Рішення № 73426468, 03.04.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/7377/16-ц

Провадження № 2/202/98/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Волошина Є.В.,

за участю секретаря Шишляннікова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням Бабушкінського районного суду від 20 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_4 про визнання права власності були задоволені та визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36 кв.м., основною площею – 24,2 кв.м., літ. Б-1 загальною площею 4,3 кв.м., основною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: 49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А та на приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36 кв. м., основною площею - 24,2 кв.м., літ. Б-1, загальною площею 4,3 кв.м., основною площею – 4,3 кв.м., літ. В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею – 4,7 кв.м., що розташовані за адресою: 49000, м.Дніпро, пр. Слобожанський, 2А таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об’єкта в експлуатацію. 09 жовтня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на вищезазначене нерухомк майно. Разом із цим, земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно по пр.Слобожанський, 2А у м.Дніпро, належить територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до ст.ст.80,83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2014 року по цивільній справі №200/7923/14-ц було скасовано та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна від 09 листопада 2016 року №72672687, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна № 475780212101, станом на час подання позову право власності на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, реєстр №1412 по ? частин магазину від 26 квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, номер запису про право власності – 14331003 та на підставі договору купівлі-продажу реєстр №1410 по ? частин магазину від 26 квітня 2016 року, посвідчений зазначеним нотаріусом, номер запису про право власності - 14331175. У зв’язку із скасуванням рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано виникнення права власності у ОСОБА_2 на об’єкт нерухомого майна, останній здійснив розпорядження майном, а саме уклав договір купівлі-продажу ОСОБА_1, який є предметом спору, без відповідних правових підстав, оскільки згідно закону не міг визнаватися власником. На підставі викладеного просить визнати недійсними вищезазначені договори купівлі-продажу та скасувати записи про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов’язання ОСОБА_2 знести самочинно побудовані приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36,0 кв.м, основною площею – 24,2 кв.м., літ. Б-1, загальною площею 4,3 кв.м., основною площею – 4,3 кв.м., літ. В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею – 4,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці без відповідного дозволу органів місцевого самоврядування за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А.

Представник позивача в останнє судове засідання не з’явився, про судове засідання був повідомлений належним чином. При цьому, представник позивача, скориставшись передбаченими ст.43 ЦПК України правами, надав через канцелярію суду письмові пояснення по суті заявлених вимог та просив задовольнити позовну заяву. Крім того, у судовому засіданні від 27 червня 2017 року представник позивача надавав пояснення по суті заявлених вимог, тому суд, керуючись положеннями статті 223 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу.

Відповідачі в останнє судове засідання явку свого представника не забезпечили, про судове засідання були повідомлені належним чином. У судовому засіданні від 27 червня 2017 року представник відповідача позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що оскаржувані договори купівлі-продажу відповідають вимогам ст.203 ЦК України, а саме, сторони уклали нотаріально посвідчений договір у письмовій формі. Особи, які вчиняли правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки станом на теперішній час жодна із сторін не оспорювала вчинені правочини та не полягала на їх розірвання. Таким чином, зміст правочинів не суперечить ЦК України, актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, моральним засадам. Відповідач ОСОБА_2 на момент вчинення правочинів був законним власником майна на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, яке набрало законної сили та на той час було чинним. Тому у позивача немає підстав вважати договори купівлі-продажу недійсними на підставі того, що через два роки після винесення рішення суду, позивач виявить бажання оскаржити рішення суду. Крім того, вказує на той факт, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а виключні підстави витребування майна у добросовісного набувача, визначені статтею 388 ЦК України, відсутні. З цих підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Представник Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, які по справі є третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомляли.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду від 20 червня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів було відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36 кв.м., основною площею – 24,2 кв.м., літ. Б-1 загальною площею 4,3 кв.м., основною площею 4,7 кв. м., що розташовані за адресою: 49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А та на приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36 кв. м., основною площею - 24,2 кв.м., літ. Б-1, загальною площею 4,3 кв.м., основною площею – 4,3 кв.м., літ. В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею – 4,7 кв.м., що розташовані за адресою: 49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об’єкта в експлуатацію.

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищезазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 було зареєстровано державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_5В 09 жовтня 2014 року (номер запису про право власності 7319502 від 09 жовтня 2014 року, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 475780212101).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року скасовано рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 червня 2014 року по цивільній справі №200/7923/14-ц та відмовлено ОСОБА_2 в його зустрічних позовних вимогах до ОСОБА_1 про визнання права власності на вищезазначене нерухоме майно.

Під час розгляду справи в апеляційному суді Дніпропетровської області, а саме 26 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі-продажу частки магазинів реєстри №1410 та 1412 на ? частину від 26 квітня 2016 року, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексні номери – 29427329 та 29427329.

На час розгляду справи власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, підстави набуття за ОСОБА_2 право власності на спірне нерухоме майно були скасовані.

Як на підставу своїх заперечень проти позову, відповідачі покликаються на те, що станом на час укладення договір дарування у дарувальника були всі законні права власника на спірне майно, а його право власності не було скасованим.

Однак, твердження відповідачів не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.3 ЦПК України, кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2016 року було скасоване право власності ОСОБА_2 на спірні об’єкти нерухомості, укладення будь-яких правочинів щодо цього майна, в т.ч. і оспорюваних договорів купівлі-продажу є недопустимим.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.ст.80,83 ЗК України та ст.ст.26,60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» земельна ділянка на якій розташоване нерухоме майно по просп.Слобожанському, 2А. у м.Дніпрі, належить територіальній громаді, в особі Дніпровської міської ради, у зв’язку із чим суд вважає Дніпровську міську раду заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимогами статті 216 ЦК України, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, положення статті 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі спростування презумпції правомірності договору (в даному випадку, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, не можуть здійснюватись та породжувати будь-які правові наслідки.

Таким чином, ухвалення судом рішення про визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2, яке згодом було скасоване, усуває презумпцію правомірності укладеного в подальшому договору купівлі-продажу щодо цієї нерухомості.

З огляду на вказане, суд вважає, що укладені договори купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть породжувати будь-яких правових наслідків, а відтак їх необхідно визнати недійсними. Із цих підстав скасуванню підлягає і реєстрація права власності.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вже було зазначено судом, власником земельної ділянки, на якій було побудовано нерухоме майно, є Дніпровська міська рада.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.

Частина 1, 2, 4 статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, враховуючи той факт, що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради, в подальшому було скасовано, суд приходить до висновку, що вищезазначена земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради поза її волею, у зв’язку із чим позовні вимоги Дніпровської міської ради щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання ОСОБА_2, який самовільно зайняв земельну ділянку та самочинно збудував будівлі, знести самочинно побудовані будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці без відповідного дозволу органів місцевого самоврядування за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позову з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради підлягає стягненню судовий збір.

За подання вищезазначеного позову Дніпровською міською радою було сплачено судовий збір у розмірі 6890,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1073.

Разом із цим, судовий збір, який необхідно було сплатити позивачу становить 5512,00 грн., який суд встановив з наступного розрахунку.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка поданаюридичною особою, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява.

Відповідно до ЗУ «Про державний бюджет на 2016 рік» (рік, в якому подана позовна заява), прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2016 року становив 1378,00 грн.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Враховуючи те, що у позові заявлено чотири вимоги немайнового характеру, судовий збір, якій підлягав сплаті позивачем за його подання, становить 5512,00 грн.

Таким чином з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2756,00 грн. з кожного.

Одночасно суд роз’яснює позивачу, що інша частина сплаченого судового збору у розмірі 1378,00 грн., на підставі п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про виконавче провадження» повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.204,215,216,376,391 ЦК України ст.ст.4,5,10, 141,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частини магазинів, реєстр №1410 на ? частину від 26 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер 29427329.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частини магазинів, реєстр №1412 на ? частину від 26 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер 29427329.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи щодо об’єктів нерухомого майна про право власності за №14331003 та №14331175, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 475780212101.

Усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання ОСОБА_2 (паспорт серії АК номер 620841, ІПН НОМЕР_1) знести самочинно побудовані приміщення магазинів літ. А-1, загальною площею 36,0 кв.м, основною площею – 24,2 кв.м., літ. Б-1, загальною площею 4,3 кв.м., основною площею – 4,3 кв.м., літ. В-1, загальною площею 4,7 кв.м., основною площею – 4,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці без відповідного дозволу органів місцевого самоврядування за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 2А.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), на користь Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75; код ЄДРПОУ 26510514) судовий збір у розмірі 2756 (дві тисячі сімсот п’ятдесят шість) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Волошин Є.В.