Рішення № 73414476, 12.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 р. Справа№805/858/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення: 13:10

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,-

за участю представників сторін:

від позивача-не з'явився,

від відповідача- не з'явився

від третьої особи- не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (з урахуванням уточнених позовних вимог) про зобов'язання Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії з 01 січня 2017 року.

В обґрунтування позову позивач вказує, що вона є отримувачем пенсії та взята на облік як внутрішньо переміщена особа Управлінням соціального захисту населення Слов'янської міської ради. Знаходиться на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З квітня 2016 року по грудень 2016 року відповідачем виплачувалась пенсія, проте з січня 2017 року виплата пенсії була призупинена. На адвокатський запит, 22.12.2017 року відповідачем надана відповідь № 50873/02, в якій останній повідомив, що виплата пенсії призупинена з січня 2017 року відповідно до інформації з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб управління соціального захисту населення, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є не актуальною. В зв'язку з чим, вважає що відповідач неправомірно призупинив їй виплату пенсії та вважає, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно неї, як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсії громадянам України згідно діючого законодавства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року відкрито провадження у справі № 805/858/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У встановлений судом строк, відповідачем засобами поштового зв'язку до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції і останній пенсія нарахована та виплачена по грудень 2016 року (включно). 07 грудня 2016 року на адресу Управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 06.12.2016 року № 23, відповідно до якого, прийнято рішення - відмова ОСОБА_1. 15.02.2018 року на адресу Управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 15.02.2018 року № 82, відповідно до якого, довідка ВПО видана на імя ОСОБА_1 (ІПН-НОМЕР_2) скасована. У зв'язку з чим, Слов'янським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було прийнято рішення припинити нарахування та виплату пенсії за особовим рахунком № 877812 від 08.12.2016 року з 01.01.2017 року.

В зв'язку з чим, вважає, що управління діяло в межах чинного законодавства, та жодним чином не порушило прав позивача. Крім того, зазначає, що управління не відмовляється поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, але, вказані дії можливі лише за умови дотримання відповідного порядку передбаченого чинним законодавством. На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 року призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії до розгляду по суті у судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду на 12 квітня 2018 року.

Так, ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради. Встановлено третій особі п'ятиденний строк з дня отримання позову для надання пояснень до позову разом із відповідними доказами, а саме: докази скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1.

Зобов'язано відповідача надати до рішення Комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 06.12.2016 року № 23 та рішення Комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 15.02.2018 року № 82, відповідно до якого, довідка ВПО видана на імя ОСОБА_1 скасована.

У судове засідання, призначене на 12 квітня 2018 року позивач та повноважний представник відповідача не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

12 квітня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано протокол № 82 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, заяву про запит пенсійної справи та розпорядження від 15.02.2016 року про призначення пенсії по втраті годувальника..

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянкою України, пенсіонером (пенсійне посвідчення № 172910) та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з району проведення антитерористичної операції у Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області згідно довідки від 09.12.2015 року № 1445020206 за адресою: Донецька область, Слов'янський район, АДРЕСА_1.

За заявою ОСОБА_1 від 10.02.2016 року пенсійна справа була взята на облік у Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, що підтверджується Розпорядженням управління від 15.02.2016 року № 70872, та отримувала пенсію по грудень 2016 року включно.

Листом від 22.12.2017 року № 50873/02 на адвокатський запит від 22.12.2017 року № 225, позивача повідомлено, що у грудні 2016 року згідно інформації з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб управління соціального захисту населення довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стала неактуальною. Віповідно виплата пенсії з січня 2017 року припинена. Рішення про припинення виплати пенсії управління Пенсійного фонду України не приймає, оскільки реалізує вимоги законодавчої бази. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до управління для подачі заяви встановленого зразка з оригіналами паспорту, ідентифікаційного коду, довідки внутрішньо переміщеної особи.

Протоколом № 23 засідання комісії Слов'янської районної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджено список для відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, згідно з додатком №2. В зазначеному додатку під № 282 значиться ОСОБА_1.

Рішенням в.о. голови комісії з припинення управління від 08.12.2016 року, припинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення комісії від 06.12.2016 року № 23.

Разом з цим, суд зазначає, що під час розгляду справи до відповідача 20.02.2018 року надійшов Протокол № 82 засідання комісії Слов'янської районної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким затверджено список для скасування дії довідок відповідно до п.п.3, п.п.5, п.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб, згідно з додатком №3. В зазначеному додатку під № 94 значиться ОСОБА_1.

Відповідно до довідки про розмір призначеної та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 пенсія виплачена по грудень 2016 року включно.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з січня 2017 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.

Статтею 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно із ст. 47 Закон № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закон № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення. У випадку прийняття рішення про припинення - лише з підстав визначених ст.49 Закону № 1058.

Як вбачається з відзиву представника відповідача та наданих відповідачем письмових матеріалів, припинення виплати пенсії позивачу було повя'зано з тим, що Протоколом № 23 засідання комісії Слов'янської районної адміністрації з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджено список для відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, а саме у зв'язку з тим, що внутрішньо переміщена особа не проживає за адресою, яка зазначена в довідці переселенця.

Слід звернути увагу на те, що діючим пенсійним законодавством не передбачено обов'язок органів Пенсійного фонду України припиняти виплати пенсій через не актуальність або скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже вказана обставина не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначає, що пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, не актуальність довідки, скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на які посилається відповідач, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативним актом, у спірних правовідносинах пріоритетним є застосування вимог статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 233/4008/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 71911192).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, звертаючи увагу на підставу припинення пенсії, яка визначена відповідачем, як не актуальність довідки внутрішньо переміщеної особи та в подальшому її скасування яка була видана позивачу, вважає за необхідне застосувати при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

У справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, рішення від 7 листопада 2013 року) Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення зазначив, що право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява 48787/99, рішення від 08 липня 2004 року), Європейський суд з прав людини, задовольняючи скаргу щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача на щомісячне отримання пенсії, а саме, візнати дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії з 01 січня 2017 року ОСОБА_1 протиправними та скасувати рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.12.2016 року про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 належні суми пенсії за період, починаючи з 01 січня 2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 28 лютого 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. (за ставками для сплати судового збору, чинними на час подання позову) до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Слов'янської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії з 01 січня 2017 року ОСОБА_1.

Скасувати рішення Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.12.2016 року про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 належні суми пенсії за період, починаючи з 01 січня 2017 року - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь на користь Державного бюджету України.

Вступну та резолютивну частину рішення прийнято в нарадчій кімнаті 12 квітня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кочанова П.В.