Рішення № 73441469, 16.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2018Справа № 910/17776/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а)

до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" (02222, м. Київ, просп. Маяковського, 40)

про стягнення 413 300,35 грн.

за участю представників

від позивача: Березова І.Г.

від відповідача: Харьков Ю.О., Бойков О.С.

В судовому засіданні 16.04.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" про стягнення 413 300,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21.02.2001 між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Кристал-20" (надалі - відповідач) укладено договір № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення. Відповідно до умов договору позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з постачання питної води та прийняти від відповідача каналізаційні стоки, а відповідач зобов'язався розрахуватися за вищезазначені послуги. За доводами позивача, відповідач не виконував зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 413300,35 грн., з яких: 294 910,14 грн. - основний борг, 3 852,53 грн. - пеня, 29 491,01 грн. - штраф, 74 605,25 грн. - інфляційні втрати, 10 441,42 грн. - 3 % річних.

У судовому засіданні 15.11.2017 за клопотанням представників сторін суд оголосив перерву до 13.12.2017 у зв'язку з наданням додаткових доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 за клопотанням представників сторін продовжено строк розгляду спору та оголошено перерву у судовому засідання до 24.01.2018.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.01.2018 вирішено справу № 910/17776/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 21.02.2018.

13.02.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає про відсутність належних доказів на підтвердження позову, а саме витрат та збитків понесених позивачем. Так, позивач стверджує, що абонент не оскаржив обсяги водовідведення гарячої води у відповідності до вимог п. 3.7. Договору № 9074/4-13 від 21.02.2001. На підтвердження викладеного позивач надав довідку з реєстрами дебітових повідомлень від ПАТ "Радікал банк" 17.11.17р. № 1508 та від банку "Хрещатик" від 22.11.17р. № 9-1/2/5406, проти яких відповідач заперечує з огляду на те, що останні складені по відношенню до стоків гарячої води за кодом 3-50498, а відтак наведене вище суперечить роз'ясненню позивача, яке було викладене у листі № 53978/36/02-15 від 18.11.2015, де позивач повідомив, що за кодом 3-50498 обліковує лише воду на підігрів. Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для оскарження вищезазначеного повідомлення.

16.02.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач звертає увагу, що зарахування позивачем коштів сплачених відповідачем залежить від періоду оплат отриманих послуг з водопостачання та/або водовідведення і призначення платежу, який вказує відповідач. Так, позивач в позовний період не нараховував по коду 3-50498 обсягів питної води (холодної) для виготовлення гарячої води.

21.02.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач стверджує, що в останньому абзаці листа позивача № 5397/8/36/02-15 від 18.11.15р. наведений правильний облік послуг по кодам 3-498 та 3-50498, а інше є опискою. Також, відповідач зазначає, що надав докази того, що станом на січень 2018 року заборгованість по коду 3-498 відсутня.

У судовому засіданні, 21.02.2018, суд на місці за клопотанням представника відповідача оголосити перерву у підготовчому судовому засіданні до 21.03.2018 та встановлено строк для подання додаткових документів по справі до 13.03.2018.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.03.2018 суд продовжити строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів та відклав підготовче засідання на 16.04.2018.

04.04.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких останній зазначає, що всі платежі відповідача зараховувались відповідно до їх призначення. При цьому, позивач звертає увагу, що з супровідним листом від 10.11.2017 № 1202/12 були надані акти про зняття показань з приладу обліку за період з квітня по жовтень 2017 року, які підписані відповідачем та які підтверджують заборгованість по коду 3-498. Щодо тверджень відповідача про те, що суми нарахованих позивачем за обсяг стоків гарячої води не відповідають дійсності, позивач зазначає, що в доданій до відзиву на позовну заяву розшифровці рахунків абонента за 4 місяць 2017 року зазначено обсяг 626 та 714 куб.м., який співпадає з розрахунком позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 16.04.2018, з'явились представники сторін.

Представник відповідача подав для долучення до матеріалів справи письмові заперечення та додаткові докази, що були долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.04.2018, за участю представників сторін, з урахуванням положення п. 3 ч. 3 ст. 185 ГПК України оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті у той же день.

Судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві, та заперечення представника відповідача наведені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

21 лютого 2001 року між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», перетвореним у Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство «Акціонера компанія «Київводоканал», яке в свою чергу перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Кристал-20» (далі- відповідач, абонент) було укладено договір № 9074/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення (надалі -договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розрахуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06-2008 № 190 (далі - Правила користування).

Згідно з п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає чинним стандартам та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Абонент, в свою чергу, зобов'язується сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору (п. 2.2. договору).

Згідно з п. 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами (п. 3.3. договору).

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показниками водолічильника. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозиції постачальника. Про розмірі лімітів постачальник повідомляє абонемента додатковим оповіщенням, яке є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.4., п. 3.5. договору).

Згідно з п. 3.6. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості та вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7 договору).

Відповідно до п. 5.1. договору цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи актами про зняття показань з приладу обліку та розшифровками рахунків абонента, позивач на виконання умов договору в період з 01.08.2014 по 30.06.2017 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, які за твердженням позивача, в силу положенням п. 3.7 договору, були прийнятті відповідачем без будь-яких зауважень щодо їх кількості та вартості.

Натомість відповідач своїх зобов'язань за договором належним чином не виконав, а саме не здійснив оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення, що стало підставою для звернення останнього з позовом до суду про стягнення основного боргу за договором у розмірі 294 910,14 грн., який згідно з наданого розгорнутого розрахунку позовних вимог складається з:

- боргу, який рахується за кодом 3-498 за період з 01.06.2017 по 30.06.2017 у розмірі 28 483,49 грн. (надано послуг на загальну суму 48 122,50 грн., сплачено 19 639,01 грн.);

- боргу, який рахується за кодом 3-50498 за період з 01.08.2014 по 30.06.2017 у розмірі 266 426,65 грн. (надано послуг на загальну суму 241 455,66 грн., сплачено 24 970,99 грн.).

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію №2861/12/36/02-16 від 17.06.2016 про сплату заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення згідно договору №09074/4-13 від 21.02.2001., яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем 04.07.2016, проте, станом на момент розгляду спору залишена останнім без задоволення, заборгованість за договором в повному обсязі не сплачена.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, за яким Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а ЖБК «Кристал-20» споживачем послуг з постачання питної води та водовідведення.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом № 190 від 27.06.2008 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води та водовідведення відносяться до житлово-комунальних послуг.

Приписами статті 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 року за № 936/15627; далі - Правила користування) встановлено, що відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (пункт 2.2 Правил).

Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За умовами п. 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами (п. 3.3. договору).

Як встановлено судом, надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення обліковувались позивачем по особовому рахунку відповідача починаючи з березня 2012 року за кодом 3-498 (здійснювалися нарахування та зараховувались оплати за питну (холодну) воду та її водовідведення) та за кодом 3-50498 (за питну (холодну) воду для виготовлення гарячої води та водовідведення гарячої води). При цьому, з листопада 2014 року позивач не проводив нарахування за питну (холодну) воду для приготування гарячої води ЖБК «Кристал-20», у зв'язку з чим за кодом абонента 3-50498 з листопада 2014 року нарахування здійснювались лише за відведення гарячої води.

З наявного у матеріалах справи листування вбачається, що Житлово-будівельний кооператив «Кристал-20» було повідомлено про те, що з моменту вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за електроносії» від 10.04.2014 № 1198-VII нарахування останньому будуть проводитись лише за об'єм стоків після використання гарячої води відповідно до показників засобів обліку води. Крім того, запропоновано дотримуватись норм чинного законодавства та виконувати умови договору, зокрема, в частині оплати спожитих послуг по коду 3-498 та 3-50498 (лист № 5307/8/36/02-15 від 18.11.2015).

Також, листом № 3595/12/36/02-17 від 23.08.2017 відповідачу було надано роз'яснення по вищезазначеним кодам абонента та повідомлено про те, що зарахування сплачених абонентом коштів залежить виключно від періоду оплати отриманих послуг з водопостачання та/або водовідведення і призначення платежу, вказаного останнім у платіжному дорученні.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору і вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (відповідачем).

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7. Правил користування).

Судом встановлено, що відповідно п.п. 3.4.- 3.5. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показниками водолічильника. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозиції постачальника. Про розмірі лімітів постачальник повідомляє абонемента додатковим оповіщенням, яке є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.4 Правил користування встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємству систему каналізації населеного пункту.

Відповідно до п. 1.2 Правила № 37 поширюються на комунальні підприємства водопровідно- каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Пунктом 1.4 Правил № 37 встановлено, що абонент Водоканалу - юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації. Згідно цього ж пункту стічні води Підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Підприємства зобов'язані здійснювати контроль за кількістю та якістю стічних вод, які вони скидають до системи міської каналізації. Підприємства зобов'язані систематично (відповідно до місцевих Правил приймання) подавати до Водоканалу інформацію про об'єми та якісний склад стічних вод, які вони скидають до міської каналізації (п. п. 7.1 -7.2 Правил приймання № 37).

Також, пунктом 2.4 Правил № 37 встановлено, що підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

З огляду на викладене, враховуючи можливість фактичного надання послуги з водовідведення (у т.ч. гарячої води), а також врегулювання зазначеного питання не лише на законодавчому рівні, а і у договірному порядку, ПрАТ «АК «Київводоканал» мало виключне право отримувати плату за надання даного виду послуг.

Як встановлено судом, за умовами п. 1 договору постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язаний розрахуватися за вищезазначені послуги.

Згідно Закону України від 10.04.2014 № 1198-VII, за яким ПрАТ «АК «Київводоканал» визнано виконавцем послуг з центрального постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів всіх форм власності, а ПАТ «Київенерго» - виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності, ПрАТ «АК «Київводоканал» здійснювало нарахування питної холодної води, для виготовлення гарячої ПАТ «Київенерго» на підставі Договору про надання послуг з централізованого постачання питної холодної води, що призначена для виробництва послуг з центрального постачання гарячої води № 12477/5-01 від 07.08.2014.

Так, на виконання вищезазначеного договору ПрАТ «АК «Київводоканал» та ПАТ «Київенерго» щомісячно складали акти про зняття показань з приладу обліку, копії яких містяться у матеріалах справи.

Судом також встановлено, що позивач здійснював нарахування обсягу відведення гарячої води відповідно до показників приладу обліку встановленого у центральному тепловому пункті за адресою вул. Володимира Висоцького, 11-А., який забезпечує водою декілька будинків, в тому числі житловий будинок по проспекту Маяковського 40, що належить ЖБК «Кристал-20». На водопровідному вводі до водопідігрівача встановлено прилад обліку типу WPDynamic-150 № 9884207, який належить позивачу та зареєстрований ним, що підтверджується витягом з додатку № 1 до договору № 12477/5-01 від 07.08.2014 «Перелік теплових пунктів, на відгалуженні до теплообмінників гарячого водопостачання яких здійснюється централізоване постачання питної холодної води для приготування гарячої води (точок надання послуг з централізованого постачання холодної води).

Таким чином, в період з 01.08.2014 по 15.03.2017 нарахування відповідачу об'ємів стоків гарячої води проводилось в процентному співвідношенні, пропорційно кількості мешканців у кожному з будинків, а з 15.03.2017 нарахування об'ємів холодної води в складі гарячої та відповідний об'єм стоків після її використання проводились по теплолічильниках, докази розпорядження на реєстрацію теплолічильників особовий рахунок 217-89 (1,2 під'їзд), (3,4 під'їзд) та наряд на проведення обстеження №3976 від 27.03.2017 містяться в матеріалах справи.

Згідно умов п. 3.6. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з актів про зняття показань з приладів обліку та дебетово-інформаційних повідомлень, які згідно довідок ПАТ «Радікал Банк» № 1508 від 17.11.2017 та ПАТ «КБ «Хрещатик» №9-1/2/5406 від 22.11.2017 підтверджують виставлення рахунків до банківської установи відповідача, позивачем в період з 01.08.2014 по 30.06.2017 були належним чином виконані зобов'язання за договором щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення. Жодних заперечень щодо кількості та вартості наданих послуг у зазначений період відповідач не заявляв, уповноваженого представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків не направляв, а відтак, в силу положень п. 3.7 договору зазначене свідчить про прийняття останнім наданих послуг без будь-яких зауважень.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки, відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання за договором, а саме, в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг, як і доказів відсутності у останнього обов'язку здійснювати оплату таких послуг, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги у розмірі 294 910,14 грн. підлягають задоволенню.

При цьому, твердження відповідача про відсутність у нього заборгованості за кодом 3-498 не відповідає дійсності, оскільки надані відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжні доручення, а саме: № 200 від 27.06.2017, № 202 від 27.06.2017, №273 від 31.08.2017, № 309 від 28.09.2017 та № 310 від 28.09.2017 були зараховані відповідно до встановленого призначення платежу та за період, що не є спірним.

Натомість, як встановлено судом, в підтвердження заборгованості по коду 3-498 були надані акти про зняття показань з приладу обліку за період з квітня по жовтень 2017 року, що підписані та скріплені печаткою ЖБК «Кристал-20», розшифровки рахунків абонента, копії платіжних доручень, які надсилались відповідачу, а також копії розпоряджень на підтвердження даних щодо водолічильників.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 3 852,53 грн. та штраф у розмірі 29 491,01 грн.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штраф є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Крім того, за відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штрафні санкції у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми (п. 4.1. договору).

Оскільки дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, є підстави для застосування встановленої договором відповідальності.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 29 491, 01 грн. суд встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується пені, то за перерахунком суду розмір останньої є менший від заявленої позивачем, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 3 685,69 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають 3% у розмірі 10 441,42 грн.

В частині інфляційних втрат позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки за перерахунком суду розмір останніх складає 68 049,90 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України»). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал-20" (02222, м. Київ, просп. Маяковського, 40; ідентифікаційний код 22883112) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за надані комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 294 910 (двісті дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот десять) грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 10 441 (десять тисяч чотириста сорок одна) грн. 42 коп., інфляційні втрати у розмірі 68 049 (шістдесят вісім тисяч сорок дев'ять) грн. 90 коп., штраф у розмірі 29 491 (двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто одна) грн. 01 коп., пеню у розмірі 3 685 (три тисячі шістсот вісімдесят п'ять) грн. 69 коп. та судовий збір у розмірі 6098 (шість тисяч дев'яносто вісім) грн. 68 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.04.2018

Суддя Пукшин Л.Г.