Постанова № 73410382, 17.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2018 р. Справа№ 910/21595/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 20.02.2018, повний текст якого складений 27.02.2018

у справі № 910/21595/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

про стягнення 100 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 100 000 грн., яке становить частину з виплаченого позивачем як страховою організацією за укладеним з ОСОБА_3 договором добровільного страхування наземного транспорту № 127\14-Тз\Х\01 від 27.03.2014 страхового відшкодування в зв'язку з пошкодженням автомобіля «Audi A8», державний номерний знак НОМЕР_4, внаслідок ДПТ, що сталася з вини, в тому числі, ОСОБА_4 - водія автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1, цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують яким, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК № 1903167.

Заявлена до стягнення сума визначена позивачем виходячи з розміру лімітом страхового відшкодування, передбаченого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК № 1903167 (100 000 грн.) і становить частину з загальної суми, яка була позивачем виплачена ОСОБА_3 (182 926,34 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2018, повний текст якого складений 27.02.2018, у справі № 910/21595/17 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності вини ОСОБА_5 у вчиненні спірної ДТП, адже факт наявності або відсутності вини особи у вчинення дорожньо-транспортної пригоди встановлюється судом, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, в порядку, встановленому КУпАП України, в той час як постанова Ленінського районного суду міста Харкова у справі №642/949/17 від 18.08.2017, якою провадження в справі про притягнення ОСОБА_5, ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч.2 ст.38 КУпАП, не містить даних щодо винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ДТП, або будь-якої іншої особи, в зв'язку з чим не може бути доказом на підтвердження вини ОСОБА_5.

Не погоджуючись з рішенням, 07.03.2018 Приватне акціонерне товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/21595/17 та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що при ухвалені спірного рішення порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права а також неповно та упереджено з'ясовано фактичні обставини справи, що мають важливе значення для правильного вирішення даного спору.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:

- під час судового розгляду справи в суді першої інстанції ним, з метою всебічного розгляду справи та підтвердження вини страхувальника відповідача у завданні шкоди, було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме копій адміністративної справи № 642/949/17-п (копії адміністративних протоколів, пояснень учасників ДТП, схеми) про притягнення до адміністративної відповідальності страхувальника відповідача, в обґрунтування якого зазначено про те, що на неодноразові запити апелянта Ленінський районний суд міста Харкова відповідну інформацію не надав, проте суд відмовив у задоволення такого клопотання, не постановивши при цьому відповідної ухвали, що є порушенням процесуального законодавства. Під час судового засідання суддя неправильно трактував клопотання апелянта та посилався на те, що такої процедури як передача справи з суду до суду, не існує і апелянту слід звертатися безпосередньо до органів, які склали запитувані документи (адмін. протокол і схему). У судовому рішенні по даній справі суддя зазначає про порушення апелянтом ч. 2 ст. 80 ГПК України (у редакції чинній від 15.12.2017), проте позовна заява була подана до суду 27.11.2017, в той час як відповідно до статті 38 діючого ГПК України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. При цьому ухвала про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження винесена судом 18.01.2018, тобто в той день, коли було заявлено клопотання про витребування судом доказів;

- відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким би громадянин був притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП, не може бути достатньою підставою для відмови у позові, оскільки в силу приписів ст. 35 ГПК України таке рішення є обов'язковим для суду, проте не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди;

- постановою Ленінського суду міста Харкова у справі №642/949/17 від 18.08.2017 провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ч. 2 ст.38 КУпАП. З правового аналізу ч. 2 ст.38 КУпАП слідує що її застосування можливо лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП- через відсутність події і складу злочину, а відтак, така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП (така позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/18329/16-г від 07.02.2018.

Також позивачем до апеляційної скарги додані додаткові докази, а саме, копії протоколів про адміністративне правопорушення серії БР № 264852 та № 264851, другого аркушу схеми спірної ДТП та пояснень ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 10.02.2017, тобто документи, які знаходяться адміністративній справі № 642/949/17-п.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час апеляційного перегляду, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Частина 1 ст. 270 ГПК України встановлює, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

В обґрунтування неможливості подання доданих до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції заявник послався на те, що він намагався їх отримати, проте не мав змоги надати, в той час як після винесення оспорюваного рішення апелянту все ж таки вдалось отримати такі документи.

