Постанова № 73417276, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6618/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/1027/18 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 33 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Приходька К.П.,

суддів Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

встановила:

у липні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 13 квітня 2016 року о 18 год. 40 хв. на автодорозі М-06 Київ-Чоп, 25 км. в напрямку міста Житомир сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4

Постановою Києво - Святошинського районного суду Київської області у справі №369/43 82/16-п водія ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП.

05 травня 2016 року власником автомобіля НОМЕР_2 замовлено звіт №264 про оцінку матеріального збитку завданого в результаті ДТП.

Відповідно до вищезазначеного звіту вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 154 531 грн. У зв'язку з замовленням звіту позивачем були понесені витрати, що становлять 2 000 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість відновлювального ремонту у сумі 154 531 грн., а також витрати пов'язані з проведенням експертизи у сумі 2 000 грн.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість відновлювального ремонту у сумі 154 531 грн. та витрати понесені позивачем при проведення експертного дослідження у розмірі 2 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 565,31 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що власник автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_5 укладала із ПрАТ СК «Нова» договір про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом №АЕ/2747911.

14 квітня 2016 року водій вищезазначеного автомобіля ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ СК «Нова» із повідомленням про ДТП.

25 серпня 2017 року адвокат Кузьмін Є.О. надіслав на адресу ПрАТ СК «Нова» адвокатський запит, в якому просив повідомити, чи звертались до ПрАТ СК «Нова» власник автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_3 або водій цього автомобіля ОСОБА_4 із повідомленням про вказану ДТП. Вищезазначений лист повернувся без отримання його адресатом, про що свідчить відмітка відділення зв'язку на поштовому конверті.

Апелянт, вважає, що суд першої інстанції повинен був отримати від страхової компанії відомості про те, чи виплачено позивачу страхове відшкодування, а вже потім ухвалювати рішення.

Також, ОСОБА_2 стверджує, що звіт № 264 від 05 травня 2016 року є необґрунтованим і необ'єктивним, оскільки відповідача не було запрошено для проведення огляду транспортного засобу, тому ОСОБА_2 був позбавлений права заявляти свої зауваження щодо даного огляду.

З вищезазначеного звіту вбачається, що експертом значно завищено вартість найбільш дорогих деталей, що потягло за собою суттєве збільшення вартості відновлювального ремонту.

09 листопада 2017 року представником відповідача було подано клопотання про призначення повторної авто товарознавчої експертизи, яке залишилося без задоволення.

Апелянт вважає, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт завдання ОСОБА_2 шкоди в тому розмірі, який зазначено у позовній заяві.

Просив скасувати рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 квітня 2016 року о 18 годині 40 хв. ОСОБА_2 на автодорозі М-06 Київ-Чоп 25 км, в напрямку міста Житомир, керував автомобілем «HYUNDAI ELANTRA», державний номерний знак НОМЕР_1, при перестроюванні не надав перевагу в русі автомобілю «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_7, що рухався в попутному напрямку по тій смузі на яку він мав намір перестроїтись та скоїв з ним зіткнення після якого автомобіль «HYUNDAI ELANTRA», державний номерний знак НОМЕР_1, зіткнувся з автомобілем «SUBARU TRIBECA», державний номерний знак НОМЕР_2, який знаходився в полосі для гальмування з лівої сторони.

В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п.2.3 (б); 10.3; 1.5 ПДР України і скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Даний факт підтверджується постановою судді Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23.05.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Відповідно до Звіту №264 від 05.05.2016 року про оцінку автомобіля «SUBARU TRIBECA», державний номерний знак НОМЕР_2 складеного ФОП ОСОБА_7, вартість відновлювального ремонту автомобіля «SUBARU TRIBECA», державний номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні складає 154 531 грн.

Позивачу внаслідок вище вказаної дорожньо-транспортної пригоди шляхом механічного пошкодження автомобіля позивача завдано прямих збитків у розмірі 154 531 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.

Згідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Стаття 1188 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 14 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Посилання представника апелянта на те, що по справі необхідно провести повторну авто товарознавчу експертизу не можу бути прийняте судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на наступне.

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом 20.07.2016 року і подала разом з ним звіт №264 від 05.05.2016 року про оцінку автомобіля «SUBARU TRIBECA», державний номерний знак НОМЕР_2 складеного ФОП ОСОБА_7 (а.с.5-39).

22.07.2016 року було відкрито провадження по даній цивільній справі.

Починаючи із часу відкриття провадження ні відповідачем ні його представниками не заявлялося клопотання про призначення по справі авто товарознавчої експертизи.

09.11.2017 року на електронну адресу суду першої інстанції надійшло письмове клопотання, без підпису, представника відповідача про призначення по справі авто товарознавчої експертизи (а.с.119-121).

09.11.2017 року, відповідно до журналу судового засідання, представник відповідача заявив клопотання про виклик до суду першої інстанції про виклик експерта, який складав звіт №264 від 05.05.2016 року про оцінку автомобіля (а.с.122). Інших клопотань представником відповідача заявлено не було.

У відповідності до вимог ч.1 п.6 ст.365 ЦПК України суддя - доповідач у порядку підготовки до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про призначення експертизи.

Посилання представника апелянта про те, що ним було заявлене клопотання, до суду апеляційної інстанції, про призначення по справі авто товарознавчої експертизи не відповідає поданій апеляційній скарзі, оскільки в ній апелянт не просив суд апеляційної інстанції призначити відповідну експертизу. Не подано також дане клопотання окремо від апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді