Рішення № 73447964, 10.04.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2018 р. Справа № 818/414/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Сай О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління поліції охорони в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Сумській області, в якій просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо невиплати ОСОБА_3 одноразової допомоги при звільненні;

2) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби - за повних сім років вислуги в розмірі 50 % середньомісячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований рік;

3) стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток (виходячи з виплат за фактично відпрацьований час) за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 28.02.2017 по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги мотивував тим, що всупереч Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 позивачу не було нараховано передбачену одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Також позивач вважає, що, оскільки відповідачем не було нараховано та сплачено у добровільному порядку таку допомогу, у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України стягненню на користь позивача також підлягає середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 28.02.2017 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 09.02.2018 було відкрито провадження та ухвалено розгляд справи здійснювати у спрощеному провадженні з повідомленням сторін.

21.02.2018 від представника відповідача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача належним (а.с.20).

22.02.2018 у зв'язку з неявкою позивача, судове засідання було відкладено на 01.03.2018.

01.03.2018 від представника позивача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача належним (а.с.40).

01.03.2018 ухвалою суду було допущено заміну неналежного відповідача належним, яким є Управління поліції охорони в Сумській області Національної поліції України (далі - відповідач, УПО в Сумській області).

16.03.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.50-58), та 21.03.2018 - додаткові пояснення (а.с.85-88), в яких він заперечував проти позову з тих підстав, що позивачем порушено строк на звернення з позовом до суду. А також з посиланням на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зазначив, що обов'язковою умовою для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги являється право особи на пенсію за цим законом та наявність у неї на день звільнення вислуги 10 і більше років. Враховуючи, що позивач, маючи вислугу на день його звільнення лише 7 років, 8 місяців 27 дні, такого права не набув, тому він не має визначеного законодавством права на отримання такої одноразової допомоги.

Також стверджує про безпідставність стягнення середнього заробітку за весь час затримки одноразової грошової допомоги, оскільки будь-якої відповідальності за несвоєчасну виплату грошового забезпечення чинне законодавство та безпосереднього норми спеціального законодавства не містять.

19.03.2018, у зв'язку з неявкою позивача та його представника розгляд справи було відкладено на 10.04.2018.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в частині стягнення уточнив та просив суд зобов'язати нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 28.02.2017 по день фактичного розрахунку. Просив позові вимоги задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову, відзиву (ч.2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що з 23.09.2010 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, в період з 07.11.2015 по 28.02.2017 проходив службу в органах Національної поліції України - УПО в Сумській області, що вбачаться з копії трудової книжки (а.с.11-14), копії наказу від 07.11.2015 №1 о/с (а.с.62), копії наказу від 28.02.2017 №64 о/с (а.с.15, 63).

Наказом начальника УПО в Сумській області від 28.02.2017 старшого сержанта поліції, поліцейського - водія взводу реагування №1 батальйону ОСОБА_3 звільнено з 28.02.2017 за пп. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.15,63). Вислуга років у календарному обчисленні склала 07 років, 08 місяців 27 днів. В наказі також було зазначено про виплату грошової компенсацію за 05 днів невикористаної відпустки за 2017 рік.

Як вбачається з довідки про доходи (а.с.64) та пояснень представник сторін при звільненні позивачу одноразова грошова допомога не нараховувалась та не виплачувалась.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на те, що позивачем порушено право на звернення з позовом до суду.

Однак, вказане судом не приймається до уваги, враховуючи наступне.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України). Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст. 122 КАС України).

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Частиною другою цієї статі передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Надаючи офіційне тлумачення положенням частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначив наступне:

- під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013);

- у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (п. 1 резолютивної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013).

Приймаючи до уваги вказане, доводи представника відповідача про порушення позивачем строків звернення з даним позовом до суду, не приймаються до уваги. Крім того, варто зазначити, що застосування статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у публічних спорах про стягнення заробітної плати (суддівської винагороди, грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці і, відповідно, обмеження права на звернення до суду певним строком призведе до дискримінації державних службовців за ознакою місця роботи, оскільки працівники інших установ та організацій, на яких не поширюється статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть застосувати своє право безстроково.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались в даному випадку між сторонами, та відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), на який посилається позивач, визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Даний Закон як і Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова КМУ №393) дійсно, як стверджує позивач, передбачають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні працівників. Однак, право на отримання такої допомоги виникає за наявності певних умов.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2262-ХІІ, на яку, в тому числі посилається позивач, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина 4 ст. 9 Закону №2262-ХІІ).

Тобто, як вбачається з вказаних норм, однією з обов'язкових умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні є наявність права особи на пенсію на підставі Закону №2262-ХІІ. При цьому, відповідно до абз.9 п.а ст.12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років, зокрема, призначається, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Як встановлено судом, вислуга років позивача на день звільнення склала всього 7 років, 8 місяців, 27 дні (а.с.63), тобто на день звільнення з УПО в Сумській області ОСОБА_3 не набув права на отримання пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

При цьому, законодавець визначив умови, за яких особам, які звільненні зі служби та не мають права на пенсію, виплачуються грошова допомога.

Так, за приписами ст.9-1 Закону № 2262-ХІІ та п.11 постанови КМУ №393 особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

При цьому, в п. 11 постанови КМУ №393 (в редакції на час звільнення позивача), встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які, серед іншого, звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Системно аналізуючи вказані норми, суд визнає, що особи сержантського складу органів внутрішніх справ (до яких відноситься і позивач), звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію та маючи вислугу років менше ніж 10 років, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі, суд приходить до висновку, що відповідач при звільненні ОСОБА_3 не нараховуючи та не виплачуючи одноразову грошову допомогу позивачу, діяв у відповідності та в межах чинного законодавства та наданих йому повноважень, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Враховуючи, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати одноразову грошову допомогу, а також середній заробіток за час затримки її виплати, є похідними від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, яка задоволенню не підлягає, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (40035, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління поліції охорони в Сумській області (40022, м. Суми, вул. Псільська, 36, код ЄДРПОУ 40108871) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати одноразової допомоги при звільненні та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби - за повних сім років вислуги в розмірі 50 % середньомісячного грошового забезпечення за кожний відпрацьований рік та виплатити середній заробіток (виходячи з виплат за фактично відпрацьований час) за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 28.02.2017 по день фактичного розрахунку - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16.04.2018.

Суддя І.Г. Шевченко