Рішення № 73417601, 06.04.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23910/16-а

Провадження № 2-а/522/724/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та згідно уточненої позовної заяви просив визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 82 від 05 грудня 2016 року про примусове повернення громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 05 грудня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято рішення № 82 про примусове повернення громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2. Відповідно до рішення його зобов’язано в строк до 11 грудня 2016 року покинути територію України. Позивач зазначив, що рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки останнє прийняте з порушенням ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, так як позивач є громадянином ОСОБА_3, прибув в Україні в пошуках захисту. У разі повернення позивача до ОСОБА_3 йому загрожує небезпека, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити та не видворяти ОСОБА_1 ОСОБА_2.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином ОСОБА_3, в Україну прибув з метою працевлаштування та створення сім’ї.

Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 27 квітня 2015 року № 352-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05 грудня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішенням № 82 про примусове повернення в країну походження громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 названого Закону, іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно п. 14 ч. 1 названої статті Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

На підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином ОСОБА_3, перетинав кордон поза межами КПП України, паспортний документ відсутній.

Після нелегального перебування в Україні позивач звернувся із заявою про надання йому захисту до ГУ ДМС в Одеській області.

Рішенням Державної міграційної служби України від 27 квітня 2015 року № 352-15 позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця на підставі абз.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 цього ж Закону.

02 грудня 2016 року співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було виявлено за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В ході опитування позивача встановлено, що він є нелегальним мігрантом, пересувався вільно. На запитання: «Чи вважаєте Ви себе жертвою торгівлі людьми? Чи примушували Вас працювати проти волі?, надана відповідь: Ні, не вважаю. Якого-небудь фізичного або психологічного впливу на мене не здійснювалося»; «Чи є загроза бути страченим або підданим катуванню, не людському чи принизливому поводженню з боку влади ОСОБА_3 в разі повернення Вас в країну походження?», позивачем надана відповідь: «Не має».

Зазначена обставина підтверджується підписом позивача в поясненнях, які наявні в матеріалах справи (а. с. 55).

02 грудня 2016 року за порушення правил перебування іноземців в Україні після закінчення строку перебування стосовно ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 069597, за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП та прийнято постанову ПН МОД № 069597 про накладення адміністративного стягнення, у зв’язку із чим, на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та осіб без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Проте, громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2, 15.07.1985 р.н, з відповідною заявою, а також із заявою про визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до ГУ ДМС України в Одеській області не звертався, відповідного бажання під час опитування не виявив, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.

Суд, також, відхиляє доводи позивача про недотримання відповідачем положень ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Так, вирішуючи питання щодо законності прийнятого ГУ ДМС України в Одеській області рішення, суд враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до якої, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав є вичерпним та таким, який не підлягає розширенню.

У даній справі позивачем зроблено лише посилання, що ОСОБА_3 перебуває у стані озброєного конфлікту не міжнародного характеру, проте останнім до суду не надано жодних доказів, які б підтвердили факти переслідування в країні громадянського походження, та які б слугували причиною його вимушеного від'їзду з країни, а ті обставини, які характеризують загальне положення в країні, в тому числі політичну ситуацію, не містять конкретних відомостей про утиски саме позивача та членів його родини.

Таким чином, аналізуючи наведені вище вимоги законодавства, суд вважає, що викладені позивачем обставини щодо небезпеки повернення його до ОСОБА_3 є необґрунтованими, а матеріалами справи підтверджено факт порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не підпадає під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а отже приймаючи рішення про примусове повернення позивача в країну походження, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області діяло в межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2. ст. 242 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись: ст.16,63 Конституції України, ст.ст.2,-14,19-20,22,72-77,118,227-228, ч.4 ст.229,241-246,250, 286, 294. 376 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження – відмовити.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: А.Ю. Бойчук