказу відповідача від 05 грудня 2016 року №314 в частині звільнення позивача з військової служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється, серед іншого, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частинами третьою та четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини шостої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом "а" частини першої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби.

Відповідно до пункту "ґ" частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення зі служби проводиться військовослужбовці, призвані на військову службу в особливий період, - на підставах, передбачених частиною восьмою цієї статті.

Згідно підпункту "є" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.

Частиною дев'ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі по тексту - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, 23 липня 2015 року Святошинським районним військовим комісаріатом міста Києва ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14 січня 2015 року №15/2015.

Матеріали справи підтверджують, що 21 вересня 2015 року наказом Командира військової частини пп В0941 (по стройовій частині) №236 солдата ОСОБА_1 - курсанта 3 навчальної механізованої роти за службовою необхідністю переведено для подальшого проходження військової служби до навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону та призначено на посаду інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону.

09 жовтня 2015 року наказом Командира військової частини пп В0941 (по стройовій частині) №254 молодшого сержанта ОСОБА_1 - інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону за службовою необхідністю допущено до виконання правової роботи та покладено обов'язки юристконсульта юридичної групи на підставі рапорту майора Шморгуненко О.В. вх. №7740 від 08 жовтня 2015 року.

Згідно пункту 1 Указу Президента України "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15" від 26 вересня 2016 року №411/2016 відповідно до пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України, керуючись підпунктом "є" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", постановлено: провести у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 "Про часткову мобілізацію", крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Рапортом від 01 грудня 2016 року (вх. №10633 від 01 грудня 2016 року) ОСОБА_1 просив командира військової частини польова пошта В0941 клопотати про звільнення його з військової служби в запас на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016.

05 грудня 2016 року на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016 наказом Командира військової частини польова пошта В0941 (по стройовій частині) №314 молодшого сержанта ОСОБА_1, інструктора 5 навчального взводу навчальної роти 2 навчального механізованого батальйону військової частини польова пошта В0941 на підставі пункту "є" (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України) частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2233-ХІІ звільнено з військової служби в запас, зараховано до оперативного резерву першої черги військової частини пп В0941, 05 грудня 2016 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Наказ відповідача від 05 грудня 2016 року №314 повністю відповідає вимогам чинного законодавства та містить усі необхідні реквізити та складові.

Докази наявності підстав, які б виключали можливість звільнення позивача з військової служби в запас на підставі пункту "є" частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Беручи до уваги вищевикладене, з урахуванням рапорту позивача від 01 грудня 2016 року, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідачем правомірно відповідно до вимог чинного законодавства звільнено позивача в запас на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016, процедура звільнення повністю дотримана відповідачем, підстави для визнання наказу відповідача від 05 грудня 2016 року №314 протиправним відсутні.

Стосовно позовних вимог про зміну дати звільнення з врахуванням дати фактичного розрахунку, тобто з виплатою всіх сум, що належать позивачеві від відповідача, необхідно зазначити наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (далі по тексту - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Згідно підпункту 1.3.1 Інструкції грошове забезпечення згідно з цією Інструкцією виплачується військовослужбовцям, які займають посади, передбачені штатами та штатними розписами (далі - штати) у апараті Міністерства оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Абзацом третім пункту 1.9 Інструкції встановлено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Отже, військовослужбовцю у разі звільнення має бути виплачене грошове забезпечення у повному розмірі з усіма складовими до дня виключення його зі списків особового складу військової частини включно.

Наказом від 05 грудня 2016 року №314 визначено, що позивачем використано 20 (двадцять) діб чергової відпустки за 2016 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за 2016 рік виплачена.

Згідно довідки начальника штабу військової частини А1048 від 19 жовтня 2017 року №1611/ФС грошове забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 за час проходження служби при військовій частині А1048 (військова частина польова пошта В0941) нараховувалося в розрізі сум: вислуга років станом на 01 жовтня 2016 року становить 03 роки 00 місяців 08 днів, оклад за військовим званням - 40,00 грн., посадовий оклад - 685,00 грн., 10% ПНВР - 72,50 грн., 50% НОУС - 398,75 грн., 515% премія - 3 527,75 грн., 60%ЩДГВ - 2 834,40 грн., - разом нараховано за місяць: 7 558,40 грн.

Наказом від 05 грудня 2016 року №314 наказано виплатити позивачеві щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 515% місячного грошового забезпечення за період з 01 грудня до 05 грудня 2016 року, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 грудня до 05 грудня 2016 року включно, щомісячну грошову винагороду за період з 01 грудня до 05 грудня-2016 року включно у розмірі 60% місячного грошового забезпечення за грудень 2016 року, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за 7 (сім) діб невикористаної чергової відпустки за 2016 рік.

Виплата зазначених у наказі про звільнення від 05 грудня 2016 року №314 належних позивачеві сум, в тому числі грошового забезпечення, у повному обсязі ОСОБА_1 не заперечується, розмір належних позивачеві при звільненні з військової служби сум ним не оскаржується.

Отже, відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства стосовно виплати позивачеві при звільненні грошового забезпечення у повному обсязі.

Посилання позивача на зміну дати звільнення через невиплату відповідачем зазначених у рапортах від 20 липня 2016 року, 27 вересня 2016 року та від 01 листопада 2016 року грошових коштів, які витрачено позивачем на сплату судових витрат під час виконання службових обов'язків юрисконсульта не беруться судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, законодавством передбачено відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Обов'язок змінити дату звільнення на дату фактичного розрахунку законодавством не передбачений.

Окрім того, з аналізу вищезазначених статей Кодексу законів про працю України з урахуванням практики розгляду трудових спорів стосовно належних працівникові сум при звільненні суд приходить до висновку, що вищезазначені статті містять обов'язок роботодавця здійснити повний розрахунок та виплати працівникові заборгованість по заробітній платі, включаючи оплату праці за останній день роботи, відпускні за невикористані дні відпустки та інші належні працівникові виплати передбачені Законом України "Про оплату праці", обов'язок виплатити працівникові у день звільнення грошові суми, які не відносяться до оплати праці та належні працівникові при звільненні, статтею 116 Кодексу законів про працю України не передбачений.

Як наслідок, виплативши ОСОБА_1 усі зазначені в наказі від 05 грудня 2016 року №314 грошові кошти, в тому числі грошове забезпечення по день виключення зі списків особового складу частини, відповідач повністю виконав вимоги чинного законодавства про повний розрахунок з позивачем під час звільнення.

Стосовно визнання протиправними дії або бездіяльність командира військової частини польова пошта В0941 щодо не призначення позивача на вакантну посаду юрисконсульта юридичної групи суд зазначає наступне.

Відповідно підпункту 1 пункту 81 Положення призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Згідно підпункту 1 пункту 82 Положення призначення військовослужбовців на вищі посади здійснюється у порядку просування по службі.

Відповідно до абзацу першого пункту 83 Положення військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Згідно пункту 104 Положення особи сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або проходять службу у військовому резерві, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності можуть призначатися на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу. Призначення на посади молодшого офіцерського складу здійснюється наказом Міністра оборони України по особовому складу з одночасним прийняттям осіб сержантського і старшинського складу на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та присвоєнням їм первинного військового звання молодшого лейтенанта. Призначення осіб сержантського і старшинського складу на посади офіцерського складу проводиться за умови, що до досягнення граничного віку проходження військової служби їм залишився строк, який є більшим за строк контракту.

З аналізу вищезазначених норм чинного законодавства Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що призначення військовослужбовців сержантського та старшинського складу на посади, що підлягають заміщенню особами молодшого офіцерського складу, здійснюється лише з урахуванням потреби в офіцерах відповідної спеціальності, окрім того, таке призначення є правом, а не обов'язком, та здійснюється Міністром оборони України, а не командирами військових частин.

Суд також звертає увагу, що згідно пункту 16 Положення про юридичну службу Збройних Сил України, затвердженого наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 10 червня 2011 року №105, на посади в юридичну службу призначаються (приймаються) особи, які мають вищу юридичну освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста. Проведення організаційно-штатних заходів щодо підрозділів юридичної служби (помічників з правової роботи, юрисконсультів) обов'язково погоджується з начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - начальником юридичної служби Збройних Сил України. Призначення військовослужбовців та працівників юридичної служби на посади і звільнення з посад здійснюється виключно за погодженням з начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.

Отже, командир військової частини В0941 не міг одноособово призначити позивача на посаду юрисконсульта без погодження з начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно частини першої статті 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" окремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами в порядку, встановленому Міністерством оборони України, або резервістами в порядку, встановленому Генеральним штабом Збройних Сил України.

Частиною п'ятою та сьомою статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу підлягають заміщенню резервістами або іншими військовозобов'язаними в порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Згідно довідки начальника штабу військової частини А1048 від 16 листопада 2017 року №1932 штат військової частини А1048 (в особливий період польова пошта В0941), введений в дію Директивою Міністерства оборони України від 20 березня 2009 року №322/1/02 та затверджений Начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України, передбачав посаду помічника командира полку з правової роботи (юрисконсульта).

Спільною Директивою Міністерства оборони України та Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14 лютого 2015 року №322/1/5-дск внесено зміни до штату частини, згідно яких передбачено посаду помічника командира полку з правової роботи - начальника юридичної групи військовослужбовця ШПК "капітан" та юрисконсульта (працівник Збройних Сил України (цивільна особа)).

Матеріали справи підтверджують, що письмовою вказівкою Міністерства оборони України від 27 лютого 2015 року №234/1 командиру військової частини - польова пошта В0941 з метою виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 лютого 2015 року №Д-322/1/5дск наказано внести зміни до штату згідно переліку змін до штату №7/033.

Відповідно до "Переліку змін до штатів військових частин Сухопутних військ Збройних Сил України" штат №7/033 - Навчальний механізований полк, а саме юридична група складається з помічника командира полку з правової роботи - начальника групи, який має військове звання капітан юстиції та є військовослужбовцем, та з юрисконсульта, який не має військового звання та є працівником.

Отже, у військовій частині В0941 на час виникнення спірних правовідносин посаду юрисконсульта згідно штату займала цивільна особа, яка є працівником, а не військовослужбовцем, і з якою укладався строковий трудовий контракт, юрисконсульт військового звання не мав.

Віднесення посади юрисконсульта у військовій частині польова пошта В0941 до посад, які займають цивільні особи, а не військовослужбовці, та яким згідно нормативних документів нараховується заробітна плата, а не грошове забезпечення військовослужбовця, підтверджується також розрахунком-порівнянням ТВО Командира військової частини польова пошта В0941 від 17 травня 2017 року №812/ор, згідно якого середньостатистичне грошове забезпечення за посадою "інструктор взводу" формується на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року №1294 та становить 7558,40 грн., а середньостатистична заробітна плата за посадою "юрисконсульт" формується на підставі наказу Міністерства оборони України "Про впорядкування умов оплати праці працівників загальних (наскрізних) професій і посад бюджетних військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України" від 24 січня 2006 року №28 та становить 5510.00 грн.

Як наслідок, командир військової частини В0941 не мав правових підстав для призначення на цивільну посаду юрисконсульта військовослужбовця ОСОБА_1, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання права позивача на присвоєння первинного військового звання - лейтенант юстиції та зобов'язання відповідача здійснити подання вищестоящому командуванню на присвоєння позивачу первинного офіцерського звання молодший лейтенант юстиції запасу.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці, резервісти та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад.

Згідно частини другої статті 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", серед іншого, встановлюються такі військові армійські звання: рядовий склад: солдат, старший солдат; сержантський і старшинський склад: молодший сержант, сержант, старший сержант, старшина, прапорщик, старший прапорщик; офіцерський склад: молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан.

Частинами третьою-п'ятою статті 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що до військових звань осіб офіцерського складу медичної та юридичної служб Збройних Сил України та інших військових формувань, а також спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова "медичної служби" і "юстиції".

До військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці або проходять службу у військовому резерві, додаються слова відповідно "запасу", "у відставці" або "резерву".

Присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація осіб, які мають спеціальні звання або класні чини, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військові звання присвоюються довічно.

Відповідно до пункту 41 Положення військове звання може бути первинним або черговим.

Для осіб рядового складу первинним є військове звання солдата (матроса).

Для осіб сержантського та старшинського складу первинним є військове звання молодшого сержанта (старшини 2 статті);

Для осіб офіцерського складу первинним є військове звання лейтенанта, а у випадках, передбачених цим Положенням, - молодшого лейтенанта.

Черговим військовим званням є військове звання, наступне за тим, яке має військовослужбовець.

Старшинство та послідовність військових звань визначаються відповідно до статті 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно абзацу третього пункту 42 Положення первинне військове звання офіцерського складу громадянам присвоюється наказом Міністра оборони України. Військовослужбовцям сержантського і старшинського складу, призначеним на посади офіцерського складу у воєнний час, первинне військове звання офіцерського складу присвоюється командирами корпусів, посадовими особами, які мають рівні з ними права та вищі.

Пунктом 49 Положення передбачено, що військові звання присвоюються військовослужбовцям персонально, послідовно, з урахуванням посади, яку вони займають, та інших умов, передбачених цим Положенням.

Відповідно до підпунктів 2, 4, 5, 6 пункту 50 Положення первинне військове звання молодшого лейтенанта присвоюється: особам сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мають вищу освіту, пройшли (у разі потреби) курс військової підготовки за напрямом, що відповідає профілю службової діяльності, у тому числі тим, які проходять службу у військовому резерві, з одночасним прийняттям на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначенням на посади з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності; військовослужбовцям сержантського та старшинського складу, які призначені на посади офіцерського складу у воєнний час і успішно виконують службові обов'язки; військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли у разі потреби курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів та склали встановлені іспити; особам сержантського і старшинського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), які були призначені на посади осіб офіцерського складу та отримали вищу освіту.

Судом встановлено, що у військовій частині В0941 посаду юрисконсульта згідно штату займає цивільна особа, яка є працівником, а не військовослужбовцем, і з якою укладається строковий трудовий контракт. Військове звання для посади юрисконсульта у військовій частині В0941 не передбачене.

Як наслідок, з урахуванням вищезазначених норм чинного законодавства, тимчасове виконання позивачем обов'язків юрисконсульта військової частини В0941 не тягне за собою обов'язку присвоєння позивачеві молодшого офіцерського звання.

Посилання позивача на те, що він неодноразово звертався в усному порядку до начальника по роботі з персоналом щодо призначення його на посаду та присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант в зв'язку з виконанням ним покладених на нього наказом командира частини обов'язків юристконсульта, а також подання позивачем рапортів від 12 серпня 2016 року та від 26 листопада 2016 року на командира частини про присвоєння йому первинного офіцерського звання, а також про присвоєння військового звання та звільнення з військової служби, не приймаються судом до уваги, оскільки не доведені позивачем жодними засобами доказування, копії вищезазначених рапортів до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно рапорту позивача від 01 грудня 2016 року (вх. №10633 від 01 грудня 2016 року), який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 просив командира військової частини польова пошта В0941 клопотати про звільнення його з військової служби в запас на підставі Указу Президента України від 26 вересня 2016 року №411/2016.

Клопотання стосовно присвоєння позивачеві первинного офіцерського звання у вищезазначеному рапорті від 01 грудня 2016 року відсутнє.

Необхідно також зазначити, що відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовозобов'язаним, які пройшли навчальні збори і склали заліки за програмою навчання або здобули відповідну освіту чи досвід роботи на керівних посадах, можуть бути присвоєні чергові військові звання в запасі в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами з питань військового обліку військовозобов'язаних.

Згідно пункту 51 Положення первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу присвоюється: 1) військовослужбовцям рядового складу, сержантського та старшинського складу, які мають вищу освіту ступеня магістра або прирівняний до нього освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста (повна вища освіта), пройшли навчальні збори і склали іспити за програмою підготовки офіцерів запасу, перед закінченням строкової військової служби; 2) військовозобов'язаним, які пройшли військову службу і мають вищу освіту не нижче ступеня бакалавра за спеціальністю, спорідненою з відповідною військово-обліковою спеціальністю, за результатами атестування осіб до офіцерського складу, які перебувають у запасі, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності; 3) військовозобов'язаним, які не проходили військову службу, і жінкам, якщо вони мають вищу освіту ступеня магістра або прирівняний до нього освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста (повна вища освіта) за спеціальністю, спорідненою з відповідною військово-обліковою спеціальністю, за результатами атестування осіб до офіцерського складу, які перебувають у запасі, з урахуванням потреби в офіцерах такої спеціальності, за переліком військово-облікових спеціальностей, який визначається Міністерством оборони України; 4) громадянам, які мають освітній ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу; 5) прапорщикам (мічманам), старшим прапорщикам (старшим мічманам), які проходять військову службу на посадах прапорщиків (мічманів), старших прапорщиків (старших мічманів) не менш як три роки, атестовані до присвоєння первинного військового звання офіцерського складу, при звільненні з військової служби в запас.

Отже, чинним законодавством визначений виключний перелік випадків присвоєння первинного військового звання молодшого лейтенанта запасу.

Докази віднесення позивача до жодної із зазначених категорій осіб, яким присвоюється первинне військове звання молодшого лейтенанта запасу, до суду не надано та в матеріалах справи відсутні, як наслідок, правові підстави присвоєння позивачеві первинного військового звання молодшого лейтенанта запасу відсутні.

Окрім того, суд звертає увагу, що згідно аркушу вивчення особистих якостей кандидата ОСОБА_1 від 21 листопада 2016 року, карти професійного відбору кандидата ОСОБА_1 без точної дати за 2016 рік, медичної та службової характеристик від 03 листопада 2016 року, кандидат ОСОБА_1 гідний призову на військову службу за контрактом на посаду сержанта з матеріального забезпечення навчальної механізованої роти навчального механізованого батальйону 354 навчального гвардійського механізованого полку 169 навчального гвардійського центру Сухопутних військ Збройних Сил України, штатно-посадова категорія "Сержант", штат 7/033-01, ВОС - 145119А, грошовий оклад за посадою 645-685 гривень.

Висновків про придатність позивача до військової служби на офіцерській посаді до суду не надано.

Стосовно позовних вимог про визнання права позивача на отримання збільшеного грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу та стягнення грошового забезпечення за виконання службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи в період з 09.10.2015 року - мінімальний оклад передбачений в штатах для осіб молодшого офіцерського складу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7.1 Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (крім зазначених у пунктах 7.10 і 7.11 цієї Інструкції), допущеним установленим порядком наказом командира (начальника) до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою строком до шести місяців або до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою строком до чотирьох місяців у тій самій військовій частині, за час виконання обов'язків за цими посадами виплачуються оклади за посадами, що тимчасово виконуються (з урахуванням пункту 7.3 цієї Інструкції).

Згідно підпункту 7.3.4 пункту 7.3 Інструкції посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за час тимчасового виконання обов'язків за посадами виплачуються з дотриманням таких умов: особам сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, допущеним у встановленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за штатними посадами молодших офіцерів, виплачуються мінімальні посадові оклади, передбачені в штатах для осіб молодшого офіцерського складу на цих посадах.

Отже, Інструкцією передбачено виплату мінімальних посадових окладів, передбачених в штатах для осіб молодшого офіцерського складу на цих посадах, лише для осіб сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та допущені у встановленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за штатними посадами молодших офіцерів.

Виплата мінімальних посадових окладів за штатними посадами молодших офіцерів для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та допущені у встановленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за штатними посадами молодших офіцерів Інструкцією не передбачена.

Окрім того, як встановлено судом, у військовій частині В0941 посаду юрисконсульта згідно штату займає цивільна особа, яка є працівником, а не військовослужбовцем, і з якою укладається строковий трудовий контракт. Військове звання для посади юрисконсульта у військовій частині В0941 не передбачене.

Отримання збільшеного грошового забезпечення за тимчасове покладення на військовослужбовця обов'язків за цивільною посадою чинним законодавством не передбачено, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про стягнення з військової частини польова пошта В0941 витрат понесених позивачем в зв'язку з сплатою за власні кошти судових витрат на суму 10 516,06 грн. (десять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 06 копійок) при виконанні службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи.

Судом встановлено, що рапортом від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року) позивач просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені ОСОБА_1 особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 4 522,64 грн.

Рапортом від 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) позивач просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені ОСОБА_1 особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 4 414,02 грн.

Рапортом від 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року) позивач просив командира військової частини польова пошта В0941 зобов'язати помічника командира полку з фінансової роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта В0941 провести виплату коштів за проведені ОСОБА_1 особисто фінансові операції пов'язані з судовими витратами на загальну суму 1 579,40 грн.

