Постанова № 73410425, 17.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2018 р. Справа№ 910/1791/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

представники сторін не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 01.03.2018

у справі №910/1791/18 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 74 200,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 позовну заяву було повернуто на підставі ч.4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 та направити справу на розгляд до місцевого господарського суду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було невірно застосовано норми процесуального права, зокрема, ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- зауваження суду про необхідність додаткового обґрунтування стягнення боргу за період з 02.08.2017 до грудня 2018 виходить за межі питань, які суд вирішує на стадії відкриття провадження;

- у позовній заяві наведено послідовний опис правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема, вказано про неналежне виконання умов договору відповідачем, наслідком чого і є судовий захист в обраний позивачем спосіб;

- зауваження суду про обов'язок позивача доводити зарахування судового збору до бюджету не відповідає чинному законодавству та поточній редакції нормативних актів, які регламентують сплату боргу.

В ч.13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.3 ст. 270, ч.2 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як уже зазначалося вище, в даному випадку предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про повернення позовної заяви позивачеві, яка вказана в п.6 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України, де наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Відтак, названа апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2018 для розгляду апеляційної скарги позивача було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18. Учасникам провадження роз'яснено про те, що розгляд вищезгаданої апеляційної скарги здійснюватиметься у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу.

23.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про те, що не отримував апеляційної скарги, у зв'язку з чим не може надати обґрунтований відзив на скаргу позивача.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження надіслання апеляційної скарги на адресу відповідача. Окрім того, відповідач, як сторона у даній справі, не був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними правами, зокрема, правом на ознайомлення з матеріалами справи та зняття необхідних копій. Водночас колегією суддів враховано, що учасники провадження користуються наданими їм процесуальними правами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - відповідач) заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення №20016302 від 02.09.2014 у розмірі 74 200,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі №910/1791/18 позов було залишено без руху, встановлено позивачу строк десять днів на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення ухвали суду.

Місцевий господарський суд встановив позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду заяви з обґрунтуванням заявлених позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року, з урахуванням закінчення дії договору 02.08.2017;

- надання доказів зарахування судового збору до Державного бюджету України;

- подання до суду письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.

26.02.2018 представник позивача подав Господарському суду міста Києва заяву, в якій вказав про те, що у позовній заяві детально описано неналежне виконання умов договору відповідачем, наслідком чого є звернення за судовим захистом в обраний позивачем спосіб. Копії документів, доданих до позовної заяви, завірені уповноваженим представником та містять всі необхідні дані. Окрім того, представник позивача просив суд повторно перевірити надходження судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 позовну заяву було повернуто на підставі ч.4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви. При цьому суд в своїй ухвалі зазначив наступне:

- основною підставою для винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/1791/18 про залишення позову без руху було те, що позивачем не надано належного обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року (поза межами строку дії договору - до грудня 2017 року). При цьому, сама лише вказівка суми до стягнення у тексті позовної заяви не може вважатися обґрунтованим розрахунком;

- необхідність подання позивачем доказів зарахування судового збору до Державного бюджету України та письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, як способу усунення недоліків були додатковими підставами для залишення позовної заяви для руху;

- положення ч.1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України є імперативними, і чітко внормовують залишення позовної заяви без руху, у випадку, якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 172, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Позовна заява дійсно не містить обґрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача за договором за період з жовтня 2016 року по серпня 2017 року, що суперечить положенням п.5 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України;

- в заяві, поданій 26.02.2018, позивачем не наведено обґрунтування відповідних вимог, а отже позивач не усунув недоліки позовної заяви та не виконав вимог ухвали суду від 20.02.2018.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, вважає його передчасним та таким, що не відповідає як вимогам чинного законодавства, так і наданим до справи матеріалам, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;

2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В ч.ч.1-4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Як уже зазначалося вище, місцевий господарський суд встановив позивачу строк для усунення недоліків при поданні позовної заяви шляхом:

- подання до суду заяви з обґрунтуванням заявлених позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року, з урахуванням закінчення дії договору 02.08.2017;

- надання доказів зарахування судового збору до Державного бюджету України;

- подання до суду письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.

Відносно надання доказів зарахування судового збору до Державного бюджету України колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В п.2 ч.1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Тобто, вищевказана правова норма не передбачає подання позивачем доказів безпосередньо зарахування судового збору до Державного бюджету України.

Окрім того, в подальшому місцевим господарським судом було перевірено та вбачається з інформаційної бази "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" на день винесення оскаржуваної ухвали судовий збір за позовом у даній справі був зарахований до спеціального фонду державного бюджету України.

Відносно необхідності подання позивачем до суду заяви з обґрунтуванням заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року, з урахуванням закінчення дії договору 02.08.2017, необхідно зазначити наступне.

В п.п.4, 5 ч.3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява, серед іншого, повинна містити: зміст позовних вимог - спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

В оскаржуваній позивачем ухвалі місцевого господарського суду вказано про те, що основною підставою для винесення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі №910/1791/18 про залишення позову без руху було те, що позивачем не надано належного обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року (поза межами строку дії договору - до грудня 2017 року). При цьому, суд зазначав про те, що сама лише вказівка суми до стягнення у тексті позовної заяви не може вважатися обґрунтованим розрахунком.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ухвали місцевого господарського суду від 20.02.2018 позивач подав заяву, в якій, зокрема, повідомив про те, що у позовній заяві детально описано неналежне виконання умов договору відповідачем, наслідком чого є звернення за судовим захистом в обраний позивачем спосіб; копії документів, додані до позовної заяви, завірені уповноваженим представником та містять всі необхідні дані.

Тобто фактично позивач підтвердив, що не може надати жодних додаткових обґрунтувань щодо заявленої ним до стягнення суми боргу, окрім тих, які вже викладені ним у позовній заяві.

При цьому колегією суддів враховано, що в тексті позовної заяви міститься посилання на пункти укладеного між сторонами договору №20016302 від 02.09.2014, якими врегульовано порядок проведення розрахунків із зазначенням фіксованого розміру орендної плати, а також дат, з яких розпочинається та припиняється нарахування орендних платежів. Окрім того, позивачем вказано період, у який за розрахунками позивача відбулося прострочення відповідача, і загальний розмір боргу.

Також в позовній заяві міститься вказівка на судове рішення у справі №910/18677/16, предметом розгляду у якій були вимоги позивача про стягнення заборгованості за тим самим договором, але за попередній період. Тобто, назване судове рішення може містити обставини, які не підлягають повторному доведенню і встановленню у справі №910/1791/18.

Однак вказані обставини залишені поза увагою місцевого господарського суду.

Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В ч.9 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Законодавець передбачив можливість проведення підготовчого провадження, завданнями якого відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з'ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно зі ст. 237 названого Кодексу при ухваленні рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Таким чином, вище перелічені правові норми надають можливість місцевому господарському суду або розглянути справу за наявними у ній матеріалами, або вчиняти відповідні процесуальні дії для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, подання яких судом визнано необхідним, а у разі ухилення сторони від вчинення таких дій - застосовувати правові наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегією суддів враховано висновок місцевого господарського суду про те, що позов не містить обґрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості з відповідача за укладеним з відповідачем договором за період з жовтня 2016 року по серпня 2017 року.

Водночас, з урахуванням пояснень позивача, інших обґрунтувань, окрім тих, які наведені ним у позові, він не може надати, а тому суд не був позбавлений можливості розглянути даний спір за наявними у справі матеріалами та доказами.

Таким чином, надані до справи матеріали та пояснення свідчать про безпідставне застосування місцевим господарським судом норм п.4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, неправомірне повернення позовної заяви.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм процесуального права.

Згідно зі ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч.3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладених обставин справи у їх сукупності, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 - скасуванню, а матеріали справи - переданню на розгляд до Господарського суду міста Києва.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у ч.3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 86, 129, 174, 252, 269-271, 275, 280-282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі №910/1791/18 скасувати.

3. Матеріали справи №910/1791/18 направити на розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова