Постанова № 73441549, 12.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2018 р. Справа № 914/2434/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.,

секретар судового засідання Іванець М.Я.,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Морозова Олександра Сергійовича від 19.02.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2018 (суддя Бортник О.Ю., повний текст складено 01.02.2018)

у справі № 914/2434/17

позовом Дочірнього підприємства «Савсервіс Карпати», м. Львів,

до відповідача фізичної особи-підприємця Морозова Олександра Сергійовича, м. Львів,

про стягнення 30' 244,19 грн.,

за участю представників:

- від позивача - Гай О.О.,

- від відповідача - не з'явився.

27.11.2017 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства (надалі - ДП) «Савсервіс Карпати» про стягнення з фізичної особи-підприємця (надалі - ФОП) Морозова О.С. заборгованості за договором поставки в розмірі 20' 651,33 грн., 2' 930,79 грн. пені, 466,68 грн. трьох процентів річних та 6' 195,39 грн. штрафу (а.с. 9-10).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.01.2018 у даній справі (а.с. 44-46) вказаний позов задоволено частково, стягнуто з ФОП Морозова О.С. на користь ДП «Савсервіс Карпати» 20' 651,33 грн. основного боргу, 466,68 грн. трьох процентів річних та 6' 195,39 грн. штрафу; прийнято відмову ДП «Савсервіс Карпати» від позовних вимог в частині стягнення 2' 930,79 грн. пені, провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини на підставі договору поставки, за яким позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 21' 424,98 грн., з яких відповідач оплатив лише 773,65 грн. Враховуючи, що строк оплати продукції, встановлений договором, минув, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 20' 651,33 грн. основної заборгованості. З цих же підстав суд стягнув з відповідача суми трьох процентів річних та штрафу, нараховані на прострочену заборгованість. Підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення 2' 930,79 грн. пені стала відмова позивача від позову у цій частині, яка була прийнята судом відповідно до вимог ст. 191 та п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ФОП Морозов О.С. оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що йому не вдалося отримати повний текст рішення і такий йому не надсилався у встановленому ГПК України порядку. В апеляційній скарзі ФОП Морозов О.С. зазначив про те, що він в подальшому надасть додаткові обґрунтування до апеляційної скарги. Окрім того, як один із додатків до своєї скарги він долучив копію рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2017 у даній справі, роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень (номер в реєстрі №71954257).

Позивач не виконав вимог ухвал суду від 02.03.2018 та 22.03.2018 та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Водночас, в судовому засіданні 12.04.2018 представник позивача заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги у зв'язку із безпідставністю таких.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судові засідання 22.03.2018 та 12.04.2018. Також від нього не надійшло жодних додаткових обґрунтувань до апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлявся про час та дату засідань за адресою, що зазначена ним в апеляційній скарзі. Вказана адреса також відповідає тій, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19-20).

Однак, ухвала суду від 02.03.2018 повернулася до Львівського апеляційного господарського суду із довідкою ВПЗ у якій, як причину повернення, зазначено відмову адресата від отримання поштового відправлення.

Ухвала суду від 22.03.2018 повернулася до Львівського апеляційного господарського суду із довідкою ВПЗ у якій, як причину повернення, зазначено закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення.

Зважаючи на те, що суд вжив достатніх заходів для належного повідомлення відповідача про час та місце судових засідань у даній справі,беручи до уваги те, що в матеріалах даної справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що дана господарська справа в розумінні ст.12 ГПК України є малозначною, а явка сторін не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги у даній справі можливо здійснити без представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

З матеріалів справи вбачається, що 14.11.2016 між ДП «Савсервіс Карпати» (постачальником) та ФОП Морозовим О.С. (покупцем) було укладено договір поставки № 01/1411 (а.с. 15-16), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених у даному договорі.

Відповідно до п.1.2 договору, найменування, асортимент, кількість та звичайна ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформляються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.

На виконання умов цього договору позивач поставив відповідачу продукцію на суму 21' 424,98 грн., що підтверджується видатковими накладними №95501614 від 23.12.2016 та №95084388 від 25.11.2016 (а.с. 17).

За твердженням позивача, відповідач за отриману продукцію розрахувався частково, сплативши 773,65 грн. Таким чином, заборгованість за даним договором складає 20' 651,33 грн.

Вказані доводи відповідачем не спростовано.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати продукції за договором поставки, що передбачені пунктами 5.1, 7.1, 7.4 цього договору, а також на підставі ст.ст. 526, 530, 611, 625 ЦК України, ДП «Савсервіс Карпати» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 20' 651,33 грн. основного боргу, 2' 930,79 грн. пені, 466,68 грн. трьох процентів річних та 6' 195,39 грн. штрафу.

29.01.2018 позивач подав до Господарського суду Львівської області заяву про відмову від частини позовних вимог (а.с. 39), а саме від позовної вимоги про стягнення 2' 930,79 грн. пені.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до п. 5.1 договору поставки, покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у додатках до цього договору.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за вищезгаданим договором зобов'язання щодо дотримання строків оплати продукції, встановлених пунктом 5.1. договору.

Станом на день розгляду справи судом, у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази, які б свідчили про оплату отриманої продукції або спростовували позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за цю продукцію. Враховуючи, що строк оплати продукції, встановлений договором минув, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення 20' 651,33 грн. основної заборгованості підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.1 договору, у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 7.4 договору, у випадку прострочки покупцем оплати вартості товару більш, ніж на 30 календарних днів вважається, що покупець необґрунтовано відмовився від оплати товару та зобов'язаний сплатити на користь постачальника, крім установленої договором пені, штраф за ухилення від оплати у розмірі 30% від вартості отриманого та неоплаченого товару.

В позовній заяві ДП «Савсервіс Карпати» надало розрахунок 3% річних та шрафу за відповідні періоди прострочення (а.с. 11).

Зважаючи на наведене, перевіривши правильність розрахунку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача 466,68 грн. трьох процентів річних та 6' 195,39 грн. штрафу.

У зв'язку з відмовою ДП «Савсервіс Карпати» від позову в частині стягнення 2' 930,79 грн. пені, провадження у справі в цій частині місцевим господарським судом правомірно закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України із врахуванням положень ст. 191 ГПК України.

Стосовно доводів апелянта про ненаправлення йому Господарським судом Львівської області рішення у даній справі, а також про неможливість отримати вказане рішення, то такі спростовуються матеріалами справи.

З поштового конверта та довідки ВПЗ (а.с. 51) вбачається, що місцевий господарський суд направив відповідачу рішення за адресою, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (АДРЕСА_1). Однак, вказане поштове відправлення повернулася до Господарського суду Львівської області із довідкою ВПЗ у якій, як причину повернення, зазначено закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення. Колегія суддів звертає увагу на те, що за цією ж адресою надсилалися і судові повідомлення судом апеляційної інстанції.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача із клопотанням про отримання копії оскаржуваного судового рішення.

Водночас, до апеляційної скарги відповідач самостійно долучив копію рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2017 у даній справі, роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень (номер в реєстрі №71954257), що свідчить про його обізнаність зі змістом судового рішення. Однак, незважаючи на це, в апеляційній скарзі він не навів жодного доводу чи доказу, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2018 у справі №914/2434/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Морозова Олександра Сергійовича - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 18.04.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко