Ухвала суду № 73409913, 13.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОКРЕМА УХВАЛА

13.04.18 Справа №914/1468/13

місто Львів

За заявою:Шевченківського відділу Державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (надалі – ДВС),про:видачу дублікату наказу,у справі за позовом: Першого заступника прокурора міста Львова в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд", м. Львів,до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест", м. Львів,предмет позову: повернення орендованого майна та стягнення 192'600,00 грн.Суддя ОСОБА_1Секретар судового засіданняОСОБА_2Представники:ДВС:не з'явився,прокурор:ОСОБА_3 – службове посвідчення №031201 ід 12.01.2015,стягувач:ОСОБА_4 – посвідчення №1099 від 12.06.2013, ОСОБА_5 – довіреність від 12.04.2018,боржник:не з'явився.Рішенням Господарського суду Львіської області від 11.07.2013 у справі №914/1468/13 зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" повернути належне відкритому акціонерному товариству по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" орендоване майно та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" на користь відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" 192'600,00 грн.

На примусове виконання вказаного рішення 07.08.2013 Господарським судом Львівської області було видано, зокрема, такі накази: про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" повернути належне відкритому акціонерному товариству по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" орендоване майно, а саме: дизель-молот С-996, міні електростанцію 60000 ED-S/DEDAEISEMANN, зварювальний трансформатор СТШ-315 СПД-380В (далі – Наказ про повернення Майна); про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" на користь відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" 192'600,00 грн. (далі – Наказ про стягнення коштів).

На адресу Господарського суду Львівської області 13.03.2018 надійшла заява (№В-4/4475 від 01.02.2018) начальника Шевченківського відділу Державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про видачу дубліката виконавчого документа у справі за позовом Першого заступника прокурора міста Львова в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" про повернення орендованого майна та стягнення 192'600,00 грн. У даній заяві зазначалося, що державним виконавцем 29.12.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа (Наказу про стягнення коштів) стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (стара редакція). Разом з оригіналом Наказу про стягнення коштів цю постанову скеровано на адресу стягувача. Згідно з листом арбітражного керуючого (ліквідатора) відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" Наказ про стягнення коштів на адресу стягувача не надходив. Таким чином, він був втрачений.

Ухвалою суду від 19.03.2018 заяву було прийнято до розгляду та призначено розгляд на 28.03.2018. Окрім того, цією ухвалою було зобов'язано заявника надати суду постанову від 29.12.2017 про повернення виконавчого документа, на яку він посилався у своїй заяві. До суду 26.03.2018 надійшла копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.12.2014 електронною поштою, не підписана електронним цифровим підписом. Однак листом від 27.03.2018 ДВС надіслано до суду належним чином засвідчену копію цієї постанови.

В судове засідання 28.03.2018 заявник не з'явився. Однак в судовому засіданні представники стягувача повідомили про те, що рішення суду тривалий час не виконується, їм невідомі обставини та наслідки вчинення ДВС будь-яких виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, окрім закінчення виконавчого провадження за Наказом про повернення Майна. Стягувачу не відомо і про час надсилання йому оригіналів постанови від 29.12.2014 та Наказу про стягнення коштів.

Ухвалою від 29.03.2018 представника ДВС викликано в судове засідання на 06.04.2018, заявника зобов’язано надати матеріали виконавчого провадження.

В судове засідання 06.04.2018 представник заявника з'явився, матеріалів виконавчого провадження суду не надав у зв'язку з їх знищенням. В цьому судовому засіданні суд ухвалив подальший розгляд заяви ДВС здійснювати спільно з розглядом заяви стягувача, судове засідання призначено на 13.04.2018.

В судове засідання 13.04.2018 представник заявника не з'явився. Участь представника заявника в судовому засіданні не була визнана обов'язковою, однак в судовому засіданні 06.04.2018 представник ДВС не зміг пояснити багатьох обставин, пов'язаних з виконавчим провадженням.

ФАКТИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов (а.с. 6-11) першого заступника прокурора міста Львова в інтересах держави в особі відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" про:

- зобов'язання повернути належне позивачу орендоване майно, а саме: дизель-молот С-996, міні електростанцію 60000 ED-S/DEDA EISEMANN, зварювальний трансформатор СТШ-315 СПД-380В (надалі – Майно),

- стягнення з відповідача на користь позивача 192'600,00 грн. орендної плати.

За результатами розгляду цієї справи ухвалено рішення від 11.07.2013 (а.с. 86-92), яким позов задоволено повністю, зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" повернути належне відкритому акціонерному товариству по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" орендоване Майно та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" на користь відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" 192'600,00 грн.

На примусове виконання вказаного рішення 07.08.2013 Господарським судом Львівської області було видано 3 (три) накази про:

- зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" повернути належне відкритому акціонерному товариству по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" орендоване Майно (а.с. 95);

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" на користь відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" 192'600,00 грн. (а.с. 96);

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" в дохід державного бюджету 4'999,00 грн. судового збору (а.с. 94).

Представник відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" отримав оригінали наказів про повернення Майна та стягнення коштів 08.08.2013, що підтверджується відмітками на копіях наказів, наявних у матеріалах справи (а.с. 95, 96).

Відкрите акціонерне товариство по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" звернулось до ДВС із заявами від 09.08.2013 (а.с. 115, 117) про звернення до примусового виконання наказів Господарського суду Львівської області від 07.08.2013 у справі №914/1468/13, відкриття виконавчих проваджень та накладення арештів на майно та кошти боржника. ДВС отримано зазначені заяви 13.08.2013, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 116, 118).

16.08.2013 були відкриті виконавчі провадження (а.с. 121): №39332306 про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" повернути належне відкритому акціонерному товариству "Західшляхбуд" орендоване Майно та №39332308 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" на користь відкритого акціонерного товариства "Західшляхбуд" коштів у сумі 192'600,00 грн.

З огляду на відсутність інформації про вчинення належних дій з приводу примусового виконання зазначених наказів, стягувачем подано скарги на бездіяльність ДВС (а.с. 100-102, 112-113). За результатами розгляду судом скарги постановлено ухвалу від 11.06.2014 (а.с. 163-170), якою скаргу було задоволено, державного виконавця зобов'язано неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії передбачені Законом України "Про виконавче провадження" щодо виконання наказів Господарського суду Львівської області від 07.08.2013 у справі №914/1468/13.

При цьому судом встановлено, що ДВС:

1) несвоєчасно вчиняв виконавчі дії (несвоєчасно надсилав відповідні постанови, накладав арешти, перевіряв наявність нових рахунків у банківських установах, розпочав розшук керівника боржника),

2) вчиняв їх у недостатньому обсязі,

3) проігноровано вимоги суду щодо подання письмового пояснення по суті скарги, не представлено матеріалів виконавчого провадження, представник ДВС не з'явився в жодне із судових засідань.

Державним виконавцем ДВС було винесено постанову від 29.05.2014 про закінчення виконавчого провадження №39332306 з примусового виконання наказу про повернення Майна, копію якої разом з оригіналом цього наказу було надіслано Господарському суду Львівської області (як органу, що видав виконавчий документ). Проте фактично ці документи були надіслані до суду лише 02.10.2014, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті (а.с. 174).

Державним виконавцем ДВС було винесено постанову від 29.12.2014 про повернення виконавчого документа (наказу про стягнення коштів) стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на момент винесення постанови).

Як повідомляє ДВС, разом з оригіналом цього наказу цю постанову скеровано на адресу стягувача. Жодного належного доказу на підтвердження цієї обставини ДВС не представлено. В судовому засіданні 06.04.2018 представник ДВС пояснив, що матеріали виконавчого провадження були знищені з огляду на сплив строків їх зберігання. Однак акт про вилучення виконавчого провадження для знищення суду не було надано.

Листом від 23.10.2017 №Б-380/ку/16/0217 слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області стягувача повідомлено, що слідчим відділом проводилося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017140090000207, розпочатому 19.01.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 Кримінального кодексу України, за фактом невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Галінвест" рішення Господарського суду Львівської області про повернення Майна та про стягнення коштів. За результатами досудового розслідування 26.06.2017 слідчим Шевченківського ВП ГУНП прийнято рішення про закриття провадження на підставі того, що в діях зобов'язаної особи не було умисного невиконання рішення.

Проте постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 від 30.10.2017 скасовано постанову слідчої СВ Шевченківського ВП ГУНП від 26.06.2017 у зв'язку з тим, що слідчими не було проведено жодної слідчої чи процесуальної дії.

Листом від 29.11.2017 №02-01/345 стягувач просив ДВС повернути оригінали двох виконавчих документів. У відповідь листом від 28.12.2017 №50145 ДВС повідомило про те, що 29.12.2014 державним виконавцем повернуто стягувачеві оригінал виконавчого документа про стягнення коштів. Листом від 09.01.2018 №02-1/6 стягувач повідомив про те, що жодні документи ним не були отримані.