Згідно письмових пояснень провідного бухгалтера військової частини В0941 від 17 травня 2017 року, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 написано декілька рапортів про понесені ним витрати судового збору та пересилку кореспонденції, на які йому особисто провідним бухгалтером та заступником начальника фінансово-економічної служби військової частини В0941 Кондратюком В.Ю. неодноразово повідомлялося, що для повноти оформлення заявок на витребування коштів ОСОБА_1 повинен скласти авансові звіти, а не писати рапорти, під авансові звіти окрім чеків повинні прикладатися копії рішень (ухвал, вироків) судів, щоб фінансовий забезпечуючий орган міг відстежити момент для потреб сплати судових витрат, що були здійснені, ОСОБА_1 цих документів не надав.

Отже, з пояснень провідного бухгалтера відповідача вбачається, що рапорти ОСОБА_1 розглянуті, про що позивача повідомлено, але письмових рішень про розгляд рапортів не прийнято.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Спеціальним законом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, забезпечувати громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення є Закон України "Про звернення громадян".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Згідно частини першої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частина перша статті 20 Закону України "Про звернення громадян" закріплює, що звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Згідно частини четвертої статті 15 Закону України "Про звернення громадян" відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

В даному випадку зверненням громадян вважаються рапорти позивача до командира військової частини польова пошта В0941 про відшкодування йому витрат на сплату судового збору та поштових послуг.

Отже, повідомлення позивача про результати розгляду його рапортів (звернень), у письмовій формі за підписом командира військової частин польова пошта В0941 або особи, яка виконує його обов'язки, згідно вищевказаних статей, є обов'язком відповідача.

Як вбачається з пояснень сторін, свідків та матеріалів справи вмотивованого рішення про розгляд рапортів ОСОБА_1 не було.

Однією з позовних вимог позивача є стягнення з відповідача витрат понесених позивачем в зв'язку з сплатою за власні кошти судових витрат на суму 10 516,06 грн. при виконанні службових обов'язків юрисконсульта юридичної групи.

Однак, вищевказані вимоги не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, оскільки, як встановлено судом вище, жодного рішення про розгляд рапортів (звернень) та документів на відшкодування витрат ОСОБА_1 командиром військової частини польова пошта В0941 стосовно позивача не приймалося.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні вищевказаних позовних вимог необхідно відмовити.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з загальними засадами права бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

У свою чергу, як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, відповідачем у оскаржуваних правовідносинах була допущена саме бездіяльність (не прийняття рішення про розгляд рапортів (звернень) та документів на відшкодування витрат позивача).

А тому з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною бездіяльність командування військової частини польова пошта В0941 щодо неприйняття рішення про відшкодування позивачеві коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., згідно статей 15, 19, 20 Закону України "Про звернення громадян".

Верховний Суд України у постанові від 18 березня 2014 року у справі №21-11а14 зазначив, що оскільки звернення позивача відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

У відповідності до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання командування військової частини польова пошта В0941 прийняти одне з передбачених статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" рішень щодо відшкодування позивачеві коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн.

Окрім того, суд звертає увагу, що у рапортах позивача від 19 липня, 26 вересня і 01 листопада 2016 року не зазначено про додання до них копій квитанцій, які підтверджують вищезазначені витрати позивача, здійснені на користь військової частини, окрім того копії квитанцій не додано і до суду, що позбавляє суд можливості підтвердити або спростувати розмір понесених позивачем витрат, які він пред'являє до стягнення з відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність звільнення позивача та частково доведено правомірність оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (03164, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини польової пошти В0941 (17024, сел. Десна, Козелецький район, Чернігівська область; ідентифікаційний, код 07703437) щодо неприйняття рішення про відшкодування ОСОБА_1 коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., згідно статей 15, 19, 20 Закону України "Про звернення громадян" на підставі рапортів ОСОБА_1 від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року), 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) та 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року).

3. Зобов'язати Військову частину польову пошту В0941 прийняти одне з передбачених статтею 15 Закону України "Про звернення громадян" рішень щодо відшкодування ОСОБА_1 коштів, витрачених за його власний рахунок в сумі 10 516,06 грн., на підставі рапортів ОСОБА_1 від 19 липня 2016 року (вх. №5893 від 20 липня 2016 року), 26 вересня 2016 року (вх. №7868 від 27 вересня 2016 року) та 01 листопада 2016 року (вх. №9217 від 01 листопада 2016 року).

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.А. Кузьменко