Постанова № 73435317, 12.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 310/1908/17

Провадження №22ц/778/1624/18 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко А.І.

Суддя-доповідач: Воробйова І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляцій.ною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області, треті особи Бердянська районна рада, Бердянська районна державна адміністрація, служба у справах дітей Бердянської районної державної адміністрації про визнання рішень незаконними, зобов'язання вчинити дії , -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області про визнання рішень незаконними, зобов'язання вчинити дії

В позові зазначав, що в жовтні 2013 року рішенням Карло-Марксівської сільської ради від 08.10.2013 року №08 «Про забезпечення житлом» йому була надана для проживання квартира АДРЕСА_1. Житло було надано на виконання Програми забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка була затверджена рішенням Бердянської районної ради від 29.03.2013 року №14.

В жовтні 2016 року він звернувся до Берестівської сільської ради з питання приватизації житла, проте в усній формі йому було відмовлено в роз'ясненні порядку подання документів для приватизації та у видачі бланку заяви для приватизації житла.

В листопаді 2016 року з ним зв'язався юрист Берестівської сільської ради з проханням надати доступ в зазначену вище квартиру для складання акту обстеження житла для укладення договору оренди квартири на невизначений строк, як було передбачено п.3 рішення Карло-Марксівської сільської ради від 08.10.2013 року №08. В прийнятті заяви на приватизацію житла йому було знову відмовлено в усній формі в листопаді 2016 року.

20.01.2017 року він направив поштою до Берестівської сільської ради заяву про передачу йому у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1.

В лютому 2017 року Берестівська сільська рада Бердянського району направила йому відповідь від 31.01.2017 року за №01-31/100 про відмову в приватизації квартири та повідомила про прийняття рішень від 09.12.2016 року №10, №11 про визнання вищевказаної квартири соціальним житлом та про надання йому соціального житла та необхідність укладення договору оренди строком на 10 років.

Посилаючись на ці обставини, просив визнати незаконним та скасувати рішення Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 09.12.2016 року за №10 про визнання квартири АДРЕСА_1 соціальним житлом, рішення Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 09.12.2016 року за №11, відмову в наданні ОСОБА_3 дозволу на приватизацію житла.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

На вказане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надав будь-яких доказів на підтвердження незаконності рішення Берестівської сільської ради Бердянського району щодо визнання спірної квартири соціальним житлом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що на виконання Програми забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженої рішенням Бердянської районної ради від 29.03.2013 року №14 (далі Програма), рішенням Карло-Марксівської сільської ради Бердянського району від 08.10.2013 року №03 ОСОБА_3, особі з числа дітей-сиріт, надано квартиру, що перебуває в комунальній власності територіальної громади Карло-Марксівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1, для проживання.

У відповідності до Розділу І Програми законодавчим підґрунтям для її розроблення є Житловий кодекс Української РСР, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про житловий фонд соціального призначення», «Про охорону дитинства».

Згідно розділу 2 Програми метою та шляхами її досягнення зокрема є: вивчення потреб дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа упорядкованим соціальним житлом; ведення обліку осіб, які мають право на отримання соціального житла. Виконання Програми сприятиме на позачергове забезпечення упорядкованим соціальним житлом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» (далі Закон), житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту; соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк.

Статтею 2 Закону встановлено, що відповідно до Конституції України кожен має право на житло. Громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту, соціальне житло надається безоплатно. Користування соціальним житлом є платним. Плата за соціальне житло, визначена статтею 28 цього Закону, складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону. Соціальне житло надається органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Частинами 1, 2 ст. 5 Закону встановлено, що житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування. Передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів, визначених законом, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону соціальний квартирний облік здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування за місцем проживання громадян (для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які досягли 16 років, осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - за місцем походження або проживання дітей такої категорії до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, після набуття ними повної цивільної дієздатності відповідно до закону.

Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що надання громадянам житла з житлового фонду соціального призначення здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування. Таке рішення є підставою для укладення відповідного договору найму соціального житла. Договір найму соціального житла діє до моменту виникнення обставин, за яких наймач соціального житла втрачає право на користування таким житлом. У договорі найму соціального житла обов'язково зазначається вичерпний перелік підстав для припинення дії такого договору, визначених цим Законом.

Право позачергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, за наявності в них права на отримання такого житла, мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після завершення перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло, а також особи з їх числа при завершенні ними строкової служби у Збройних Силах України або при поверненні їх з установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, - протягом місяця (п.1 ч.1 ст. 11 Закону).

Згідно ст. 20 Закону підставою для заселення житла із житлового фонду соціального призначення є договір найму соціального житла. Договір найму соціального житла - угода, оформлена в письмовій формі, за якою одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання в ньому на певний строк. Договір найму соціального житла укладається між органом місцевого самоврядування або уповноваженим ним органом і наймачем або уповноваженою ним особою. У договорі найму соціального житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування соціальним житлом. Наймач соціального житла вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, своїх дітей, батьків. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Орган місцевого самоврядування, який надав соціальне житло, проводить щорічний моніторинг доходів наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, за попередній рік.

За змістом ст. 22 Закону жилі приміщення за договором найму соціального житла надаються громадянам на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Рішення про надання жилого приміщення є підставою для укладення договору найму соціального житла.

Підстави надання ОСОБА_3 житла, як особі з числа дітей-сиріт, у відповідності до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про житловий фонд соціального призначення» та на виконання Програми забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа на 2013-2015 роки сторонами не заперечуються та підтверджуються рішенням Карло-Марксівської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 08.10.2013 року №08.

За цим слідує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Берестівської сільської ради Бердянського району про віднесення квартири АДРЕСА_1 до соціального житла, необхідність укладення договору найму вказаної квартири та відмови в її приватизації відповідають нормам закон.

За вимогами ч. 3 ст. 10 , ст. 60 ЦПК України ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в позові у цій справі.

Таким чином, з урахуванням вказаних норм колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 серпня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: