Постанова № 73420169, 04.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/786/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гудима Л.Я.,

Гуляка В.В.,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2017 року (прийняте у м. Ковель суддею Логвинюк І.М.) в адміністративній справі № 159/4273/17 за позовом ОСОБА_2 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Ковельського міськрайонного суду Волинської області із вказаним позовом, у якому просила:

- визнати дії Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі - Ковельське ОУПФУ), що полягають у відмові призначити їй пенсію по втраті годувальника неправомірними;

- зобов'язати Ковельське ОУПФУ призначити та виплачувати їй пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позов обґрунтовувала тим, що вона є вдовою інваліда війни І гр. ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок каліцтва, що мало місце під час служби, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Вона не працює, доходу не має. У квітні 2017 р. вона звернулася до відповідача з проханням призначити їй пенсію у зв'язку із втратою годувальника, оскільки їй виповнилося 55 років і відповідно до абзацу другого статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вона набула такого права. Проте, відповідач її документи не прийняв, обґрунтувавши таку відмову відсутністю права на таку пенсію. Лише коли вона оскаржила до суду неправомірні дії відповідача, така її заява від 11.08.2017 останнім була прийнята. 28.08.17 відповідач надіслав їй лист-відмову за № 11 440/02-21-22. Першу позовну заяву вона відкликала задля внесення змін в експертне заключення Волинської облспец. ЛКК. Відповідні необхідні зміни в експертне заключення були внесені, проте, їй не тільки не було призначено пенсію, а й було надано ще одну відмову листом № 216/Р-01 від 12.10.17. При зверненні до відповідача вона отримує роз'яснення про відсутність у неї права на таку пенсію.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2017 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, його оскаржило Ковельське ОУПФУ, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовано тим, що позивачем не дотримано порядок подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону. На заяву позивача від 11.08.2017 їй надано письмову відмову. У ході попереднього судового розгляду спору було узгоджено сторонами призначення пенсії при наявності підстав та з повторним розглядом повторно наданих документів. Надалі позивач звернулася до нього з приводу надання відповіді з питання призначення їй пенсії, однак, без надання документів. На це звернення їй надано письмову відмову від 12.10.2017, яку вона вважає правомірною; тому звернення з розглядуваним позовом до суду є передчасним.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідно до копії паспорта позивача серії НОМЕР_1, виданого 08.02.1996 Ковельським МРВ У МВС України у Волинській області, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і ІНФОРМАЦІЯ_4 нею як ОСОБА_4 укладено шлюб із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та присвоєно їй прізвище «ОСОБА_4».

Із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 відділом ДРАЦС по м. Ковелю Ковельського МРУЮ Волинської області, видно, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Ковелі Волинської області, у віці ІНФОРМАЦІЯ_5

Згідно із копією посвідчення серії НОМЕР_3, виданого Волинською ОДА 18.05.2010, ОСОБА_3 мав право на пільги, встановлені законодавством України для постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 кат.).

Крім того, він мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4, виданого 08.09.2010 управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Ковельської міськради Волинської області.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_2 від 11.08.2017, поданої до відповідача, вона просила призначити їй пенсію за віком згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», як дружині померлого військовослужбовця, яка у повторний шлюб не вступала.

Як видно з копії листа відповідача № 11 440/02-21-22 від 28.08.2017, відповідач відмовив позивачеві у призначенні пенсії з покликанням на відсутність у неї права на пенсію, яку вона просила їй призначити.

Надалі позивач ще раз зверталась до пенсійного органу із заявою від 02.10.2017, у якій зазначала про необхідність вирішення питання призначення їй пенсії з урахуванням додатково наданих нею документів.

Проте, як видно з копії листа Ковельського ОУПФУ № 216/Р-01 від 12.10.17, останнє повідомило позивача про відсутність підстав для призначення їй пенсії.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем до 02.10.17 надано відповідачу експертне заключення зі змінами, що представник відповідача не заперечив; у тексті її заяви від 02.10.17 є посилання саме на подання додаткових документів, тому суд вважав, що позивач у тримісячний строк з 11.08.17 надала відповідачу додатково необхідні документи - змінений текст експертного висновку - для вирішення її питання по суті.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» що визначає основи соціального захисту такої пільгової категорії осіб, як учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наведено визначення осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому, згідно з приміткою до цієї статті, до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.

Пунктом третім Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. 20 ст. 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. п. 12, 13 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа військовозобов'язаних; особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абз. 6 та 7 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону, а також абз. 8 п. 1 ст. 10 зазначеного Закону з числа членів сімей військовозобов'язаних, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років для чоловіків і не менше 20 років для жінок.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (ст. 31).

Згідно із пунктом «в» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або якщо вони є інвалідами. При цьому, зазначено, що відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абз. 1 цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 01.01.22 р.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абз. 1 цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 р. н. і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Судом встановлено, що згідно довідки Волинської обласної МСЕК № 0056512 від 08.09.2010 ОСОБА_3 встановлена І група інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до копії експертного заключення Волинської обласної спеціалізованої ЛКК від 21.09.2017 причина смерті чоловіка позивача пов'язана з виконанням останнім обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Суд зазначає, що питання про недостатність достатнього страхового стажу позивача на час звернення із заявою про призначення пенсії до відповідача, не стало причиною чи однією з причин відмови.

З наведеного видно, що позивач досягла 55-річного віку та належить до категорії осіб, які мають право на вищевказане пільгове забезпечення.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок) заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім'ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. У такому самому порядку подаються заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника членами сім'ї померлого годувальника, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника.

Згідно із пунктом 6 Порядку днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.

У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз'яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою.

Із заяви позивача від 02.10.2017 видно, що вона до 02.10.17 надала відповідачу експертне заключення зі змінами, про необхідність подання якого наголошував відповідач під час розгляду першого позову щодо призначення пенсії, тому суд вважає, що позивач у тримісячний строк з 11.08.2017 надала відповідачу додатково необхідні документи - змінений текст експертного висновку, який був необхідним для вирішення питання по суті.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5.04.2005 зазначено, що стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана правова позиція також відображена в постанові Верховного суду України від 16.04.2015 у справі № 826/4418/14.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що наявними матеріалами справи підтверджується право позивача на призначення пенсії по втраті годувальника, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є ефективним, таким, яке виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та не викликає необхідність повторного звернення до суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність задоволення позову.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області залишити без задоволення, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2017 року в адміністративній справі № 159/4273/17 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Л. Я. Гудим В. В. Гуляк Постанова в повному обсязі складена 16 квітня 2018 року.