Арбітражним керуючим (ліквідатором) відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" 30.11.2017 було скеровано Господарському суду Львівської області заяву про надіслання оригіналів обох наказів від 07.08.2013 у справі №914/1468/13 у зв'язку з бажанням відкритого акціонерного товариства по будівництву і реконструкції автомобільних шляхів "Західшляхбуд" повторно пред'явити їх до виконання.

У відповідь на зазначену заяву, Господарським судом Львівської області було скеровано арбітражному керуючому (ліквідатору) відкритого акціонерного товариства по будівництву і реструктуризації автомобільних шляхів "Західшляхбуд" єдиний наявний в матеріалах справи (надісланий державним виконавцем ДВС) оригінал наказу про повернення Майна (а.с. 177).

Після зазначених подій ДВС звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу дубліката наказу про стягнення коштів.

Вислухавши представників сторін та проаналізувавши матеріали справи, суд зробив висновок про необхідність постановлення окремої ухвали, враховуючи таке.

Попередні зауваження.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства належить обов'язковість судового рішення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (п. 43 рішення у справі “Шмалько проти України” від 20.07.2004, п. 37 рішення у справі “Деркач та Палек проти України” від 21.12.2004).

Проблема невиконання судових рішень в Україні неодноразово констатувалася Європейським судом з прав людини. Зокрема, 12.10.2017 Велика палата Європейського суду з прав людини ухвалила рішення у справі "Бурмич та інші проти України", яке стосується системної проблеми невиконання державою судових рішень. Вперше констатація Європейським судом з прав людини системності такої проблеми відбулася у 2009 році у справі "ОСОБА_6 проти України". Саме тоді Суд вперше застосував процедуру "пілотного рішення", щоб спонукати Державу-відповідача (Україну) до вирішення великої кількості індивідуальних справ, породжуваних однією і тією самою структурною проблемою, що існує на національному рівні.

Як наслідок, Європейський суд з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" постановив, що повторення одних і тих самих висновків у величезній кількості схожих рішень не сприятиме досягненню справедливості, і лише накладе істотний тягар на ресурси Суду. Це не сприятиме жодним чином посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також Європейський суд з прав людини зазначив про те, що ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між Державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом ОСОБА_7 Європи, з іншого, оскільки останній має повноваження, відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, контролювати виконання рішень Суду.

Отже, Європейський суд з прав людини ідентифікував та повторно констатував системну проблему – порушення права на справедливий суд, і надав вказівки щодо заходів, які потрібно вжити Україні та звернув увагу на необхідність вирішення цієї проблеми Урядом України.

Враховуючи ту обставину, що постанова про повернення наказу про стягнення коштів було прийнята 29.12.2014, суд при оцінці цієї постанови керуватиметься положеннями Закону України "Про виконавче провадження", які були чинними станом на цей час (надалі – Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV). Що стосується розгляду заяви про видачу дубліката наказу, то суд керуватиметься положеннями нового, чинного на сьогодні Закону України "Про виконавче провадження" (надалі – Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII).

Статтею 1 Закону України “Про виконавче проваження” від 21.04.1999 №606-XIV було визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню. Норма аналогічного змісту міститься і в Законі України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII.

Отже, чинний на час виконавчого провадження закон також визначав процедуру примусового виконання рішень суду стадією судового провадження. Адже не саме по собі судове рішення, а його фактичне виконання забезпечує реальний та ефективний захист порушених прав та дотримання верховенства права. З огляду на зазначене процедура примусового виконання судового рішення нерозривно пов’язана з судовим провадженням, а на суд покладається обов’язок з контролю за виконанням судових рішень в силу статті 1291 Конституції України.

При цьому суд бере до уваги принцип “належного урядування” та концепцію “позитивних зобов’язань держави”.

У справі “Рисовський проти України” (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини встановив порушення Україною принципу “належного урядування”. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70).

У справі “Новоселецький проти України” (заява №47148/99) Європейський суд з прав людини відзначив, що коли питання суспільної користі виникає у справі, державні органи влади повинні реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю. Якщо відповідно до положень статті 1 Протоколу №1 держава зобов'язана вжити заходи у вигляді розслідування, то останнє повинно бути проведене об'єктивно, у розумні строки і неупереджено. Суд нагадує, що мінімальний та ефективний критерій розслідування залежить від обставин справи, які оцінюються на основі сукупності фактів та беруться до уваги разом з реальною роботою, проведеною при розслідуванні (п.п. 102-103).

При цьому хоч у справі “Новоселецький проти України” мова йшла про розслідування злочину, аналогічні принципи та підходи потрібно застосувати і в цій справі. Адже саме на державу покладається обов’язок забезпечити ефективне виконання судових рішень або, принаймні, вчинити всі необхідні та достатні дії з метою такого виконання. Отже, в силу зазначеного на ДВС покладався обов’язок вжити відповідних заходів з примусового виконання рішення суду об’єктивно, у розумні строки, неупереджено, вчиняючи реальні, а не формальні дії. Суд наголошує, що мова в цьому контексті йде не стільки про фактичне виконання судового рішення, скільки про вжиття належних та ефективних заходів з метою такого виконання.

Про це також говорить і сам Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV у статті 1: виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як уже зазначалося, в силу статті 1291 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Оцінка дій ДВС.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ДВС не вчиняло необхідних дій з метою ефективного виконання судового рішення.

По-перше, після ухвалення судом рішення у цій справі 11.07.2013 стягувач негайно звернувся із відповідною заявою до ДВС з проханням здійснити заходи з примусового виконання такого рішення. Ухвалою суду від 11.06.2014 судом було констатовано, що за цей період (майже рік) ДВС не виконувало належним чином своїх обов’язків та прийнято рішення, яким визнано протиправною бездіяльність ДВС.

По-друге, ДВС прийняло постанову від 29.05.2014 про закінчення виконавчого провадження №39332306 з примусового виконання наказу про повернення Майна. Незважаючи на ту обставину, що ця постанова датована саме цією датою, тобто до моменту постановлення судом ухвали про бездіяльність ДВС, остання не повідомила про це ні суд в ході провадження за скаргою ДВС, ні стягувача. Фактично цю постанову було надіслано лише 02.10.2014, тобто зі спливом більше чотирьох місяців після її прийняття. Зазначеної обставини представник ДВС не зміг пояснити в судовому засіданні 06.04.2018.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Частиною 3 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV передбачено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Проте ДВС не виконано такого обов’язку (стосовно стягувача), а до суду постанову скеровано з суттєвим простроченням.

В цьому контексті суд зауважує, що це стало постійною практикою ДВС. Так, стягувачу не надсилалися постанови про відкриття виконавчих проваджень від 16.08.2013, інші постанови ДВС (наприклад, про накладення арешту від 24.10.2013, про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 18.09.2013, про накладення штрафу від 19.11.2013).

Стягувачу надавалися відповіді з банківських установ, датовані квітнем 2013 (а.с. 131, 132), хоч рішення у справі було ухвалено 11.07.2013, а виконавчі провадження №39332208 та №39332306 були відкриті 16.08.2013. Окрім того, в листі банку від 12.04.2013 мова йде про виконавче провадження №36959031, яке не стосується цієї справи і не входить до складу зведеного виконавчого провадження №40863296. Таким чином, ДВС намагалося продемонструвати свою діяльність, очевидно не вчинивши належних дій з примусового виконання наказу про стягнення коштів.

Така практика (ненадсилання стягувачу постанов державним виконавцем, надання документів, які не стосуються виконавчого провадження) викликає в суду, як і в будь-якого іншого розумного стороннього спостерігача, обґрунтовані сумніви стосовно добросовісності ДВС та фактичної дати прийняття відповідних постанов та вчинення виконавчих дій.

По-третє, проаналізувавши інформацію, що міститься в заяві про видачу дубліката наказу та надіслану заявником на вимогу суду копію постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, суд робить висновок про невідповідність зазначеної у заяві інформації дійсним обставинам справи. Зокрема, відповідно до інформації, що міститься у заяві, державним виконавцем 29.12.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (на підставі пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", який станом на 29.12.2017 втратив чинність) та, разом з оригіналом виконавчого документа, скеровано на адресу стягувача. Однак, як вбачається з копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, датою її прийняття є 29.12.2014.

Дійсна дата винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відіграє ключове значення для правильного розгляду та вирішення заяви по суті. Зокрема, відповідно до пункту 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Таким чином, якщо постанову про повернення виконавчого документа стягувачу прийнято 29.12.2014, то строк пред'явлення виконавчого документа до виконання закінчився, а, відповідно, дублікат такого наказу не підлягає видачі. Однак у випадку, якщо б постанову про повернення виконавчого документа було винесено 29.12.2017 (як стверджує заявник у заяві), то такий строк ще б не закінчився і, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, дублікат такого наказу підлягав би видачі заявнику.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання стягувачу, як стверджує ДВС, цієї постанови та оригіналу наказу про стягнення коштів. Як зазначає стягувач, він не отримував цих матеріалів.

Стягувач навпаки звертався до ДВС та суду з проханням надати оригінали наказів для повторного звернення до ДВС про примусове виконання рішення суду. В цьому контексті суд звертає увагу і на те, що заява про видачу дубліката наказу була подана ДВС після скасування прокурором постанови слідчих поліції про закриття кримінального провадження.

Суд не може зробити однозначного висновку про те, що ДВС свідомо зазначило неправильну дату постанови про повернення виконавчого документа стягувачу. Однак дії (бездіяльність) ДВС у сукупності свідчать про грубі помилки, допущені в ході здійснення виконавчого провадження, які призвели до невиконання остаточного рішення суду та пропущення строків пред'явлення наказу до виконання.

По-четверте, ДВС не надало суду матеріалів виконавчого провадження, посилаючись на знищення виконавчого провадження у зв'язку з закінченням строку його зберігання.

Відповідно до пунктів 1-5 розділу ХІ наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями" передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, наступного за роком завершення їх діловодством (наприклад, обчислення строку зберігання виконавчого провадження, яке завершене (виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання) у 2016 році, починається з 01 січня 2017 року. Якщо органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю повідомлено про розгляд у суді справи, до якої можуть бути долучені документи виконавчого провадження, або про направлення до Європейського суду з прав людини заяв зі скаргами щодо невиконання рішення суду, за яким здійснювалось виконавче провадження, таке виконавче провадження може бути знищено лише після прийняття рішення у відповідній справі. Передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, який формується Системою. Справи (документи), виконавчі провадження включаються до актів, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 01 січня року, в якому складено акт (наприклад, справи з трирічним строком зберігання, закінчені у 2016 році, можуть включатися до акта, що буде складений не раніше 01 січня 2020 року). Відбір виконавчих проваджень для знищення та їх знищення здійснюються один раз на рік не пізніше 01 березня поточного року.

Зважаючи на той факт, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена 29.12.2014, обчислення строків зберігання документів почалося з 01.01.2015. Акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (з включеним у нього виконавчим провадженням у даній справі) потрібно було скласти не раніше 01.01.2018, а знищення даного виконавчого провадження мало відбутись до 01.03.2018. Суд звертає увагу на той факт, що стягувач звертався до ДВС з листом про видачу оригіналу наказу 29.11.2017, тобто до спливу трирічного строку.

Звертає на себе увагу та обставина, що знищення матеріалів виконавчого провадження відбулося після скасування прокурором постанови слідчих поліції про закриття кримінального провадження та після звернення стягувача з проханням надати оригінали наказів, тобто ДВС було обізнане з бажанням стягувача відновити виконавче провадження.

Окрім того, незважаючи на обов'язковість складення акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення, ДВС не надала суду такого акта. Попри твердження про знищення матеріалів виконавчого провадження, ДВС надано суду постанову від 29.12.2014 про повернення наказу стягувачу.

За таких обставин суд робить висновок, що ДВС за період з серпня 2013 року (часу отримання наказів господарського суду в цій справі про повернення Майна та стягнення коштів) і по 2018 рік, тобто впродовж більше чотирьох років, не здійснило передбачених законом заходів з метою примусового виконання рішення суду, а здійснені заходи суд були формальними, беззмістовними та неефективними. Особливо свавільною ця бездіяльність є з огляду на те, що судом в 2014 році уже було констатовано протиправність бездіяльності ДВС. Суд не бачить жодного пояснення та виправдання наведеним у цій ухвалі фактам.

Відповідно до частин 1, 3, 6 статті 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню.

Виявлені обставини свідчать про суттєві порушення вимог чинного законодавства, недоліки в діяльності ДВС, що є підставою для постановлення окремої ухвали.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 42, 234, 246 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

1. Постановити окрему ухвалу про порушення Шевченківським відділом Державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області вимог Закону України "Про виконавче провадження".

2. Скерувати цю окрему ухвалу Міністерству юстиції України (адреса: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, 13) (Департамент державної виконавчої служби) для відома та належного реагування з метою дослідження обставин, наведених в окремій ухвалі та вжиття заходів для недопущення порушень при здійсненні виконавчих проваджень у подібних випадках.

3. Про результати розгляду окремої ухвали повідомити Господарський суд Львівської області в строк до 01.06.2018.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та підлягає оскарженню окремо від рішення суду в порядку передбаченому ч. 1, 2 статті 255 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду – протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 17.04.2018.

Суддя Рим Т.Я.