Рішення № 73450651, 16.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2018 року № 826/6625/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - позивач, ТОВ «Аском-Україна») до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пишного Артема Володимировича від 13.05.2017 про закінчення виконавчого провадження №51679549.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що державний виконавець передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник у виконавчому провадженні виконав судове рішення частково.

В судове засідання 28.11.2017 відповідач явку свого представника не забезпечив. Своєї позиції стосовно заявлених позовних вимог не повідомив.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на дату постановлення ухвали), ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014, позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ДПІ щодо неподання до органу ДКСУ висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «Аскоп-Україна»; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 22 липня 2014 року № 0000431530. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28.10.2015 скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аскоп-Україна» суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1118437 грн. У цій частині ухвалив нову постанову, якою позов задовольнив: постановив стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ на користь ТОВ «Аскоп-Україна» суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 1118437 грн. У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Верховний Суд України постановою від 31.05.2016 №21-451а16 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 в частині стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1118437 грн. та ухвалив в цій частині нове судове рішення. Зобов'язав державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та подати його Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві. У решті рішення суду касаційної інстанції залишив без змін.

Окружним адміністративним судом міста Києва 14.07.2016 видано виконавчий лист №826/11379/14 про зобов'язання державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та подати його Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві.

Примусове виконання вказаного виконавчого листа здійснював державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пишний Артем Володимирович.

13.05.2017 державний виконавець виніс оскаржувану постанову ВП №51679549 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2016 №826/11379/14, згідно якої підставою для закінчення виконавчого провадження стало виконання рішення суду боржником, відповідно до листа Державної фіскальної служби України від 30.06.2016.

Позивач зазначив, що вказана постанова є передчасною, оскільки податковий орган виконав рішення суду частково, а саме: Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала до органу казначейства інформацію із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню позивачу з бюджету у розмірі 773 848,93 грн. Однак, позивач наполягав на тому, що мала бути вказана сума 1219569,00 грн.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, забезпечення права на оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавців.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, зокрема, зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований спеціальною нормою Закону України «Про виконавче провадження», а саме статтею 63 вказаного Закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Таким чином, перш ніж виносити постанову про закінчення виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний перевірити виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

8) визнання боржника банкрутом;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Згідно із абзацом 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідач, на вимогу суду не надав доказів того, що державним виконавцем було перевірено факт виконання судового рішення. Водночас, позивач вказує на те, що судове рішення виконане боржником частково, а саме: Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала до органу казначейства інформацію із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню позивачу з бюджету на меншу суму, ніж передбачено судовим рішенням.

Зі змісту постанови від 13.05.2017 про закінчення виконавчого провадження №51679549 слідує, що державний виконавець виніс її на підставі листа Державної фіскальної служби України від 30.09.2016 про виконання рішення суду.

Однак, суд звертає увагу, що у виконавчому провадженні №51679549 боржником є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, а не Державна фіскальна служба України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 13.05.2017 про закінчення виконавчого провадження №51679549 прийнята державним виконавцем передчасно та без з'ясування факту виконання рішення суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись положеннями статей 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пишного Артема Володимировича від 13.05.2017 про закінчення виконавчого провадження №51679549.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (код ЄДРПОУ 30579869, адреса: 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, оф. 600) сплачений ним судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 00032767, адреса: 03056, м Київ, вул. Виборзька, 32).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов