Рішення № 73416859, 16.04.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 р. м. Чернівці справа № 824/250/18-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом малого приватного підприємства фірма "Атлас" до Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" про визнання протиправними рішення та дій.

В С Т А Н О В И В:

Мале приватне підприємства фірма "Атлас" (далі - позивач) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати незаконними дії Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області та постанову про арешт майна (коштів) боржника від 28.02.2018 р. у виконавчому провадженні №55287403.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 28.02.2018 р. старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Федорощуком Ю.М. винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №55287403 від 28.02.2018 р., якою повторно накладено арешт на майно позивача, а саме на нежитлові приміщення загальною площею 1899,60 кв.м, що складається з торговельно-офісних приміщень площею - 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та ХХІХ, ХХХ площею - 889,00 кв. м, що знаходяться за адресою м. Чернівці, вул. Кармелюка, 116 та передано на відповідальне зберігання. Вважає, вказані дії протиправними оскільки, на вказане майно вже накладено арешт постановою 04.12.2017 р. головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичем Е.Е. Позивачем також зазначено, що виконавча дія, а саме арешт майна, проведена не уповноваженою особою, оскільки виконавче провадження відкрито державним виконавцем Юзефович Е.Е., а дії щодо опису майна та передання на відповідальне зберіганні вчинені іншим державним виконавцем Федорощуком Ю.М.

Другим відділом державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі - відповідач) подано до суду відзив, відповідно до якого вважає адміністративний позов необґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення оскільки, постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника від 28.02.2018 р. ВП №55287403 винесена в межах повноважень та у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження". Арешт на майно визначений виконавчим документом, а тому підстави для визнання постанови неправомірною (незаконною) відсутні.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.04.2018 р. відкрито провадження у адміністративний справі №824/250/18-а та призначено до розгляду на 10.04.2018 р. за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби. Вказаною ухвалою витребувано у відповідача письмові докази по справі, які стосуються предмету спору, а саме: оскаржувану постанову та матеріали виконавчого провадження №55287403.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - третя особа).

Третя особа подала до суду письмові пояснення відповідно до яких, не погоджується з позицією наведеною позивачем у адміністративному позові, вважає викладені ним доводи безпідставними та такими, що спрямовані на затягування строків виконання виконавчого провадження, порушення принципів справедливого, неупередженого вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин. Дії старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Федорощука Ю.М. щодо винесення постанови про накладення арешту на майно (кошти) боржника вважає законними та такими, що жодним чином не порушують права та інтереси сторін виконавчого провадження. Окрім цього, третьою особою зазначено, що станом на час розгляду справи, жодних перешкод у доступі до описаного та арештованого майна, особам, які мають на це право, в тому числі боржнику, не чиниться.

У судовому засіданні, яке відбулося 10.04.2018 р. представники позивача підтримали позов, у вступному слові та наданих поясненнях виклали зміст та підстави своїх вимог, які аналогічні тим, які наведені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.04.2018 р. позов не визнав, у вступному слові та наданих поясненнях виклав зміст та підстави своїх заперечень, які аналогічні тим, які наведені у відзиві на позов.

10.04.2018 р. ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання зобов`язано відповідача надати додаткові докази по справі та оголошено перерву до 16 год. 15 хв. 11.04.2018 р.

У судовому засіданні, яке відбулося 11.04.2018 р. представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.04.2018 р. заперечував проти позовних вимог та наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.

Третя особа в судове засідання призначене на 11.04.2018 р. не з`явилася, однак подала до суду клопотання, в якому просила провести розгляд справи без участі її представника.

Після дослідження письмових доказів по справі та надання додаткових пояснень щодо предмету позову, у судовому засіданні 11.04.2018 р. сторони заявити клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Оскільки усіма учасниками справи заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд враховуючи положення ст. 194 КАС України вважає за можливе здійснювати розгляд і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, судом встановлено наступне.

20.09.2007 року між позивачем та ВАТ "Кредобанк", правонаступником, якого є ПАТ "Кредобанк" було укладено договір іпотеки №0001/2007, який забезпечував виконання зобов`язання за кредитним договором № 0001/2007 від 20.09.2007 р. Предметом іпотеки є нерухоме майно, яке належить позивачу, а саме нежитлові приміщення загальною площею 1899,60 кв.м, що складаються з торговельно-офісних приміщень площею 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та XXІX; XXX, площею 889,00 кв.м, що знаходяться в м. Чернівці, по вул. Кармелюка Устима, під номером 116. Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р.Б. 20.09.2007 р., зареєстрований в реєстрі за №10035. У зв'язку з посвідченням зазначеного договору іпотеки, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р.Б. 20.09.2007 р. накладено заборону на відчуження вказаного в цьому договорі іпотеки нерухомого майна до припинення договору та зареєстровано в реєстрі за №10036 (а.с. 83-85).

08.04.2011 р., 07.11.2012 р., 26.03.2014 р. та 27.05.2016 р. між позивачем та ПАТ "Кредобанк" були укладені договори про внесення змін і доповнень до договору іпотеки № 0001/2007 від 20.09.2007 р. за реєстровим №10035 (а.с. 86, 87, 88, 89).

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. 13.11.2017 р., на підставі ст. 34, 87 Закону України "Про нотаріат" вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1270, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, яке належить позивачу та передано в іпотеку за договором іпотеки від 20.09.2007 р. №0001/2007, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р.Б. 20.09.2007 р., зареєстрований в реєстрі за №10035, а саме: нежилі приміщення загальною площею 1899,60 кв.м, що складаються з торговельно-офісних приміщень площею 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та XXІX; XXX, площею 889,00 кв.м, що знаходяться в м. Чернівці, по вул. Кармелюка Устима, № 116. За рахунок коштів отриманих від реалізації вказаних нежитлових приміщень, запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" включно у розмірі - станом на 31.10.2017 р. за період з 01.11.2016 р. по 31.10.2017 р.: 642735,54 дол. США (шістсот сорок дві тисячі сімсот тридцять п'ять дол. США 54 центи) заборгованість по кредиту; 5140,83 дол. США (п'ять тисяч сто сорок дол. США 83 центи) - заборгованість по процентах. Станом на 31.10.2017 р. заборгованість по пені становить: за несплату кредиту за період з 30.04.2017 р. по 31.10.2017 р. - 9688,85 дол. США (дев'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім дол. США 85 центів); за несплату процентів за період з 30.04.2017 р. по 31.10.2017 р. - 456,89 дол. США (чотириста п'ятдесят шість дол. США 89 центів); за несплату комісії за адміністрування за період з 01.06.2017 р. по 31.10.2017 р. - 6,60 дол. США (шість дол. США 60 центів): 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. - плата за вчинення виконавчого напису (а.с. 90 - 91).

Докази оскарження в судовому порядку виконавчого напису № 1270 від 13.11.2017 р. позивач до суду не надав.

Другим відділом державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 01.12.2017 р. зареєстровано заяву ПАТ "Кредобанк" про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 13.11.2017 р., який вчинено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. за реєстровим №1270 (а.с. 79).

01.12.2017 р. головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичем Е.Е. відкрито виконавче провадження №55287403 з примусового виконання виконавчого напису №1270 від 13.11.2017 р., який вчинено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. (а.с. 76-77).

З матеріалів справи видно та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що позивачем оскаржено до суду постанову про відкриття виконавчого провадження № 55287401. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.01.2018 р. у справі № 824/1033/17-а, яке не набрало законної сили, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю (а.с. 51-53).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.12.2017 р. головний державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефович Е.Е. при примусовому виконанні виконавчого напису № 1270 від 13.11.2017 р. виніс постанову про арешт майна боржника, якою наклав арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржнику (позивачу) (а.с. 122-123).

У зв`язку із виявленою помилкою, 04.12.2017 р. головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичем Е.Е. при примусовому виконанні виконавчого напису № 1270 від 13.11.2017 р. винесено постанову про скасування процесуального документу - постанову про арешт майна боржника від 01.12.2017 р. (а.с. 126-128).

В судовому засіданні представники позивача стверджували, що їм було відомо про винесенні постанови від 01.12.2017 р. та 04.12.2017 р. про арешт майна боржника та про скасування процесуального документу, однак позивач в судовому порядку їх не оскаржував.

04.12.2017 р. головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефович Е.Е. при примусовому виконанні виконавчого напису № 1270 від 13.11.2017 р. у виконавчому провадженні №55287403 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно, що належить позивачу, а саме: на нежитлові приміщення загальною площею 1899,60 кв.м, що складаються з торговельно-офісних приміщень площею 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та XXІX, XXX, площею 889,00 кв.м, що знаходяться в м. Чернівці, по вул. Кармелюка, 116 (а.с. 74).

Вказана постанова направлена відповідачем на адресу позивача 04.12.2017 р. супровідним листом №3751/1, що не заперечувалося учасниками справи у судовому засіданні (а.с. 73).

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалося позивачем у судовому засіданні, постанова від 04.12.2017 р. про накладення арешту на майно, позивачем у судовому порядку не оскаржувалася.

13.02.2018 р. головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефович Е.Е. направлено учасникам виконавчого провадження вимогу виконавця №2363/1, якою повідомлено, що 28.02.2017 р. об 11:00 год. державним виконавцем будуть вжиті заходи примусового виконання виконавчого документу, а саме здійснено примусове проникнення до нежитлового приміщення, загальною площею 1899,60 кв.м, що складається з торговельно-офісних приміщень, площею 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та XXІX; XXX, площею 889,00 кв.м, що знаходяться в м. Чернівці, по вул. Кармелюка, 116, що належать боржнику малому приватному підприємству фірма "Атлас" (а.с. 49).

Як вказували представники позивача вказана вимога позивачем в судовому порядку не оскаржувалася.

Судом встановлено судом та не заперечувалося учасниками судового процесу вимога виконавця №2363/1 від 13.02.2018 р. отримана позивачем 21.02.2018 р. (а.с. 48).

28.02.2018 р. постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Федорощуком Ю.М. у виконавчому провадженні №35287403 описано на накладено арешт на майно боржника, а саме на нежитлові приміщення, загальною площею 1899,60 кв.м, що складається з торговельно-офісних приміщень, площею 1010,60 кв.м, підвальних приміщень з І по XXVI та XXІX; XXX, площею 889,00 кв.м, за адресою: м.Чернівці, вул. Кармелюка, 116. У постанові також вказано, що приміщення у задовільному стані. Деякі приміщення потребують поточного ремонту. Будинок у якому знаходяться описані приміщення цегляний, міжповерхові приміщення бетонні. Віконні та дверні блоки з металопластикових конструкцій.

Відповідно до п. 2 вищевказаної постанови на арештоване майно встановлено наступні обмеження, а саме: заборона відчуження, пошкодження та знищення. Відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_6 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Першотравневим РВ УМВС у Львівській області 05.07.2005 р., адреса: АДРЕСА_1 та попереджено його про кримінальну відповідальність (п. 3 вказаної постанови).

З матеріалів справи видно, що при здійсненні опису та арешту майна були присутні уповноважені представники стягувача і боржника, а також двоє понятих: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 41).

Із вказаною постановою ознайомлено представника позивача Каліненко В.Т., який підписав її із зауваженнями та запереченнями, копію якої отримав 28.02.2018 р. о 14 год. 40 хв.

В судовому засіданні представник позивача Каліненко В.Т. стверджував, що копію оскаржуваної постанови він отримав 28.02.2018 р. у приміщенні Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області о 14 год. 40 хв. Наведена обставина не заперечувалася представником відповідача в судовому засіданні та підтверджується .

Судом встановлено, що зауваження та заперечення, в супереч відомостям вказаним у постанові від 28.02.2018 р., представником позивача не подавалися до відповідача.

Дослідженням Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо об'єкта встановлено, що 01.12.2017 р. на підставі постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №55287403 Другим відділом державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичем Е.Е. накладено арешт на все нерухоме майно малого приватного підприємства фірма "Атлас". Згідно відомостей Державного реєстру Іпотек, в реєстрі містяться інформація в т.ч. стосовно нерухомого майна, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, по вул. Кармелюка, 116 (а. с. 119-120).

Судом встановлено, що відомості про встановлення обтяжень на підставі постанови про арешт майна боржника від 04.12.2017 р. та постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 28.02.2018 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта відсутні.

Дослідженням відомостей про виконавче провадження №55287403 з Автоматизованої системи виконавчого провадження та інформації про виконавче провадження встановлено, що у переліку постанов державного виконавця не міститься інформації про постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 28.02.2018 р. Такі відомості не внесені до інформації про виконавче провадження (а.с. 129, 130 - 133).

Вважаючи дії та рішення відповідача щодо опису та арешту майна (коштів) боржника протиправними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно частково задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Закон № 1404-VIII в п.п. 3 ч. 1 ст. 3 серед виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню визначає виконавчий напис нотаріуса.

Отже, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження складає собою сукупність дій визначених у Законі № 1404-VIII, які здійснюються органами державної виконавчої служби (державними виконавцями), що спрямовані на примусове виконання рішень та проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України та Законами.

Відповідно до ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого ч. 7 ст. 26 цього Закону.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний в т.ч. здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Частиною 1 ст. 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст. 56 цього Закону.

Згідно із ч.1-2 ст. 48 № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов'язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

З аналізу вищенаведених норм, суд приходить до висновку, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження в межах своїх повноважень, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира обов'язково зазначаються: загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди.

Крім того, за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені норми права, суд приходить до висновку, що 28.02.2018 р. відповідач правомірно провів опис та арешт майна боржника, яке перебуває в іпотеці та звернене до примусового виконання на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса № 1270 від 13.11.2017 р.

Під час судового розгляду справи позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Суд не бере до уваги посилання позивача щодо проведення виконавчої дії про опис та арешт майна боржника не уповноваженою особою, з наступних підстав.

Статтею 25 Закону №1404-VIII встановлено особливості підвідомчості виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби та утворення виконавчих груп. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону №1404-VIII у разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.

Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (ч. 4 ст. 25 Закону №1404-VIII).

Відповідно до п. 5 Інструкція організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 (далі - Інструкція), встановлено виключний перелік підстав передачі виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого. Так, виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби у разі: хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці; звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця; включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) державного виконавця відповідно до Закону; утворення виконавчої групи між державними виконавцями одного органу державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.

Передача виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби чи виконавчої групи, між державними виконавцями одного органу державної виконавчої служби здійснюється за письмовим дорученням начальника цього органу державної виконавчої служби чи керівника виконавчої групи. Про прийняття виконавчого провадження до виконання державний виконавець, якому воно передано, виносить відповідну постанову.

Судом встановлено, що відповідно до наказу першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області А. Адамчук "Про надання відпустки Юзефовичу Е.Е." наказано надати головному державному виконавцю Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичу Е.Е. частину щорічної відпустки за період роботи з 01.02.2018 р. по 31.01.2019 р. тривалістю 06 календарних днів з 26 лютого по 03 березня 2018 р. (а.с. 43).

Пунктом 2 вказаного наказу наказано на час відпустки Юзефовича Е.Е. виконання обов`язків головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м.Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області покласти на старшого державного виконавця цього ж відділу - Федорощака Ю.М.

Підставою видання наказу стала заява Юзефовича Е.Е., погоджена начальником Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці, Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Бушкевича А.В., в.о. заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Дворського В.В. (а.с. 43, 121).

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Федорощуком Ю.М. постанова про прийняття виконавчого провадження до виконання не виносилась.

Однак, враховуючи видання наказу першим заступником начальника Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області А. Адамчуком "Про надання відпустки Юзефовичу Е.Е." та покладення виконання його обов`язків на старшого державного виконавця цього ж відділу - Федорощака Ю.М., суд приходить до висновку, що виконавча дія щодо опису та арешту майна (коштів) боржника була проведена уповноваженою на дані дії особою - старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Федорощаком Ю.М.

Не обґрунтованими, на переконання суду, також є посилання позивача про порушення відповідачем строків щодо прийняття оскаржуваної постанови та вчинення виконавчої дії, оскільки згідно ст. 56 Закону №1404-VIII порушення строків не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії. Під час судового розгляду справи судом не встановлено порушення відповідачем процедури при прийнятті оскаржуваної постанови та вчиненні виконавчої дії.

Суд також враховує, що згідно положень ч. 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 р. за №1301/29431, копія постанови про опис та арешт майна боржника є обов'язковим документом, який подається разом із заявою на реалізацію арештованого майна.

Стосовно посилань представників позивача щодо порушення оскаржуваними діями та постановою прав та інтересів позивача, суд зазначає наступне.

На переконання суду, судовій перевірці підлягають не всі рішення, дії (або) бездіяльність державних органів. Вирішення цього питання знаходиться у площині поняття "право на звернення до адміністративного суду з позовом". Таке право є складовою права на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У загальному вигляді право на адміністративний позов можна визначити як наявність передбачених нормами процесуального та матеріального закону фактів. Особа, яка має на це право, може вимагати від конкретного суду винесення рішення про захист порушеного права, а суд зобов'язаний винести відповідне рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом п. 8 ст. 4 вказаного Кодексу позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З аналізу ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 5 КАС України вбачається, що викладений у них принцип адміністративного судочинства полягає у захисті права, свободи або інтересу від порушення, що відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача щодо оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Справа в адміністративному суді може бути порушена лише за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки в розумінні ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Отже, позивач, звертаючись з адміністративним позовом, на власний розсуд, тобто суб'єктивно, визначає, що його права порушені рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте такі рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст. 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист, адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій, цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються права чи свободи позивача.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.

Пункт 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачає що, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Системний аналіз наведених норм КАС України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв'язку умови порушення її прав.

Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

В судовому засіданні представники позивача не обґрунтували та не надали жодного доказу на підтвердження того, що оскаржуваними діями та рішенням (постановою) відповідач порушив права та інтереси позивача.

Судовим розглядом не встановлено, а позивачем не надано до суду докази щодо наявності перешкод у доступі до описаного та арештованого майна, перешкоджанні у володінні, користуванні та розпорядженні майном, яке перебуває в іпотеці та звернуте до примусового виконання згідно виконавчого напису приватного нотаріуса.

Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені по справі обставини, наведені норми матеріального та процесуального законодавства, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів наданих учасниками справи, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Інші доводи представників позивача щодо протиправності оскаржуваних дій та рішення відповідача, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не вказують на наявність підстав для задоволення позову та спростовуються матеріалами справи.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач вчинив оскаржувані дії та прийняв оскаржувану постанову на підставі та у межах повноважень, що визначені законодавством, з метою забезпечення примусового виконання виконавчого документу.

Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішень

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову повністю, сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 2,4, 5, 6, 9, 14, 72 - 77, 90, 132-139, 241, 245, 250, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення (проголошення) судового рішення.

Суддя В.К. Левицький