Рішення № 73448680, 17.04.2018, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/332/18

Провадження № 2/188/237/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Місюра К.В.

при секретарі: Хандрига Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 (с. Маломиколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області)

до Петрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області (с. Петрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області)

про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

ВСТАНОВИВ:

В березні 2018 року ОСОБА_1 (с. Маломиколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області) звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить надати додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.10.2013р. померла її мати – ОСОБА_2. Після смерті матері залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки. В установлений строк позивач не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знала про наявність спадкового майна і вважаючи це поважною причиною пропуску строку звернення до нотаріуса просить надати їй додатковий строк для подання заяви для прийняття спадщини після смерті матері, що і зумовило її звернутися до суду з відповідним позовом.

Позивач в судове засідання не з’явилась, 16.04.2018р. направила до суду заяву, відповідно до якої просить справу розглянути у її відсутність та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву, відповідно до якої просить справу розглянути у відсутність його представника, проти задоволення позову не заперечують.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.10.2013р. ОСОБА_2 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії І-КИ № 528819 від 04.11.2013р. (а.с. 10).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 4,730 га, що розташована на території Петрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією державного акту серії Ш-ДП № 119253, виданого на підставі рішення 19 сесії ХХІІІ скликання Петрівської сільської ради № 138 від 12 березня 2001 року (а.с. 16).

Відповідно до постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Петрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, після померлої 31.10.2013р. ОСОБА_2 (а.с. 20).

Відповідно до інформації Сільськогосподарського приватного підприємства «У Петровича» від 08.11.2017 року № 77 земельна ділянка, яка належала ОСОБА_2, знаходиться у користуванні СПП «У Петровича» (а.с. 15).

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходить із наступних положень закону.

Так, у відповідності до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

В силу ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Згідно із ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).

В той же час, відповідно до ст.ст. 1273-1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ст.ст. 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

У той же час, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов'язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання тим процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщин.

Це є обов'язковим для обох названих видів спадкування.

Виникнення у нього права на спадкування за законом, залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.

При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.

Пропуск такого строку, позбавляє спадкодавця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред'явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Викладене у повній мірі відповідає Правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 6 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12, яка за ст. 417 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно буквального її сприйняття, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач як спадкоємець першої черги у встановлений законом строк не зверталась до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадкового майна, щоб спадкувати, позивач, у встановлений законом строк, повинна була подати до нотаріальної контори заяву про таке бажання, проте вона цього не зробила, пославшись на те, що їй не було відомо про існування спадкового майна.

Як зазначила позивач в позовній заяві, 12.02.2012 року померла її тітка – ОСОБА_3, після чого у документах своєї матері позивач знайшла державні акти на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Тому посилання позивача на те, що їй стало відомо про існування спадщини лише у середині листопада 2017 року, суд ставить під сумнів.

Як зазначалось вище, ст. 1272 ЦК України встановлено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз"яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, повязані з обєктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, судом можуть бути визнані поважними причинами тільки ті, які свідчать, що у спадкоємця були реальні перешкоди для подання такої заяви.

Листом ВССУ від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду справ про спадкування» визначений певний перелік причин пропуску строку, які можуть бути визнані судом поважними, а саме: «…тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних силах України тощо…».

Між тим, вказаним листом визначений також і перелік причин пропуску строку, які не можуть бути визнані судом поважними, а саме: «…юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнанні про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сімєю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови..).

Отже, при зверненні до суду з відповідним позовом позивачу необхідно обґрунтувати поважність причин пропуску зазначеного строку, як тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних силах України тощо. І відповідно обґрунтувати в суді цю обставину належними та допустимими доказами.

Причини пропуску строку, на які посилається позивач в позовній заяві як на поважні, з урахуванням викладеного, поважними не являються. Поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини позивач не навів.

Обєктивних, непереборних, істотних труднощів у позивача для вчинення нею дій для подання до будь-якої нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті 31.10.2013 року ОСОБА_2 не було.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_4