Рішення № 73445188, 05.04.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/12134/16-ц

Провадження № 2/234/25/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2018 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Вербовецька Д.В., Ситник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Краматорську

цивільну справу № 234/12134/16-ц за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2,

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»

про стягнення матеріальної та моральної шкоди

за участю:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ПАТ «СК «України» в обгрунтування якого зазначив, що 27 грудня 2015 року близько 15.00 год., ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Volkswagen Passat 1.8 ЗНГ», рухаючись зі швидкістю 40 км/год. по вул. Ярослава Мудрого у м. Краматорську, в порушення вимог пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України на перехресті з вул. Шеймана, виконуючи поворот ліворуч, не надав переваги у русі мотоциклу «ZS 200GY-2» під керуванням ОСОБА_1, що рухався йому назустріч прямо, та допустив зіткнення з вказаним мотоциклом. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а мотоцикл механічні пошкодження. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 28.11.2017 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу у розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 6800 (шість тисяч вісімсот) грн. на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

На момент ДТП, цивільна відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу була застрахована в ПАТ «СК «Україна» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Неодноразово уточнюючи розмір позовних вимог зазначив, що в результаті ДТП йому було завдано матеріальної шкоди на загальну суму 26 105 грн. 83 коп., з яких – 2 358 грн. 60 коп. вартість матеріальної шкоди завданої пошкодженням мотоциклу; 22 447 грн. 23 коп. витрати на лікування; 600 грн. 00 коп. вартість проведення експертизи; послуги евакуатора 700,00 грн.

Окрім того, неправомірними діями відповідача йому завдана моральна шкода, що полягає у моральних стражданнях, які він зазнав внаслідок ушкодження здоров’я. Розмір моральної шкоди оцінює у 35 000 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 26 105 грн. 83 коп., моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. 00 коп.

Ухвалою від 11.08.2016 провадження по справі відкрите.

19.08.2016 проведено попередній судовий розгляд, справа призначена до судового розгляду.

17.02.2017 провадження по справі зупинене на підставі п.4 ч.1 ст.201 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент вчинення процесуальної дії).

16.02.2018 провадження по справі відновлено, оскільки обставини, що викликали зупинення провадження усунені.

У судовому засіданні ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні частково проти позову заперечував та пояснив, що дійсно 27.12.2015 з його вини сталася ДТП, але його відповідальність була застрахована, а тому відшкодовувати шкоду позивачу повинна саме страхова компанія. Також зазначив, що не згоден з розміром витрат на лікування позивача, так як ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження того, що саме зазначені у фіскальних чеках ліки були йому призначені лікарем. Просив у задоволенні позову в частині матеріальної шкоди відмовити у повному обсязі. Проти стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. 00 коп. не заперечував.

Представник повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи відповідача ПАТ «СК «Україна» у судове засідання не з’явився, що у відповідності до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 28.11.2017 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та йому призначено покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу у розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 6800 (шість тисяч вісімсот) грн. на користь держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному проваджені, який набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, відповідно до встановлених судом при розгляді кримінального провадження №120150503900030008 за обвинуваченням ОСОБА_2 обставин, 27 грудня 2015 року близько 15.00 год., ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Volkswagen Passat 1.8 ЗНГ», рухаючись зі швидкістю 40 км/год. по вул. Ярослава Мудрого у м. Краматорську, в порушення вимог пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України на перехресті з вул. Шеймана, виконуючи поворот ліворуч, не надав переваги у русі мотоциклу «ZS 200GY-2» під керуванням ОСОБА_1, що рухався йому назустріч прямо, та допустив зіткнення з вказаним мотоциклом. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а мотоцикл механічні пошкодження.

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АХС117234 судом встановлено, що власником пошкодженого у ДТП мотоциклу НОМЕР_1, є ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_1 на момент ДТП керував належним ОСОБА_3 мотоциклом на підставі довіреності від 08.04.2014, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №816; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб’єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб’єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Відтак, встановивши, що ОСОБА_1 управляв мотоциклом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, а також довіреності, суд доходить висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди.

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження №050 від 12.03.2016 вартість матеріальної шкоди, завданої володільцю мотоцикла НОМЕР_1, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, складає 2 358 грн. 60 коп.

12.03.2016 ОСОБА_1 оплатив послуги з автотоварознавчого дослідження. Вартість послуг становить 600 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №022 від 12.03.2016.

27.12.2015 ОСОБА_1 оплатив послуги евакуатора у сумі 700 грн. 00 коп., що підтверджується чеком №103.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті пошкодження майна у ДТП ОСОБА_1 завдана матеріальна шкода на суму 3 658 грн. 60 коп.

Крім того, з виписки з історії хвороби №706 судом встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 заподіяно тілесні ушкодження: закриті переломи обох кісток лівої гомілки зі зміщенням відламків, садна лівої гомілки, лівого колінного суглобу, що відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що потребують для свого загоєння тривалий строк лікування більше 21-го дня (3-х тижнів).

З вказаної виписки суд вбачає, що під час лікування у опіковому відділенні Краматорської міської лікарні №3 в період з 21.01.2016 по 29.02.2016 ОСОБА_1 отримував лікування: медоцеф, кетолак, перев’язки з розчином димексиду; ВАК терапія за допомогою апарату «Біомед».

Згідно виписки з історії хвороби №2646 в період з 29.03.2017 по 19.04.2017 ОСОБА_1 знаходився на лікуванні у травматологічному відділенні Краматорської міської лікарні №3 та отримував лікування: сібазон; аксетин; NaCi, артрокол, ксарелто, перев’язки з бетадином, ЛФК.

За таких обставин суд вважає, що доводи ОСОБА_2 в частині того, що надані ОСОБА_1 фіскальні чеки на підтвердження витрат на лікування є неналежними доказами, так як не підтвердженні призначеннями лікарів (рецептами), є частково обґрунтованими, так як з наданих позивачем чеків судом встановлено, що на придбання призначених лікарями препаратів ОСОБА_1 витратив 9 777 грн. 97 коп. (аксетин – 2 539,56 грн.; ксарелто – 861,09 грн.; бетадин – 43,60 грн.; медоцеф – 3 864,00 грн.; димексид – 24,45 грн.; рентген плівка – 50,27 грн.; медичне обладнання – 2 245,00 грн.; рентген – 150,00 грн.).

Достовірність інших витрат на лікування позивачем не підтверджено, а наявність фіскальних чеків без документального підтвердження відповідним медичним закладом не є належними та допустимими доказами таких витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на лікування підлягають задоволенню частково, а саме в сумі – 9 777 грн. 97 коп.

Щодо доводів ОСОБА_2 в частині того, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «СК «Україна» і саме страхова компанія повинна відшкодувати завдану шкоду суд зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПАТ «СК «Україна» .

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166–1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають з обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22–31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий може відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 на власний розсуд визначив спосіб захисту свого порушеного права та звернувся з позовом про відшкодування шкоди безпосередньо до ОСОБА_2, як до особи, яка завдала шкоди, враховуючи приписи ст.1187 ЦК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди саме з ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню у сумі – 13 436 грн. 57 коп.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1-4 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000 грн. 00 коп. позивач зазначив, що в результаті протиправних дій відповідача щодо нього він зазнав як сильний фізичний біль внаслідок складних переломів обох кінцівок, так і душевних страждань, які пов’язані з тим, що будучи молодим чоловіком дуже емоційно переживав той факт, що внаслідок травми не може самостійно обслуговувати себе і виконувати елементарні речі щодо власної гігієни, повинен просити про допомогу близьких, що дуже впливає на психологічний стан і принижує. Крім того зазначив, що внаслідок ушкодження здоров’я усі його плани на рік були скасовані, він не міг працювати, постійно знаходився у лікарнях, що також змінило його звичайний уклад життя.

Оцінивши доводи позивача про завдання моральної шкоди та враховуючи усі докази по справі суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього.

Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди суд виходить із того, що на цей час не існує якогось сталого алгоритму визначення розміру моральної шкоди, але виходячи з характеру правопорушення і реальних фізичних ушкоджень ОСОБА_1, тривалість його страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу його життя, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, виходячи із морально-правових імперативів справедливості, розумності й добросовісності суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 слід стягнути 25 000 грн. 00 коп. у якості відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (ч.6 ст.141 ЦПК України)

Приписами ч.3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Оскільки, відповідно до п.6 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, то судовий збір підлягає стягнення на користь Держави з ОСОБА_2 у сумі 1 409 грн. 60 коп. (з яких 704,80 грн. за вимогами майнового характеру та 704,80 коп. за вимогами немайнового характеру).

Керуючись ст. ст. 2, 10, 13, 141, 264, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2; АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3; АДРЕСА_2) матеріальну шкоду у розмірі 13 436 грн. 57 коп. (тринадцять тисяч чотириста тридцять шість грн. 57 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2; АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3; АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) моральну шкоду у розмірі 25 000 грн. 00 коп. (двадцять п’ять тисяч грн. 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 1 409 грн. 60 коп. (одна тисяча чотириста дев’ять грн. 60 коп.) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України, (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області.

Повний текст рішення виготовлений 16.04.2018 у м.Краматорську.

Суддя: