Ухвала суду № 73440837, 18.04.2018, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

УХВАЛА

18 квітня 2018 року Справа № 913/982/17

Провадження №19/913/982/17

Розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Міністерства юстиції України (вул.Городецького, б.13, м.Київ, 01001)

до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” (вул.Свердлова, б.371, офіс 1 – А, м.Лисичанськ Луганської області, 93113)

про стягнення 705 633 875 грн 87 коп.

Суддя Господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Без участі представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” (далі – ПрАТ “ЛиНІК”) про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Агрокомплекс проти України” (заява №23465/03) в сумі 705633875 грн 87 коп.

17.04.2018 від Міністерства юстиції України через канцелярію суду надійшла заява б/н від 12.04.2018 про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, ідентифікаційний код 32292929, місцезнаходження: вул. Свердлова, б.371, офіс 1-А, м.Лисичанськ Луганської області, 93113.

Заява обґрунтована тим, що наразі існують обставини, які свідчать про ризики невиконання або істотного ускладнення виконання рішення у цій справі. З рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі “Агрокомплекс проти України” від 06.10.2011 та від 25.07.2013 вбачається, що ЄСПЛ встановив кілька порушень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до Конвенції. На думку позивача, порушення були вчинені в результаті цілеспрямованих сукупних дій ряду осіб, серед яких ключове місце займало ПрАТ “ЛиНІК”, а саме в результаті створення фіктивної схеми для видимого погашення заборгованості перед “Агрокомплекс”, при цьому фактичною метою цієї схеми було уникнення відповідальності перед “Агрокомплекс” щодо сплати заборгованості у розмірі, визначеному ухвалою Вищого арбітражного суду України від 02.07.1998.

Позивач вказує, що з відкритих інформаційних джерел, зокрема, Інтернет ресурсів, йому стало відомо, що компанією “Роснефть” – головним акціонером ПрАТ “ЛиНІК”, почалися вчинятися дії щодо відчуження своїх активів у цій компанії. З офіційного сайту компанії ЛиНІК: http://lisnpz.com/62-specific-information-za-26-03-2018 вбачається, що власником 95,2% акцій компанії є компанія Роснєфть SH ІНВЕСТМЕНТС.

Статтею 7 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”, який набув чинності 24.02.2018, визначено, що для забезпечення національної безпеки, зокрема, державної економічної, інформаційної, гуманітарної та екологічної, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях органи сектору безпеки і оборони, інші державні органи України, їх посадові особи здійснюють заходи для відновлення територіальної цілісності України, а також забезпечують комплексний розвиток безпекової, економічної, інформаційно-телекомунікаційної, соціальної та гуманітарної інфраструктури на територіях, прилеглих до тимчасово окупованих територій в Донецькій та Луганській областях, реалізують відповідно до документів стратегічного оборонного планування заходи зі зміцнення оборонних і безпекових спроможностей України. Статус Російської Федерації як країни окупанта (агресора) також визначено Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

Позивач вказує, що головним акціонером компанії ЛиНІК є – юридична компанія країни агресора, а сама компанія ЛиНІК знаходиться на території Луганської області, яка прилегла до тимчасово окупованої території.

Також позивач зазначив, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна компанії ЛиНІК не створить перешкод чи негативних наслідків у діяльності цього підприємства. Крім того, листом №010000/100000-011 від 22.12.2017 генеральний директор ПрАТ “ЛиНІК” повідомив про можливість накладення арешту на нерухоме майно ПрАТ “ЛиНІК” в рамках розгляду справи №913/982/17, яке не завдасть шкоди діяльності підприємства.

З сайту Інтернет видання “Економічна правда”: https://www/epravda.com.ua/news/2018/01/10/632881/ (публікація статті від 10.01.2018) зазначається про продаж активів “Роснефти” в Україні, зокрема, нафтопереробного заводу ЛИНІК у Луганській області. При цьому інформація про це ґрунтується на офіційній звітності цієї компанії, розміщеній на сайті “РБК” разом з PDF-файлом самого звіту за адресою: https://www/rbc.ru/rbcfreenews/5a563e629a794750e2775872. За інформацією з сайту “РБК” та офіційної звітності, розміщеної на цьому сайті вбачається, що ці активи продані 20.12.2017, тобто після подання позову.

Звернуто увагу, що вжиття заходів забезпечення позову у справі шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна відповідача відповідає завданню господарського судочинства, яке має переважне значення відносно будь-яких інших міркувань в судовому процесі.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб’єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості

Отже, враховуючи викладене, при вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відносно посилань позивача на лист відповідача №010000/100000-011 від 22.12.2017 суд зазначає наступне.

ПрАТ “ЛиНІК” у зазначеному листі повідомлялось про те, що підприємством сформовано Перелік об’єктів нерухомості, на які арешт майна може бути накладений без загрози промисловій безпеці підприємства і в межах суми позовних вимог. Переліку об’єктів нерухомості, про який йде мова у зазначеному листі, до матеріалів справи позивачем не надано.

Крім того, вказаний лист відповідача був адресований позивачу ще 22.12.2017 на заяву позивача про забезпечення позову шляхом арешту майна і грошових коштів підприємства відповідача, поданої до суду 19.12.2017, і судами йому вже надавалась оцінка (ухвала Господарського суду Луганської області від 21.12.2018 та постанова Донецького апеляційного Господарського суду від 27.02.2018).

Відносно посилань позивача на інформаційні джерела Інтернет ресурсів суд зазначає наступне.

Інформація, надана Міністерством юстиції України, з Інтернету стосується продажу активів “Роснєфті”, а не активів, зокрема нерухомого майна, Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, який є окремою юридичною особою.

Згідно інформації, наданої позивачем, зокрема з сайту https://smida.gov.ua, Роснєфть SH ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД є власником 95,2123% акцій ПрАТ “ЛиНІК”.

Відповідно до ч.3 ст.96 Цивільного кодексу України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідачем у справі є саме ПрАТ “ЛиНІК”, до якого позивач просить вжиті заходи забезпечення позову.

З огляду на те, що надана Міністерством юстиції України інформація стосується компанії Роснєфть SH ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД, а не відповідача у справі, судом відхиляються вказані доводи.

За вказаних підстав судом відхиляються посилання позивача на приписи ст.7 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”. Суд зазначає, що Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” є українським підприємством, яке працює в правовому полі держави - Україна.

Суд зауважує, що позивачем не надано доказів того, що майно, яке належить ПрАТ “ЛиНІК” на праві власності, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, та яке зазначено в заяві про забезпечення позову б/н від 12.04.2018, продається, передається або іншим чином відчужується або може бути відчужено третім особам.

Доводи позивача щодо наявності обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, в яких на останнього покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди у великих розмірах, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Агрокомплекс проти України”, не приймаються судом, враховуючи той факт, що зазначені твердження зводяться лише до потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення позивачем реальних обставин, які б свідчили про можливість такого ухилення в майбутньому.

Отже, подана позивачем заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить документального обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку відмову у задоволенні заяви Міністерства юстиції України б/н від 12.04.2018 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному підприємству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”.

Керуючись ст.ст.2, 73, 74, 76, 86, 136-140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви б/н від 12.04.2018 Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн 87 коп., шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному підприємству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 18.04.2018 відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Т.В. Косенко