Постанова № 73448255, 13.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2018 р. № 820/1580/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Богодухівської райдержадміністрації Харківської області, (62103, обл. Харківська, Богодухівський район, вул. Чернієнка, б. 6) про визнання дій неправомірними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації про припинення виплати допомоги на дітей одиноким матеріям, виплата допомоги при народженні дитини, виплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які були призначені ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити виплату допомоги на дітей одинокій матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту припинення 01.01.2018р., негайно після проголошення судового рішення.

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту припинення 01.01.2018р., негайно після проголошення судового рішення.

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту припинення 01.01.2018р. , негайно після проголошення судового рішення.

Підставою подання вказаного позову слугувало те, що Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації припинило виплату допомоги на дітей одиноким матеріям, виплата допомоги при народженні дитини, виплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які були призначені ОСОБА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є вимушеною переселенкою з тимчасової непідконтрольної території, а саме: м. Торез, Донецької області та на даний момент проживає у с. Максимівка, Богодухівського району, Харківської області. Маючи на руках двох неповнолітніх дітей на час переміщення була вагітною третьою дитиною, після народження якої звернулась за фактичним місцем проживання до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації та подала документи на поновлення\призначення всіх видів соціальної допомоги, на які позивач та її діти мали право: допомога при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, допомога на дітей одинокій матері, допомога малозабезпеченій сім'ї. Зазначає, що восени, після прийняття ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб» та постанови КМУ № 509 та № 505, разом з дітьми позивач стала на облік, як внутрішньо переміщена особа, а також подала заяву на отримання допомоги передбачену Постановою КМУ 505. Оскільки у травні 2017р. до Постанови КМУ № 505 було внесено зміни, відповідно до яких, право на отримання адресної допомоги, стали мати право не всі внутрішньо переміщені особи, а тільки ті, які перемістилися з населених пунктів, які є у розпорядженні КМУ 1085р. Зазначає, що місто Лисичанськ є підконтрольним українській владі та не міститься у розпорядженні КМУ 1085, а місто, з якого фактично перемістилась Позивачка є непідконтрольним українській владі. Таким чином, Позивачка фактично мала право на отримання адресної допомоги, проте, юридично таку допомогу на наступний період Відповідач не подовжив, бо містом, з якого вона перемістилася було зазначено м.Лисичанськ Луганської області, а не м. Торез Донецької області. Позивач повідомила, що 28.12.2017р. рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб (ВПО) було прийнято рішення про відмову у призначенні щомісячної адресної допомоги та припинити виплати державних соціальних допомоги позивачу

Зазначеним рішенням позивачці було відмовлено у призначенні адресної допомоги ВПО та припинено з 01.01.2018р. допомогу при народженні дитини, допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям та надано роз'яснення, що вона може звернутися за поновленням припинених виплат у липні 2018р.

Позивач, не погодившись із прийнятим рішенням звернулась із означеним позовом до суду. Ухвалою суду від 07.03.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог ухвали суду на адресу Харківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов за підписом начальника Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, згідно якого він заперечує проти задоволення позову. Окремо зазначає про те, що право на отримання щомісячної адресної допомоги на наступний строк позивач втратила, оскільки м. Лисичанськ Луганської області, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р., розташоване в іншому регіоні, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Згідно протоколу № 14 від 28.12.2017 Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Богодухівської районної державної адміністрації було прийнято рішення припинити ОСОБА_1 виплати державних соціальних допомог відповідно до чинного законодавств України.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 на її звернення 20.12.2017 було відмовлено в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та припинено з 01.01.2018 допомогу при народженні дитини; допомогу на дітей одинокім матерям, та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям Посилається на до п. 12; п.18 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 ««Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування)». Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є одинокою матір'ю неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. У квітні 2014р. на території, де мешкала позивач - місто Торез Донецької область, розпочалась антитерористична операція, яка продовжується по сьогодні (Наказ Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення»).

У зв'язку із набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014р. № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок), у м. Торез Донецької області, у якому мешкала позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним управлінням соціального захисту населення, а також зупинені до моменту повернення непідконтрольної території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету. Позивач, внаслідок зазначених обставин, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, порушень прав людини у м. Торез Донецької області, а також згідно вимог Закону №1706-УП «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та в порядку реалізації Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» ОСОБА_1 влітку 2014 року разом з двома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покинула постійне місце проживання - м. Торез та перемістилася до с. Максимівка, Богодіхувського району, Харківської області.

Позивач зазначає, що також не заперечувалось і відповідачем по справі, на час переміщення позивач була вагітна та у червні 2014р. народила третю дитину: ОСОБА_3. Після виходу з пологового будинку позивач звернулась за фактичним місцем проживання до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації та подала документи на поновлення/призначення всіх видів соціальної допомоги, на які позивач та її діти мали право, а саме: допомога при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, допомога на дітей одинокій матері, допомога малозабезпеченій сім'ї. Зазначає, що восени, після прийняття ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 та від 1 жовтня 2014 р. № 505, разом з дітьми позивач стала на облік, як внутрішньо переміщена особа, а також подала заяву на отримання допомоги передбачену Постановою КМУ 505.

Під час отримання довідки внутрішньо переміщеної особи на себе та дітей, ОСОБА_1 повідомила працівника управління про те, що фактично вона перемістилася з м. Торез Донецької області, а не з м. Лисичанськ, яке зазначено місцем її тимчасової реєстрації у паспорті. Однак, працівник управління повідомив, що це не важливо і вони видають довідки тільки за місце реєстрації (станом на 2014р. Закон не передбачав можливості отримання довідки внутрішньо переміщено особи за місцем фактичного проживання до конфлікту, довідка видавалась тільки за місцем реєстрації. Зміни, які надали право на отримання довідки за місцем проживання набули чинності тільки взимку 2015р.) Таким чином, у довідці позивача та довідці її дітей було зазначено, що переміщення відбулось з м. Лисичанськ, що на час звернення позивача ніяким чином не впливало на будь які її права чи її дітей.

У травні 2017р. до Постанови КМУ від 01.10.2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» було внесено зміни, відповідно до яких право на отримання адресної допомоги, стали мати право не всі внутрішньо переміщені особи, а тільки ті, які перемістилися з населених пунктів, які є у розпорядженні КМУ № 1085р.

Оскільки місто Лисичанськ є підконтрольним українській владі та не міститься у розпорядженні КМУ 1085, а місто з якого фактично перемістилась позивачка є непідконтрольним українській владі, позивачка фактично мала право на отримання адресної допомоги, проте юридично таку допомогу на наступний період відповідач не подовжив, бо містом, з якого вона перемістилася було зазначено м. Лисичанськ Луганської області, а не м. Торез Донецької області.

Судом встановлено, що для захисту прав своїх дітей на отримання щомісячної адресної допомоги ОСОБА_1 звернулась до Управління із заявою із проханням змінити місто, з якого вона перемістилася, а саме: замість м. Лисичанськ зазначити на м. Торез для можливості отримувати адресну допомогу для внутрішньо переміщених осіб.

04 грудня 2017 р. рішенням начальника управління дію довідки про взяття на облік ОСОБА_1 було скасовано за заявою позивача за для отримання нової довідки, де буде зазначено, що вона разом із дітьми перемістилася з м. Торез Донецької області.

В подальшому 18 грудня 2017р. відповідач видав нову довідку ОСОБА_1 та її дітям: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 (а.с. 16-19). Після отримання нових довідко внутрішньо переміщених осіб позивач знову подала заяву на призначення щомісячної адресної допомоги.

Проте, 28.12.2017р. рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО було прийнято рішення про відмову у призначенні щомісячної адресної допомоги та припиненні виплат державних соціальних допомог.

Таким чином, зазначеним рішенням позивачці було відмовлено у призначенні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам та припинено з 01.01.2018р. допомогу при народженні дитини, допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачці листом від 26.01.2018 року (вих.. № 04-09/313) надано роз'яснення, в якому ОСОБА_1 повідомлено про можливість звернутися за поновленням припинених виплат у липні 2018р. При цьому за період припинення невиплачені кошти позивачу відшкодовані не будуть. (а.с. 23-24).

Тобто, відповідач фактично погодився та визнає, що позивач разом із малолітніми дітьми, як внутрішньо переміщена особа, приїхала саме з міста Тореза Донецької області, а не з м. Лисичанськ Луганської.

Судом з'ясовано, що у своєму рішенні Відповідач посилається на той факт, що підставою для виплати всіх соціальних виплат стали положення Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 року, а саме: п.п. 4 п. 12 відповідно до якого, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 3акону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та 18 Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 року, згідно до якого, повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпункту 4 пункту 12 цього Порядку можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством.

Позивач вважає, що рішення Управління не відповідає нормам діючого законодавства України та міжнародним нормам права, порушує права дітей, що зумовило її звернутись із означеним позовом до суду.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Процедуру та підстави надання щомісячної адресної допомоги визначено Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 із змінами та доповненнями (далі - Порядок №505).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 № 370, яка набула чинності 03.06.2017, були внесені зміни до Порядку № 505.

Так, відповідно до абзаців 1,2 пункту 2 Порядку № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085 (Офіційний вісник України, 2014 p., № 92, ст. 2655; 2015 p., № 98, ст. 3368).

Відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки за поданням Антитерористичного центру при Службі безпеки щомісяця вносити в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до переліків, затверджених цим розпорядженням.

Як випливає із матеріалів справи позивачем подано заяву про призначення щомісячної адресної допомоги, що передбачена Порядком № 505. Як зазначає позивач, що також не заперечується і відповідачем по справі, позивач прибула з м. Тореза Донецької області, проте під час оформлення довідки № 6304000136 від 11.11.2014 року місцем її реєстрації зазначено: м. Лисичанськ, Луганської області (а.с. 33).

Суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин місто Лисичанськ Луганської області не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р.

На підставі звернень заявниці - позивачу по справі - Управлінням відповідача призначена та виплачувалась державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім'ї: з вересня 2014 року по вересень 2017 року; допомога на оплату житлово-комунальних послуг з листопада 2014 року по листопад 2017 року; та допомога на дітей одинокій матері з липня 2014 року по грудень 2017 року. Також ОСОБА_1 призначена допомога при народженні дитини у розмірі 123840 грн., з яких одноразову виплату призначено в розмірі 10320,00 грн., з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р. Решту суми допомоги призначено в розмірі 1576,67 грн. з 01.07.2014р. по 30.06.2020 року.

Отже, станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення вищенаведених видів допомог вона мала право на отримання такої допомоги як внутрішньо переміщена особа з окупованої території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відтак, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 28.12.2017р., яким було прийнято рішення про відмову у призначенні щомісячної адресної допомоги та припиненні виплат позивачу державних соціальних допомог як внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 суд вважає протиправною.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.02.2018. № 79-р "Про внесення змін у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085 внесено зміни у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 92, ст. 2655; 2015 р., № 36, ст. 1090, № 98, ст. 3368).

Так, згідно Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження внесено м. Торез Донецької області, про що позивачу та її неповнолітнім дітям видані відповідні довідки.

Отже, станом на момент розгляду справи по суті спірні правовідносини врегульовані законодавством. Дані обставини підтверджують право позивача на отримання адресної допомоги як внутрішньо переміщеної особи, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, суд, розглядаючи адміністративний позов, зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Крім того, Конституція України передбачає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24); кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання (стаття 33); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46).

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частина 1 статті 1 Закону визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Статтею 4 зазначеного Закону визначається, що облік внутрішньо переміщених осіб шляхом видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтями 21, 22, 24 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлюється відповідальність місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян за недостовірність даних і документів, виданих та поданих для призначення державної допомоги; а також передбачена відповідальність органів, що призначають і здійснюють виплату допомоги сім'ям з дітьми.

Відповідно до Закону органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина - визначаються виключно законами України.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що відсутність в Переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085р від 07 листопада 2014 року в редакції Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, м. Лисичанська Луганської області, на території якого спочатку була зареєстрована позивач, не може бути підставою для відмови у захисті її прав, а тому суд вважає можливим зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 січня 2018 року.

Суд також зазначає, що умови призначення і виплати державної допомоги, зокрема при народженні дитини, визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Згідно із п. 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Умови призначення вказаної допомоги та перелік документів, необхідний для її призначення, визначено статтею 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», а також пунктами 11,12 Порядку № 1751.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1751 одному з батьків дитини (опікуну) допомога при народженні дитини призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органах соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Перелік підстав для припинення раніше призначеної допомоги при народженні дитини визначено положеннями ч. 9 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та абз. 18 Порядку № 1751, відповідно до яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

В силу ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Отже, для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.

Доданими до позову матеріалами підтверджується, що позивач та її малолітні діти є громадянами України, мають такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Отже, позивачкою доведено її право на отримання державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 09.06.2017 року в аналогічній справі К/800/18565/17, право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-УП «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До того ж, позивачем заявлений позов фактично в інтересах дітей для їх належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до вимог ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, наявні правові підстави для захисту порушеного права позивачки шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у відновленні їй виплати допомоги при народженні дитини, а також зобов'язання відповідача поновити виплату допомоги при народженні дитини.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Прo державну допомогу сiм'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до п. 54 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 (далі Порядок №1751) у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Крім того, суд зауважує, що позивач та її малолітні діти як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач , в сім'ї якої виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, з огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ч.1 ст.371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на дітей як одинокий матері, виплата допомоги при народженні дитини, виплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які були призначені в межах суми стягнення за один місяць, рішення підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнена.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення Богодухівської райдержадміністрації Харківської області, (62103, обл. Харківська, Богодухівський район, вул. Чернієнка, б. 6) про визнання дій неправомірними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації про припинення виплати допомоги на дітей одиноким матеріям, виплата допомоги при народженні дитини, виплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які були призначені ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити виплату допомоги на дітей одинокій матері ОСОБА_1 з моменту припинення з 01.01.2018р.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 виплату допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту припинення з 01.01.2018 року.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Богодухівської районної держаної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196386, поновити виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з моменту припинення з 01.01.2018 року.

Рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати допомоги на дітей як одинокий матері, виплати допомоги при народженні дитини, виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям - в межах суми стягнення за один місяць - звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення підписано 18 квітня 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.