Рішення № 73429636, 17.04.2018, Троїцький районний суд Луганської області

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/2050/17

Провадження №2/433/87/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2018 року

Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Певної О.С.,

за участю секретаря судового засідання Нехаєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області, про надання дозволу на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України разом з матір'ю без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з вказаним позовом звернулась позивач, в обгрунтування якого зазначила, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 15.02.2013 розірвано. Від вказаного шлюбу вони мають дитину доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. З часу припинення шлюбних відносин відповідач дитиною не цікавиться, жодних стосунків з дитиною не підтримує, у вихованні усаті не приймає. Дитина проживає разом з нею та знаходиться на її повному утриманні. В зв'язку з тим, що її рідна сестра проживає в США, з метою підтримання родинних відносин вона планує періодично відвідувати її разом зі своєю донькою. Крім того, з метою розширення кругозору доньки, вона планує відвідувати й інші країни, але відповідач ухиляється від надання дозволу на такі подорожі. Також відповідач не надає згоди на виїзд через лінію розмежування до зони проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей. На підставі викладеного, просить надати дозвіл на тимчасові неодноразові поїздки за межі України, а також на виїзд (в'їзд) через лінію розмежування до зони АТО на території Луганської та Донецької областей у її супроводі без згоди батька до досягнення дитиною 16-річного віку та надати дозвіл на виготовлення проїзних документів для дитини.

Позивач у судове засідання не з'явилась. Про дату та час судових засідань була повідомлена належним чином. До суду засобами поштового зв'язку надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення повісток про виклик на офіційному веб-порталі «Судова влада України» та сторінці Троїцького районного суду Луганської області. Причини неявки суду відповідач не повідомив. Заперечень на позов ним надано не було.

Третя особа Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області в судове засідання свого представника не направили. Суду надали заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Судом винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач та відповідач з 25 червня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 8), який рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 15.02.2013 розірвано (а.с. 9).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 13 грудня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27.02.1991 р.) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003р., яка ратифікована Україною Законом №166-V від 20.09.2006 та набрала чинності для України з 1 квітня 2007р. зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.

У відповідності до вимог статті 7 Сімейного кодексу України, дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом положень статей 141, 150-152, 155, 157 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Батьки зобов'язані забезпечити дитині належні виховання, розвиток, матеріальне забезпечення. За загальним правилом питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Положеннями частини 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Відповідно до частини 1 статті 1 даного Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

Згідно з пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.

При цьому, відмовити у наданні такого права суд може тільки у тому випадку, якщо таке рішення шкодить найвищим інтересам дитини.

Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку, із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише визначено певний порядок її виїзду за згодою батьків або з дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.

Разом з тим, сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду свідчить про відсутність згоди батька на надання виїзду дитини за кордон.

Як вбачається з позовної заяви позивач просила надати дозвіл дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі України, в зв'язку з тим, що її рідна сестра проживає в США, однак позивач не вказала де саме мешкає її сестра, в кому штаті США та не додала жодного доказу, що сестра чекає її разом з дитиною і має можливість їх прийняти, а також не довела мету та необхідність виїзду дитини до США.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України, а також в'їзду та виїзду в зону проведення антитерористичної операції у її супроводі без згоди батька ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, оскільки її вимоги зводяться не тільки на отримання дозволу на переміщення дитини до місця свого, разом з матір'ю проживання у місті Луганську Луганської області, а й на виїзд за межі України.

Тому суд вважає своїм рішенням надати неповнолітній ОСОБА_3 тимчасовий дозвіл на виїзд до місця свого, разом з матір'ю, проживання у м. Луганську Луганської області, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, зареєстрованого: АДРЕСА_1, протягом одного року з дня набрання законної сили рішенням суду.

Вирішуючи позовні вимоги щодо надання дозволу на оформлення проїзного документа для виїзду дитини за кордон без дозволу батька, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України № 152 від 7 травня 2014 року затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі Порядок) .

Згідно з підпунктом 2 пункту 7 Порядку, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються:

2) особі, яка не досягла 16-річного віку: - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.

Батьки неповнолітньої ОСОБА_3: батько - ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 у шлюбі між собою не перебувають. Оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон неповнолітній ОСОБА_3 має здійснюватися лише на підставі заяви-анкети мами - ОСОБА_1, з якою проживає дитина. Отримання згоди відповідача на оформлення такої заяви-анкети закон не потребує, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ЗУ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76, 81, 247, 258, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2), третя особа: Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради Луганської області (бульв. Дружби Народів, б. 32, м. Сєвєродонецьк, луганської області, ЄДРПОУ 26204220), про надання дозволу на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави України разом з матір'ю без згоди батька задовольнити частково.

Надати тимчасовий дозвіл неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянці України, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянки України, зареєстрованої: АДРЕСА_2, на виїзд до місця свого, разом з матір'ю, проживання у м. Луганську Луганської області, без згоди та супроводу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, зареєстрованого: АДРЕСА_1, протягом одного року з дня набрання законної сили рішенням суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із урахуванням п.п 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.С. Певна

17.04.18