Вирок № 73411420, 16.04.2018, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/1293/15-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Кривенка Д. Т.

при секретарі Марчук Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020150000043 від 25.02.2015 року, про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України,

за участі сторін кримінального провадження

з боку обвинувачення

прокурора Міхаілідіса М.В.

представника цивільного позивача ОСОБА_2

з боку захисту

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника – адвоката ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, зокрема у тому, що згідно пункту № 1 розпорядження голови Іллінецької районної державної адміністрації №31-о від 20.10.2004 року, ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Відділу освіти Іллінецької районної державної адміністрації Вінницької області.

Згідно п. 10 Положення про відділ освіти Іллінецької РДА, затвердженого розпорядженням голови Іллінецької РДА № 132 від 13.03.2008 року, ОСОБА_1 здійснював керівництво діяльністю відділу, визначав та затверджував посадові обов'язки працівників відділу, призначав та звільняв їх з посад, представляв інтереси району в галузі освіти у відносинах з фізичними та юридичними особами, розпоряджався коштами, які виділяються на утримання відділу, видавав накази, призначав та звільняв з посад керівних та педагогічних працівників закладів освіти району, тощо.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 постійно здійснював функцію представника влади, а також обіймав в органі державної влади посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 КК України є службовою особою, та вчинив злочин при наступних обставинах.

Рішенням 24 сесії 6 скликання Слободищенської сільської ради від 29.03.2013 року, недобудоване приміщення школи, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна, 3 (Далі - школи), безоплатно передано у спільну власність територіальної громади сіл, селища, міста Іллінецької районної ради.

Пунктом № 1 рішення 22 сесії 6 скликання № 399 від 16.05.2013 Іллінецькою районною радою прийнято рішення про прийняття школи до спільної комунальної власності району.

Відповідно до пунктів № 2, 3 вказаного рішення, сесією Іллінецької районної ради ОСОБА_1 доручено здійснити організаційні заходи щодо прийняття майна, зазначеного в пункті № 1 рішення, на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА та провести демонтаж будівлі з подальшою реалізацією будівельних матеріалів. Кошти від реалізації будівельних матеріалів використати на зміцнення матеріальної бази загальноосвітніх шкіл району.

Під час виконання покладених на начальника відділу освіти Іллінецької РДА ОСОБА_1 службових обов'язків, будучи достеменно обізнаним з тим, що

недобудоване приміщення школи буде демонтовано, в період березня 2013 року по червень 2013 року, в нього виник злочинний умисел на розтрату вказаного майна.

Реалізовуючи свій злочинний намір ОСОБА_1, у період травня - червня 2013 року, досягнув домовленості із мешканцем м. Гайсин ОСОБА_4 та мешканцем м. Вінниці ОСОБА_5 про те, що останні своїми власними засобами та силами проведуть демонтаж школи та реалізують будівельні матеріали.

При цьому, ОСОБА_1, всупереч інтересам служби, будучи достовірно обізнаний з висновком суб'єкта оціночної діяльності - ФОП «ОСОБА_6В.» про те, що станом на 31.05.2013 року вартість майна незавершеного будівництва школи становила 80 373 грн., зловживаючи службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, без укладення цивільно-правових угод з останніми та без прийняття школи на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА, надав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згоду на демонтаж школи.

У подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_4 упродовж липня - серпня 2013 року за допомогою кранів, автомобільної техніки та найманих працівників, здійснено демонтаж школи, а також реалізацію будівельних матеріалів мешканцям Іллінецького району та іншим суб’єктам господарювання за грошові кошти, без їх подальшого повернення до районного бюджету.

Разом з тим, проведеним досудовим слідством достовірно встановлено, що кошти від реалізації незавершеного будівництва школи на спеціальний рахунок відділу освіти Іллінецької РДА у період з липня 2013 року - по березень 2015 року не надійшли, чим завдано збитків районному бюджету в розмірі 80 373 грн.

Такі дії ОСОБА_1 органами досудового розслідування було кваліфіковано за ч. 2 ст. 191 КК України, тобто розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що працював начальником відділу освіти Іллінецької РДА на той час, коли відбувся демонтаж школи, а саме в 2013 році. В с. Слободище Іллінецького району, поряд з діючою школою знаходилось недобудоване приміщення школи, яке рішенням районної ради було прийнято до комунальної власності територіальної громади району та його було зобов»язано вжити заходів щодо взяття даної недобудови на баланс відділу освіти. Отримавши вказане рішення на виконання він, ОСОБА_1, визначив виконавців, які мали здійснити відповідні заходи, зокрема свого заступника ОСОБА_7, начальника господарської групи ОСОБА_8, головного бухгалтера ОСОБА_9. ОСОБА_10 доповіла, щодо неможливості взяття будівлі школи на баланс, в зв»язку з відсутністю балансової вартості, оскільки школа 1989 року побудови і відсутні на неї будь-які документи. Після цього інженер по будівництву поїхав в с. Слободище, де оглянув будівлю та порахував будматеріали. За результатами цих обмірів і підрахунків був складений акт інвентаризації, який підписала комісія. Ці всі події відбувались весною, після рішення районної ради. Через деякий час був дзвінок з Іллінецької районної державної адміністрації і секретар голови відрекомендувала йому ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як осіб, що можуть посприяти в питанні школи, а саме в прийнятті її на баланс та реалізації будівельних матеріалів. Коли ці особи прийшли, то він їм пояснив, що незавершене будівництво не може бути взяте на баланс, оскільки відсутня його вартість. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повідомили, що самі зроблять оцінку, оскільки відділ освіти не мав відповідного фінансування на вказані цілі. Більш того була бюджетна заборгованість біля 8 мільйонів гривень і казначейство не проводило платежі. В подальшому йому передали договір на оцінку майна та саму оцінку з якою він не погодився та вніс свої виправлення, вказавши на незадоволення сумою оцінки. Про це він, ОСОБА_1 говорив з ОСОБА_4. Потім ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_5 до нього не приходили і не телефонували. В жовтні місяці до нього, ОСОБА_1 зателефонував директор Слободищенської школи і став нарікати, що йдуть дощі, а на розборці школи працює великогабаритний автотранспорт, який розбиває дорогу, робить болото та труднощі дітям дістатись до школи. Він, ОСОБА_11Ю дав вказівку директору школи вжити заходів, щодо припинення демонтажу школи, а сам став з»ясовувати чиїх рук це справа. При цьому він, ОСОБА_1 не знав на якій стадії знаходився демонтаж, скільки в липні, серпні будівля школи ще була, а про початок демонтажу його ніхто не ставив до відома. Він став телефонувати ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які до цього виявляли інтерес до будівлі, однак останні не брали трубки, бачачи хто до них телефонує. За його, ОСОБА_1Ю, вказівкою директор Слободищенської школи обгородив територію недобудови кольоровою стрічкою, щоб убезпечити дітей. Потім з чужого телефону він, ОСОБА_1, дозвонився до ОСОБА_5 і з розмови з останнім зрозумів, що той причетний до демонтажу. ОСОБА_5 зазначив, що вони зробили оцінку, документи, договір і приїдуть його підписати, однак так і не приїхав. На той час, він, ОСОБА_1, лежав в лікарні і не мав часу, щоб їхати в с. Слободище. Потім, в зв»язку з політичними подіями та зайнятістю на роботі йому теж не було коли. Він, ОСОБА_1, думав, що було припинено демонтаж школи, в зв»язку з його забороною. 01.03.2014 року його, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу освіти. В травні 2014 року в відділі освіти була ревізія, яка жодних порушень, що б стосувалися недобудованої школи не знайшла. Своєї винуватості ОСОБА_12 не визнає, оскільки в жодні злочинні змови ні з ким не вступав і дозволу на демонтаж школи не давав.

Заслухавши показання обвинуваченого, допитавши свідків, дослідивши інші докази у кримінальному провадженні, якими прокурор обґрунтовує доведення вини обвинуваченого у скоєному злочині, суд приходить до переконливого висновку про недоведеність органами досудового розслідування, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України.

Так, відповідно до ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст.25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст.9 КПК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Суд, відповідно до ст.26 КПК України, у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 КК України сторона обвинувачення, посилається на наступні докази, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, а саме показання свідків та документи.

При цьому жоден з доказів окремо чи то всі вони в сукупності жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, зокрема жоден зі свідків не підтвердив тієї обставини, що ОСОБА_1 досягав домовленостей з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, щодо того, що останні власними силами та засобами проведуть демонтаж школи та реалізують будівельні матеріали та надав згоду на відповідний демонтаж.

Жоден зі свідків, в тому числі свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 цієї обставини не підтвердили. При цьому свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навпаки заперечили наявність будь- яких домовленостей з ОСОБА_1 щодо демонтажу школи, вказуючи на те, що лише відвідували ОСОБА_1 з метою документального оформлення придбання незавершенного будівництва школи, однак через недосягнення згоди по вартості об»єкта жодних домовленостей з ОСОБА_1Ю вони не досягли і про демонтаж школи вони не ставили його до відома. Показання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в цій частині повністю узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_1 щодо даних обставин.

Показання жодного зі свідків не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 взагалі було відомо про демонтаж школи до того часу, як йому зателефонував директор Слободищенської школи ОСОБА_13 в жовтні 2013 року. Так свідок ОСОБА_13 показав, що він у 2013 році працював директорм Слободищенської школи і йому було відомо, щодо наявності рішень сільської та районної ради, щодо передачі недобудованої школи на баланс району. А тому він вважав, що демонтаж школи здійснюється законно. Лише в кінці вересня чи то в жовтні, коли були дощі і машини розбивали дорогу чим створювали незручності для дітей, він, ОСОБА_13, зателефонував ОСОБА_1 та просив припинити роботи по демонтажу школи та вивезенню будівельних матеріалів. При цьому у відповідь ОСОБА_1Ю взагалі наказав припинити вивезення будівельних матеріалів, вказуючи на те, що жодних документів неоформлено та з їх оформленням існують проблеми.

Показання жодного зі свідків не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 був особисто присутній при демонтажі школи чи то при реалізації будівельних матеріалів та, що його твердження, щодо необізнаності з приводу цих подій є неправдивими.

Показання жодного зі свідків не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 надавав згоду, щодо демотажу незавершенного будівництва школи.

За умови недоведеності обставин обізнаності ОСОБА_1 щодо самого факту початку демонтажу школи, досягнення між ним будь-яких домовленостей з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо демонтажу школи, реалізації будівельних матеріалів та надання ним згоди на демонтаж школи без укладення будь- яких цивільно правових угод – є недоведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Зокрема стороною обвинувачення недоведено наявність вини ОСОБА_1Ю у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, яка характеризується прямим умислом. Стороною обвинувачення недоведено взагалі наявність зі сторони ОСОБА_1 будь - яких дій, які ставляться йому в вину, зокрема наявність домовленості з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та надання згоди на демонтаж школи без укладення цивільно-правових угод з останніми та без прийняття школи на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА.

Умислом кримінальний закон (ст.. 24 КК України) визначає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідки і бажала їх настання, або не бажання, але свідомо припущення їх настання. Умисел характеризує відношення особи до вчиненого.

В даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення не доведено вчинення ОСОБА_14 будь - яких дій, що ставляться йому в вину. За таких обставин неможливо встановити відношення особи до дій, вчинення яких нею не доведено.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч 2 ст. 191 КК України, тобто розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

На підтвердження відповідної правомочності ОСОБА_1Ю по відношенню до незавершеного будівництва школи в с. Слободище, Іллінецького району, Вінницької області стороною обвинувачення надано Рішення 24 сесії 6 скликання Слободищенської сільської ради Іллінецького району Вінницької області від 29.03.2013 та Рішення 22 сесії 6 скликання № 399 Іллінецької районної ради Вінницької області від 16.05.2013.

Згідно Рішенням 24 сесії 6 скликання Слободищенської сільської ради від 29.03.2013 року, недобудоване приміщення школи, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна, 3 (Далі - школи), безоплатно передано у спільну власність територіальної громади сіл, селища, міста Іллінецької районної ради.

Пунктом № 1 рішення 22 сесії 6 скликання № 399 Іллінецької районної ради Вінницької області від 16.05.2013 Іллінецькою районною радою прийнято рішення про прийняття школи до спільної комунальної власності району.

Відповідно до пунктів № 2, 3 вказаного рішення, сесією Іллінецької районної ради ОСОБА_1 доручено здійснити організаційні заходи щодо прийняття майна, зазначеного в пункті № 1 рішення, на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА та провести демонтаж будівлі з подальшою реалізацією будівельних матеріалів. Кошти від реалізації будівельних матеріалів використати на зміцнення матеріальної бази загальноосвітніх шкіл району.

Тобто фактично ОСОБА_1Ю було доручено здійснити організаційні заходи щодо прийняття майна - недобудованого приміщення школи, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна, 3 на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА та проведення демонтажу будівлі з подальшою реалізацією будівельних матеріалів.

В той же час прийнявши недобудоване приміщення школи, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна, 3 до спільної комунальної власності району, Іллінецька района рада Вінницької області жодних рішень, щодо передачі даної будівлі у власність, господарське відання чи оперативне управління Відділу освіти Іллінецької РДА, начальником якого являвся ОСОБА_1 і який не є структурним підрозділом Іллінецької районої ради Вінницької області – не приймала. Тобто фактично прийнявши будівлю школи у власність Іллінецька района рада Вінницької області уповноважила ОСОБА_1 лише здійснити організаційні заходи щодо прийняття майна - недобудованого приміщення школи на баланс централізованої бухгалтерії відділу освіти Іллінецької РДА не передавши його у віддання відділу освіти, що в свою чергу позбавляло ОСОБА_1 будь-яких повноваження щодо даного майна, оскільки юридично він не мав до нього жодного відношення.

Жодних інших розпорядчих актів органів місцевого самоврядування чи то державної влади, які б підтверджували перехід недобудованого приміщення школи, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна, 3 у відання Відділу освіти Іллінецької РДА, начальником якого являвся ОСОБА_1 стороною обвинувачення не надано.

Тобто стороною обвинувачення не доведено, що незавершене будівництво школи в с. Слободище, Іллінецького району, Вінницької області було ввірене ОСОБА_1 чи було в його віданні, тобто знаходилось у правомірному володінні ОСОБА_1, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна.

Крім цього, в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 сторона обвинувачення посилається на ряд письмових документів, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, і не можуть бути прийняті судом в якості доказів, зокрема :

протокол :огляду місця подій від 05.03.2015 з фототаблицями, протокол огляду предмету від 13.03.2015, який по суті є протоколом огляду місця події, протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фототаблицями,протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фото таблицею, протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фото таблицями, протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фото таблицями, протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фото таблицями, протокол огляду місця події від 19.03.2015 з фото таблицями, оскільки в порушення вимог ст.ст. . 233 - 237 КПК України вказані слідчі дії були проведенні за відсутності добровільної згоди осіб, яка ними володіють без дозволу суду, що згідно п. 1.ч. 2 ст. 87 КПК України вказує на їх очевидну недопустимість;

аналітичну довідку про опрацювання інформації, отриманої від операторів телекомунікації, оскільки сама інформація, отримана від операторів телекомунікації стороні захисту не відкривалась, тобто в силу ч. 12 ст.. 290 КПК України не може бути допущена судом в якості доказу, як і інші документи створені на підставі її дослідження;

два примірника договору на проведення оцінки майна від 31.05.2013 року та Звіт з незалежної оцінки незавершеного будівництва школи, розміщеного за адресою : Іллінецький район, с. Слободище, вул. Леніна 3 оскільки сторона обвинувачення не спромоглася вказати порядку, визначеного КПК України в якому вони були отримані, що згідно ч. 1 ст. 86 КПК України вказує на їх недопустимість. Суд зауважує, що сторона обвинувачення не лише повинна надати докази, але й повинна підтвердити законність шляхів їх отримання, оскільки від дотримання процедури отримання доказу, яка визначена КПК залежить його допустимість і можливість використання в кримінальному провадженні. Стороною обвинувачення надано ухвалу слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області від 02.04.2015 про надання тимчасового доступу до оригіналів документів в яких міститься інформація з приводу незалежної оцінки приміщення незавершеного будівництва школи в с. Слободище Іллінецького району Вінницької області, однак протокол відповідної слідчої дії не був наданий, оскільки зі слів прокурора, що підтримує обвинувачення відсутній в матеріалах кримінального провадження. Вказана обставина вказує на те, що відповідні відомості з приводу незалежної оцінки приміщення незавершеного будівництва школи в с. Слободище Іллінецького району Вінницької області були отримані в невідомий суду спосіб, що виключає можливість встановити відповідність порядку отримання їх вимогам закону і позбавляє їх ознак допустимості.

За таких обставин стороною обвинувачення не доведено і розмір шкоди в даному кримінальному провадженні, оскільки жодних належних та допустимих доказів з цього приводу стороною обвинувачення не надано.

Частиною 1 ст. 373 КПК України визначено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Крім того ч. 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, конституційними принципами закладеними у ст. 62 Конституції України та загальних засадах кримінального провадження визначених ст.7 КПК України гарантовано, що кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може бути піддана кримінальному покаранню поки не буде визнана винною в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєні конкретного злочину повністю доведена належними, допустимими доказами, які безпосередньо досліджені у судовому засіданні із застосуванням принципу змагальності сторін у поданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням викладеного, оцінивши докази по справі за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, керуючись ст. 62 Конституції України, згідно якої всі сумніви щодо доведеності вини підсудного тлумачаться на його користь, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 має бути виправданий за недоведеністю у його діянні складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.191 КК України.

Прокурором в інтересах держави було заявлено цивільний позов на суму 80 373 грн.

У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Судом встановлено, що до обвинуваченого застосовувався запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, який слід скасувати, в зв’язку з виправданням особи..

Питання про речові докази та процесуальні витрати суд вирішує відповідно до ст.100, 124 КПК України.

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого.

Керуючись ст.ст.370, 373,374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.191 КК України та виправдати.

Цивільний позову прокурора – залишити без розгляду.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов»язання- скасувати.

Скасувати арешт майна накладений :

- згідно ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.04.2015 на належну ОСОБА_1 земельну ділянку згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 628140, площею 0,25 га, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану в с. Бабин по вул.. Жовтневій 9а, Іллінецького району, Вінницької області;

- згідно ухвали Іллінецького районного суду Вінницької області від 24.04.2015.на частину належного дружині ОСОБА_1 – ОСОБА_15 на праві власності нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя:

- на ? частку земельної ділянки, площею 0,70 га, розташовану на території Бабинської сільської ради Іллінецького району Вінницької області за межами с. Бабин, кадастровий номер – 0521280400010000040;

- на ? частину земельної ділянки, площею 0,2499 га, розташовану в с.Бабин, Іллінецького району Вінницької області, по вул.. Перемоги, 28, кадастровий номер – 0521280400040010056;

- на ? частину земельної ділянки, площею 0,0967 га, розташовану в с.Бабин, Іллінецького району Вінницької області, по вул.. Перемоги, 28, кадастровий номер – 0521280400040010057;

- на 1/8 частину житлового будинку №14 по вул.. Пирогова в с.Бабин Іллінецького району Вінницької області.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга в порядку та строки визначені ст.395 КК України, протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду через суд, який ухвалив рішення.

Суддя Д.Т. Кривенко