На доказ намагань отримати зазначені документи апелянтом до апеляційної скарги додано копії запитів до Ленінського районного суду м. Харків № 171117-31555/к від 17.11.2017, № 061217-320651К від 06.12.2017 та № 230118-32835/к від 23.01.2018, в яких заявник просить Ленінський районний суд м. Харків направити завірені належним чином копії матеріалів по справі № 642/949/17-п (зокрема копії протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності винних осіб, копії пояснень учасників ДТП, копію схеми ДТП, копії відповіді експертної установи щодо неможливості надання висновку щодо судової автотехнічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 10.05.2017), та відповіді на вказані запити, зі змісту яких слідує, що судом апелянту кожного разу направлялись лише копії постанови у справі № 642/949/17-п.

Також апелянтом надано копію запиту адвоката ОСОБА_7 на адресу Ленінського районного суду м. Харків щодо направлення вказаних документів.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що апелянт в апеляційній скарзі не вказує, як саме ним були отримані додаткові докази, наданий адвокатський запит не містить дати його складення, докази направлення такого запиту відсутні.

Вказані обставини унеможливлюють встановлення колегією суддів того, як саме і за яких обставин такі документи були апелянтом отримані, що, відповідно, унеможливлює встановлення судом факту неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що ОСОБА_7 мала повноваження на представництво інтересів позивача з 10.01.2017, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія довіреності № 100117-4/с від 10.01.2017 (а.с. 43), а відтак, вказана особа мала можливість направити відповідний адвокатський запит до звернення позивача до суду з цим позовом.

Слід зазначити і про те, що додаткові докази засвідчені представником заявника, проте оригіналів таких документів останній в будь-якому випадку мати не може, а відтак, такі копії не можуть вважатися належними доказами по справі.

Крім того, з вигляду наданих заявником документів слідує, що вони були виготовлені шляхом фотографування оригіналів документів, тобто при ознайомлені з вказаними матеріалами, проте жодних пояснень та доказів а ні того, при ознайомлені з якими саме документами були отримані вказані копії, а ні того, коли саме та на яких підставах це сталось, а ні того, що заявник не мав можливості вчинити вказану дії під час розгляду справи в суді першої інстанції, матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає й про те, що з технічного запису протоколів судових засідань по вказаній справі слідує, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні поданого заявником клопотання про витребування доказів, а саме адміністративної справі № 642/949/17-п (судове засідання від 18.01.2018), правильно зазначив про те, що такої процедури, як витребування судових справ, не передбачено, роз'яснив представнику, де і яким саме чином він може отримати необхідні апелянту документи з адміністративної справи № 642/949/17-п, та за яких умов він може звернутися до суду з відповідним клопотанням, відклавши при цьому розгляд справи, в тому числі, і для надання заявнику можливості вчинити такі дії в строк до 07.02.2018, проте з матеріалів справи та зі змісту технічного запису протоколу судового засідання від 20.02.2018 слідує, що заявник такою можливістю не скористався, оскільки не вчинив необхідних для цього дії.

З огляду на всі викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що заявником не надано а ні доказів неможливості подати додаткові докази до суду першої інстанції, а ні доказів того, що таке неподання обумовлено причинами, які об'єктивно не залежали від заявника.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані заявником до апеляційної скарги додаткові докази, а саме копії протоколів про адміністративне правопорушення серії БР № 264852 та № 264851, другого аркушу схеми спірної ДТП та пояснень ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 10.02.2017, при апеляційному перегляді справи як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Ухвалою від 20.03.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/21595/17;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та заперечень щодо прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження - до 04.04.2018;

- роз'яснено сторонами, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

05.04.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений до суду 04.04.2018 - примітка суду), в якому відповідач просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 без змін, посилаючись на те, що при вирішенні справи судом першої інстанції у повному обсязі досліджено всі матеріли справи та з'ясовано всі обставини, проте необґрунтованість вимог позивача не означає, що суд неповно дослідив обставини справи.

16.04.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача надійшла відповідь на відзив в якому зазначено про те, що відзив відповідач ґрунтується на поверхневих та таких, що не відповідають дійсності твердженнях, в той час як апелянтом повністю доведено та обґрунтовано свої позовні та апеляційній вимоги, підтверджено їх доказами та аналогічною судовою практикою.

За приписами ГПК України:

- сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 56);

- юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56);

- представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58);

- при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу (ч. 2 ст. 58);

- для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 5 ст. 12), тобто 176 200 грн. (1 762 грн.*100).

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом розгляду у справі № 910/21595/17 є вимоги про стягнення 100 000 грн., тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/21595/17 відкрито 20.03.2018, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався 05.04.2018, апеляційна скарга має бути розглянута по 21.05.2018 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

27.03.2015 позивач як Страховик та ОСОБА_8 як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземного транспорту № 127/14-Тз/Х/01 (далі Договір) (а.с. 10-13), предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом - автомобілем «Ауді А8», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль).

Згідно з пунктами 11 та 23.2, Договору він набуває чинності на повну страхову суму з моменту внесення першого страхового платежу на поточний рахунок чи до каси позивача і діє до закінчення першого періоду страхування (по 30.03.2015). Договір поновлює дію за умови внесення чергового страхового платежу до дати початку відповідного періоду страхування і діє до дати закінчення цього періоду страхування. Після сплати останнього страхового платежу Договір діє до 24:00 30.03.2017.

10.02.2017 близько 15 години 30 хвилин в м. Харкові по проїзду Панасівський, 76 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Автомобіля під керуванням ОСОБА_3, автомобіля «Деу Ланос», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі Автомобіль 1), під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля «Хюндай Туксон», державний номерний знак НОМЕР_3 (далі Автомобіль 2), під керуванням ОСОБА_6.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Згідно з замовленим позивачем у Фізичної особи-підприємця Тертичного Олександра Васильовича (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМ України № 395/16 від 24.05.2016) експертним автотоварознавчим дослідженням, за результатами якого 28.02.2017 складено Звіт про визначення вартості відновлювального ремонту № 99-1/02/17 (а.с. 26-37), вартість відновлювального ремонту Автомобіля на момент проведення дослідження становить 230 232,36 грн. з ПДВ (у вказаному звіті не зазначено про те, що вартість відновлювального ремонту розрахована з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу - примітка суду).

Згідно зі складеними позивачем Страховим актом № 006.00160217-1 від 02.03.2017 (а.с. 24), з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с. 19) та того, що відповідно до п. 12 Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 31.03.2016 (а.с. 16) франшиза щодо збитків завданих ДТП становить 0 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 198 708,02 грн.

Як слідує зі змісту вказаного страхового акту, вартість матеріального збитку, що підлягає виплаті за умовами Договору, визначена позивачем виходячи з даних, встановлених в рахунках-фактурах № AUC00002084 від 16.02.2017 (ТОВ «Альфа Харків Восток») та № 0000000104 від 16.02.2017 (ФОП Лазарєв Віктор Олексійович), тобто осіб, які здійснили ремонт Автомобіля).

Згідно з абз. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування» (в редакції на дату укладення Договору), страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Зі змісту Договору слідує, що вигодонабувачем за Договором є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Водночас згідно з п. 17 Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 31.03.2016 (а.с. 16) страхове відшкодування виплачується на базі авторизованої СТО.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У поданій позивачу Страхувальником Заяві про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 14.02.2017 (а.с. 22), Страхувальник просить виплатити страхове відшкодування Ауди центр «Альфа Харків Восток» та ФОП Лазарєв Віктор Олексійович, тобто особам, які здійснили ремонт Автомобіля.

З наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень № 65034 від 09.03.2017 на суму 182 926,34 грн. та № 65033 від 09.03.2017 на суму 15 781,68 грн. (а.с. 20, 20 зворот) слідує, що страхове відшкодування в сумі 182 926,34 грн. перераховано позивачем на рахунок Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Харків Восток», а в сумі 15 781,68 грн. - Лазарєву Віктору Олексійовичу, тобто особам, які здійснили ремонт Автомобіля.

З відмітки банку на вказаних платіжних дорученнях слідує, що вони банком проведені, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.

Статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

На підтвердження доказів наявності вини ОСОБА_5 позивачем до матеріалів справи долучено копію постанови Ленінського районного суду міста Харкова у справі № 642/949/17 від 18.08.2017 (а.с. 25), якою провадження в справі про притягнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ч.2 ст.38 КУпАП.

Зі змісту зазначеної постанови слідує, що судом не досліджувалось питання щодо винуватості чи невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Однак згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, у випадку, якщо провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо особи було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, суд має виходити з того, що з правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак, така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Щодо обставин, пов'язаних з наявністю та ступенем вини ОСОБА_5, слід зазначити таке.

Зі змісту постанови Ленінського районного суду міста Харкова у справі № 642/949/17 від 18.08.2017 та довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 3017052426285490 (а.с. 23) слідує, що адміністративні протоколи за фактом спірної ДТП складено як щодо ОСОБА_5, так і щодо ОСОБА_6, а відтак, обидві особи є винними у спірній ДТП.

Однак, позивач, заявляючи до відповідача як Страховика ОСОБА_5 позов на суму, яка становить еквівалент більш ніж 50 % вартості виплаченого страхового відшкодування (50,33%), не наводить при цьому обґрунтування, яким саме чином ним визначено відсоток ступеню вини кожної з винних осіб, та не надає ніяких доказів на підтвердження вказаних обставин, в той час як за приписами ГПК України саме позивач має належними та допустимими доказами довести що ступінь вини ОСОБА_5 у спірній ДТП становить відсоток, еквівалентний заявленій до стягнення зі страховика останнього (відповідача - примітка суду) сумі.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З наявної в матеріалах справи копії витягу з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 40) слідує, що станом на 10.02.2017 (дата спірної ДТП) цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована відповідачем згідно з полісом АК 1903167 (далі Поліс) (страхувальник ОСОБА_5).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

За правилами ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

Згідно ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_5 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Отже, в даному випадку саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_15 (однією з осіб, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

При цьому щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити таке.

У Законі України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини 1 статті 7 Закону). Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У п. 32.1 ст. 32 Закону встановлено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності, тобто відповідач, відшкодовує витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:

Сврз = С р + С м + С с х (1- Е З), де:

С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;

С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;

С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;

Е З - коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну їх вартість, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.

Як слідує з матеріалів справи, при визначені суми страхового відшкодування позивач виходив з загальної вартості відновлювального ремонту Автомобіля (рахунки-фактури № AUC00002084 від 16.02.2017 ТОВ «Альфа Харків Восток» та № 0000000104 від 16.02.2017 ФОП Лазарєв Віктор Олексійович, тобто осіб, які здійснили ремонт Автомобіля), однак будь-яких доказів того, що вказані особи виставляли рахунки-фактури вартості відновлювального ремонту Автомобіля з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та не враховували при цьому шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, матеріали справи не містять.

Зі змісту наданого позивачем Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту № 99-1/02/17 (а.с. 26-37) також не слідує, що при визначені вартості відновлювального ремонту Автомобіля на момент проведення дослідження було враховано як коефіцієнт фізичного зносу, так і втрату товарної вартості транспортного засобу.

Отже, позивачем фактично не доведено розмір збитків, які заявлені ним до стягнення.

При цьому колегія суддів зауважує на тому, що за приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, в той час як частина 4 вказаної статті визначає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

З огляду на обставини, які викладені вище, правові підстави для стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 100 000 грн. відсутні в зв'язку з їх недоведеністю.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, незважаючи на підстави його ухвалення, залишається без змін.

Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/21595/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/21595/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/21595/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21595/17.

Повний текст постанови складено та підписано: 17.04.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна