Постанова № 73423356, 10.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/664/18Головуючий по 1 інстанції Казидуб О.Г. Категорія: 55 Доповідач в апеляційній інстанції - Пономаренко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

суддів Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

секретар Попова М.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2018 року, ухваленого суддею Казидуб О.Г. (повний текст рішення складено 02 лютого 2018 року), у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, - :

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він Наказом № 126-вк від 01.09.2014 року був прийнятий на роботу у ВАТ «Азот» на посаду інженера. У зв'язку із змінами в організації структури підприємства був переведений на посаду майстра ремонтно-механічної дільниці № 2.

18 квітня 2017 року він був звільнений із займаної посади майстра на підставі наказу № 422-ВК від 18.04.2017 року за власним бажанням . Розрахунок з ним на день звільнення ПАТ «Азот» не провело - не виплатило в повному обсязі заробітну плату за лютий 2017 року, заробітну плату за березень і квітень 2017 року та компенсацію за 6 календарних днів невикористаної відпустки.

Зазначає, що в останній його робочий день 21 квітня 2017 року у бухгалтерії ПАТ «Азот» йому надали розрахункові листи, у яких зазначається суми нарахованих коштів із січня 2017 року по квітень 2017 року і повідомили, що заборгованість по заробітній платі виплатять протягом двох місяців і зазначили, що виплата буде здійснюватися на заробітну картку ПАТ «Сбербанк». Згідно наданих розрахункових листів він мав отримати за лютий 2017 року -8940,79 грн., за березень 2017 року - 12598,26 грн., за квітень 2017 року- 6636,20 грн.

12.06.2017 року ПАТ «Азот» частково виплатило зарплату за березень та квітень, а саме: за березень 2017 року - 3369,69 грн., за квітень 2017 року -1833,99 грн. та індексацію за травень 63,88 грн. За червень виплачена індексація 07.07.2017 у розмірі 75,19 грн. Інших виплат за цей період ПАТ «Азот» йому не здійснювало.

Також, позивач вказує, що має двох малолітніх дітей. Вони навчаються в школі, займаються гімнастикою і танцями, а це додаткові витрати на оплату вказаних секцій. Дружина ОСОБА_4 також працює і до цього часу на ПАТ «Азот», їй також значно затримують у виплаті заробітної плати. Йому певний час довелося брати позику у родичів щоб можна було кожен день якось прогодувати його сім'ю, дітей, купити їм необхідні одяг та взуття.

25 квітня 2017 року він влаштувався на роботу до ТОВ «Терм-2» на посаду начальника складського цеху, заробітну плату отримав після першого відпрацьованого місяця, але заборгованість, яка залишилася віл ПАТ «Азот» не дала можливості нормального морального життя, оскільки в його сімї завжди відчувалася нестача коштів на речі та продукти першої необхідності. Виникли борги по оплаті комунальних послуг.

Зазначає, що він постійно перебуває у пригніченому стані постійно зазнає душевних переживань за своїх дітей, дружину та за себе. Невиплата заробітної плати призвела до моральних страждань і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя його дітей.

Просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на його користь недоплачену заробітну плату за лютий, березень і квітень 2017 року та компенсацію за 6 календарних днів невикористаної відпустки, середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку з недоплаченої зарплати з лютого 2017 року по дату постановлення рішення суду; моральну шкоду в розмірі 4000,00грн.

19 січня 2018 року позивач ОСОБА_3 надав заяву, в якій зазначив, що його представник ознайомився з матеріалами справи та отримав фотокопії довідок № 601 від 03.11.2017 р., № 605 від 08.11.2017 р., які були надані відповідачем.

У довідці від 03.11.2017 р. за № 601 зазначено суми заборгованості по заробітній платі станом на 03.11.2017, а саме, лютий місяць - 2861,97 грн., березень місяць - 9228,57 грн., квітень місяць - 4802,21 грн. Загальна сума заборгованості складає 16892 грн. 75 коп.(в тому числі компенсація за 6 днів не використаної відпустки).

Вказував, що згідно наданих розрахункових листів він мав отримати за лютий 2017 року - 8940,79 грн., за березень 2017 року - 12598,26 грн., за квітень 2017 року - 6636,20 грн.

З 03.04.2017 року по 12.06.2017 року ПАТ «Азот» частково виплачувало зарплату за лютий, березень, квітень 2017 року невеликими частинами. Це видно із виписки, отриманої 27.09.2017 р. у ПАТ «Сбербанк», де зазначено надходження на його картковий рахунок, а саме, в період квітень-червень 2017 виплачено - за лютий 6078,82 грн., за березень 2017 року - 3369,69 грн., за квітень 2017 р. - 1833,99 грн. та індексацією за травень - 63,88 грн. За червень виплачена індексація 07.07.2017 р. у розмірі 75,19 грн. Інших виплат до цього часу ПАТ «Азот» йому не здійснював.

Згідно довідки ПАТ «Азот» № 605 від 08.11.2017 р. середньоденний заробіток склав 475,56 грн., що розраховувався за два повних місяці, що передували звільненню.

Зазначав, що період невиплати належної йому заробітної плати з 20 квітня 2017 р. по 22 січня 2018 р., а саме: квітень 2017 року -7 робочих днів; травень 2017 року -20 робочих днів; червень 2017 року - 20 робочих днів; липень 2017 року - 21 робочий день; серпень 2017 року - 22 робочих дні; вересень 2017 року - 21 робочий день; жовтень 2017 року - 21 робочий день; листопад 2017 року - 22 робочих дні; грудень 2017 року - 20 робочих днів; січень 2018 року - 14 робочих днів. Всього 188 робочих днів.

Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати по дату постановлення рішення суду становить 89405,28 грн.

Просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на його користь недоплачену заробітну плату за лютий, березень і квітень 2017 року у розмірі 16892,75 грн.; середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку з недоплаченої зарплати з лютого 2017 року по дату постановлення рішення суду в розмірі 89405,28 грн. та моральну шкоду в розмірі 4000,00 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси 22 січня 2018 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 16892,75 грн., середньомісячну заробітну плату за весь час затримки розрахунку в розмірі 89405,28 грн., моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 91598 грн. 03 коп., в решті позову відмовлено. Рішення по заробітній платі в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азот» судовий збір в дохід держави в сумі 704 грн. 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Азот» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне встановлення обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зокрема апелянтом зазначено, що затримка в проведенні розрахунку проведена не з вини відповідача, а через відсутність об'єктивної можливості здійснити виплату, не враховано судом першої інстанції принципу співмірності, порядку оподаткування стягнутої суми середнього заробітку, а також вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу подавався, але надійшов після апеляційного розгляду справи.

Відповідно до п. 8 Перехідних Положень ЦПК України, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно до п. 9 Перехідних Положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, виходив з того, що Наказом № 126-вк від 01.09.2014 року позивач був прийнятий на роботу у ВАТ «Азот» на посаду інженера. У звязку із змінами в організації структури підприємства був переведений на посаду майстра ремонтно-механічної дільниці № 2.

18 квітня 2017 року він був звільнений із займаної посади майстра на підставі наказу № 422-ВК від 18.04.2017 року за власним бажанням.

Відповідно до довідки ПАТ «Азот» від 03.11.2017 року № 601 станом на 03.11.2017 року заборгованість складає: за лютий місяць 2861,97 грн., березень місяць 9228,57 грн., квітень місяць 4802,21 грн. Загальна сума заборгованості 16892,75 грн.

Згідно листа Управління Держпраці у Черкаській області від 26.05.2017 року № Н-57/14-1 (а.с. 13) - в ході перевірки ПАТ «Азот» встановлено, що виплата заробітної плати працівникам підприємства, в тому числі звільненим, проводиться з порушенням строків встановлених вимогами Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці».

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

В ст. 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Обчислення середнього заробітку проводиться в порядку встановленому постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Згідно вимог вищевказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Відповідно до довідки виданої 08.11.2017 року ПАТ «Азот» за № 605 середньоденний заробіток позивача складає 475,56 грн. Таким чином, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку по день винесення судом рішення становить 89405 грн. 28 коп. ( 475, 56 грн. х 188 робочих дні).

Станом на час розгляду справи, встановлено, що КП ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826) не ліквідоване, що підтверджується даними інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань МЮУ.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 17.10.2017 р.) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі № 4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).

Крім того, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно довідки виданої ПАТ «Азот» від 03.11.2017 року № 601, нарахована, але не виплачена позивачу заробітна плата складає 16892 грн. 75 коп., тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що не виплачена заробітна плата підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, з відрахуванням обовязкових платежів. При цьому, сам по собі факт відсутності коштів у товаристві не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини позивача, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, то враховуючи те, що оскільки період затримки виплати заробітної плати позивачу становить 188 днів (за період з 20 квітня 2017 по 22 січня 2018), середньоденний розмір зарплати позивача становить 475,56 грн., суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача коштів (середнього заробітку) за затримку розрахунку у розмірі 89405 грн. 28 коп. (475,56 грн. х 188 днів).

Такі висновки суду узгоджуються із правовими позиціями ВСУ у справі № 6-113цс16 від 27.04.2016 року, у справі № 6-60цс13 від 03.07.2013 року.

Згідно з абзацом пятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обовязок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною пятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною шостоюстатті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач обґрунтовуючи завдану йому ПАТ «Азот» моральну шкоду посилався на погіршення свого стану здоровя. Вказував те, що йому потрібно було брати позику у родичів, у нього виникли борги по оплаті комунальних послуг.

Вірним є твердження суду першої інстанції те, що позивачем не доведено причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати та шкодою його здоров`ю.

Разом з тим надані позивачем докази свідчать, що несвоєчасна виплата заробітної плати та не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні із ним поставило його у скрутне матеріальне становище, призвело до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції вірно з урахуванням обставин справи, тривалості правопорушення та глибини душевних страждань позивача, враховуючи вимоги розумності і справедливості , прийшов до висновку, що відповідач несвоєчасною виплатою заробітної плати завдав позивачу моральну шкоду, яку у грошовому виразі визначив у сумі 500 гривень, які слід стягнути із ПАТ «Азот» на його користь.

Твердження апелянта про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди є помилковим.

В апеляційній скарзі апелянт, як на підставу у відмові в задоволенні позовних вимог позивача та як на відсутність вини відповідача зазначає, що заборгованість по заробітній платі та, як наслідок, виникнення зобов'язання щодо слати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні утворилися у зв'язку з тим, що діяльність відповідача було поставлено в залежність від ціни на природній газ, який є основною сировиною для виробництва продукції відповідача, а також вартості імпортних мінеральних добрив.

В листопаді 2016 року, в зв'язку зі значними змінами в кон'юнктурі ринку, відповідач був вимушений зупинити виробництво. Вказане стало наслідком скасування антидемпінгового мита, що призвело до заповнення вітчизняного ринку російським мінеральним добривом на 70% його потреб.

07.03.2017 року відбулася аварійна зупинка виробництва в результаті пониження тиску природного газу з подальшим повним його перекриттям на ГРС постачальника, яка тривала до 17.06.2017 року. Лише після відновлення Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі України дій антимонопольних заходів щодо імпорту в Україну азотних добрив походженням з Російської Федерації, Відповідач отримав можливість відновити своє виробництво і спроможність виконувати фінансові зобов'язання, в т.ч. і щодо виплати заробітної плати.

З червня 2017 року підприємство почало відновлювати свою роботу, проте наслідком майже піврічного простою була гостра нестача оборотних коштів.

Структура оборотних коштів визначає фінансовий стан підприємства. У свою чергу, фінансовий стан підприємства залежить від раціонального формування та раціональної структури оборотних коштів та постає одним із першочергових індикаторів, які визначають стан підприємства та небезпеку виникнення багатьох загроз для підприємства. Однією з головних загроз є загроза втрати ліквідності, оскільки навіть підприємство із налагодженим та ефективним процесом виробництва, конкурентоздатною продукцією через втрату ліквідності може зазнати банкрутства. Отже, для налагодження процесу господарювання потрібен певний час.

Колегія суддів приходить до переконання, що наведене не доводить відсутності вини відповідача в невиплаті позивачу заробітної плати, а звідси і середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, оскільки відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції принципу співмірності та відхиляє твердження апелянта про можливість зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно з середнім заробітком позивача. Оскільки дані твердження не ґрунтуються на вимогах закону. Можливість зменшення судом таких сум може мати місце лише у разі наявності спору між сторонами про розмір належних до виплат коштів при звільненні працівника. У даній справі у сторін спір про розмір належних до виплат коштів при звільненні працівника відсутній.

З огляду на викладене, оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права колегія суддів апеляційну скаргу ПАТ «Азот» залишає без задоволення, а оскаржуване рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2018 року у даній справі без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азот» - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2018 року, ухваленого суддею Казидуб О.Г. (повний текст рішення складено 02 лютого 2018 року), у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2018 року.

Судді Гончар Н.І.

Пономаренко В.В.

Сіренко Ю.В.