Рішення № 73409855, 04.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018р. Справа №914/780/17

Колегія суддів Господарського суду Львівської області в складі: Головуючий суддя: Пазичев В.М., суддя Манюк П.Т. та суддя Рим Т.Я., при секретарі Вашкевич Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за первісним позовом (відповідача 1 за зустрічним позовом): Львівської міської ради (м. Львів)

до відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” (м. Львів)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” (м. Львів)

про: витребування з чужого незаконного володіння приміщення комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м.

та за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом): Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” (м. Львів)

до відповідача-1 за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом): Львівської міської ради (м. Львів)

до відповідача -2 за зустрічним позовом: Виконавчого комітету Львівської міської ради м. Львів)

до відповідача -3 за зустрічним позовом: Державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради (Львів)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (м. Львів)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” (м. Львів)

про: про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р., скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Представники:

від позивача за первісним позовом (відповідача 1 за зустрічним позовом): ОСОБА_3, довіреність № 2901/вих-92 від 17.01.2017 р.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_4 – дов. № б/н від 02.01.2018 року;

від відповідача 2 (за зустрічним позовом): Не з’явився.

від відповідача 3 (за зустрічним позовом): Не з’явився.

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_5 – дов. № б/н від 18.01.2018 року.

від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: Не з’явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс”, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” про витребування з чужого незаконного володіння приміщення комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.04.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 25.04.2017 року. Ухвалою суду від 25.04.2017 року розгляд справи відкладено до 16.05.2017 року, в зв’язку з відсутністю представників відповідача та третіх осіб 1, 2. Ухвалою суду від 16.05.2017 року розгляд справи відкладено до 30.05.2017 року, в зв’язку з відсутністю представників відповідача та третьої особи 2. Ухвалою суду від 30.05.2017 року розгляд справи відкладено до 08.06.2017 року, в зв’язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 08.06.2017 року розгляд справи відкладено до 15.06.2017 року, в зв’язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 15.06.2017 року розгляд справи відкладено до 26.06.2017 року, в зв’язку з відсутністю представників третьої особи 1 та третьої особи 2. Ухвалою суду від 26.06.2017 року розгляд справи відкладено до 09.08.2017 року, згідно клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи та у зв’язку з відсутністю представників третіх осіб 1 та 2. Ухвалою суду від 09.08.2017 року розгляд справи відкладено до 30.08.2017 року, в зв’язку з відсутністю представника третьої особи 1 та третьої особи-2. Ухвалою суду від 30.08.2017 року розгляд справи відкладено до 11.10.2017 року, згідно клопотання позивача та в зв’язку з відсутністю представника позивача, представника третьої особи 1, третьої особи-2. Ухвалою суду від 11.10.2017 року розгляд справи відкладено до 18.10.2017 року, в зв’язку з відсутністю представника третьої особи-2 та для виконання вимог ухвали суду. Ухвалою суду від 18.10.2017 року розгляд справи відкладено до 15.11.2017 року, в зв’язку з відсутністю представника третьої особи-2 та для виконання вимог ухвали суду. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.11.2017 року розгляд справи на 29.11.2017 року, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Пазичева В.М. у період з 09.11.2017 року по 15.11.2017 р. Ухвалою суду від 29.11.2017 року розгляд справи відкладено до 18.12.2017 року, в зв’язку з відсутністю представника позивача, представника відповідача та третьої особи-2. Ухвалою суду від 18.12.2017 року підготовче засідання призначене на 17.01.2018 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 17.01.2017 року підготовче засідання відкладене на 31.01.2018 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 31.01.2017 року підготовче засідання відкладене на 21.02.2018 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 21.02.2018 року підготовче засідання відкладене на 28.02.2018 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 28.02.2018 року підготовче засідання відкладене на 07.03.2018 року, для надання доказів. Ухвалою суду від 07.03.2018 року підготовче засідання закрите, розгляд справи по суті призначений на 04.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2017 року, за клопотанням відповідача, враховуючи ті обставини, що за предметом спору справа є складною і потребує детального розгляду та об’єктивної оцінки значної кількості зібраних у ній доказів, а також, що витребовуються додатково, в зв’язку з чим, слід призначити колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів, клопотання відповідача судом задоволено і призначено колегіальний розгляд справи № 914/780/17 у складі трьох суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 26.06.2017 року визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя Пазичев В.М., суддя Іванчук С.В. та суддя Манюк П. Т.

У зв’язку із відпусткою судді Манюка П.Т. та судді Іванчук С.В., на підставі протоколу автоматизованої зміни складу колегії від 29.08.2017р., замінено суддю Манюка П.Т. та суддю Іванчук С.В. на суддю Бортник О.Ю. та суддю Фартушка Т.Б.

У зв’язку із відпусткою судді Фартушка Т.Б., на підставі протоколу автоматизованої зміни складу колегії від 17.10.2017р., замінено суддю Фартушка Т.Б. на суддю Манюка П.Т.

У зв’язку із відпусткою судді Бортник О.Ю., на підставі протоколу автоматизованої зміни складу колегії від 10.01.2018 р., замінено суддю Бортник О.Ю. на суддю Рима Т.Я.

09.01.2018 року за вх. № 74 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р.

10.01.2018 р. Господарським судом Львівської області винесено ухвалу про залишення зустрічної позовної заяви у справі № 914/780/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради,третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р., - без руху, у зв’язку з порушенням вимог чинного Господарського процесуального кодексу України.

Станом на 22.01.2018 р., позивач за зустрічним позовом вимоги ухвали суду від 10.01.2018 р. виконав, виявлені у позовній заяві недоліки усунув.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.01.2018 року, зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради,третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р.- прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою у справі № 914/780/17 на 31.01.2018 року.

Позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом) вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.04.2017 року, про відкладення від 25.04.2017 року, про відкладення від 16.05.2017 року, про відкладення від 30.05.2017 року, від 08.06.2017 року, від 15.06.2017 року, від 19.06.2017 року, від26.06.2017 року, від 09.08.2017 року, від 30.08.2017 року, від 11.10.2017 року, від 18.10.2017 року, від 16.11.2017 року, від 29.11.2017 року, від 18.12.2017 року, від 17.01.2018 року, від 31.01.2017 року, від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

30.08.2017 р. за вх. № 29262/17 представник позивача подав клопотання по справі.

11.10.2017 р. за вх. № 34590/17 представник позивача подав заяву.

10.11.2017 р. за вх. № 38103/17 представник позивача подав клопотання.

29.01.2018 р. за вх. № 3039/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

21.02.2018 р. за вх. № 6299/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

06.03.2018 р. за вх. № 8254/18 представник позивача подав відзив на зустрічний позов.

02.04.2018 р. за вх. № 11677/18 представник позивача подав заяву про долучення доказів.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.04.2017 року, про відкладення від 25.04.2017 року, про відкладення від 16.05.2017 року, про відкладення від 30.05.2017 року, від 08.06.2017 року, від 15.06.2017 року, від 19.06.2017 року, від 26.06.2017 року, від 09.08.2017 року, від 30.08.2017 року, від 11.10.2017 року, від 18.10.2017 року, від 16.11.2017 року, від 29.11.2017 року, від 18.12.2017 року, від 17.01.2018 року, від 31.01.2017 року,від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

09.08.2017 р. за вх. № 27331/17 представник відповідача подав клопотання по справі.

30.08.2017 р. за вх. № 29264/17 представник відповідача подав клопотання по справі.

28.11.2017 р. за вх. № 40425/17 представник відповідача подав клопотання по справі.

26.01.2018 р. за вх. № 2757/18 представник відповідача подав відзив на позов, в якому долучає докази до матеріалів справи та клопотання.

26.01.2018 р. за вх. № 2758/18 представник відповідача подав пояснення по справі, щодо усунення недоліків позовної заяви.

30.01.2018 р. за вх. № 3251/18 представник відповідача подав клопотання.

31.01.2018 р. за вх. № 3452/18 представник відповідача подав клопотання.

21.02.2018 р. за вх. № 6358/18 представник відповідача подав клопотання про витребування доказів, а саме висновку щодо скарги № 106 від 19.01.2018 року у Західного офісу Держаудитслужби України.

21.02.2018 р. за вх. № 6359/18 представник відповідача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

21.02.2018 р. за вх. № 6445/18 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

28.02.2018 р. за вх. № 7264/18 представник відповідача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

03.04.2018 р. за вх. № 11938/18 представник відповідача подав відповідь на відзив.

03.04.2018 р. за вх. № 11941/18 представник відповідача подав клопотання.

Відповідач 2 за зустрічним позовом, вимог ухвали суду про відкладення підготовчого засідання від 31.01.2017 року, від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка якого була визнана судом обов’язковою.

Відповідач 3 за зустрічним позовом, вимог ухвали суду про відкладення підготовчого засідання від 31.01.2017 року, від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка якого була визнана судом обов’язковою.

05.03.2018 р. за вх. № 7996/18 представник відповідача 3 подав відзив на зустрічну позовну заяву.

19.03.2018 р. за вх. № 9759/18 представник відповідача 3 подав клопотання.

21.03.2018 р. за вх. № 10193/18 представник відповідача 3 подав заперечення по справі.

Третя особа 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.04.2017 року, про відкладення від 25.04.2017 року, про відкладення від 16.05.2017 року, про відкладення від 30.05.2017 року, від 08.06.2017 року, від 15.06.2017 року, від 19.06.2017 року, від 26.06.2017 року, від 09.08.2017 року, від 30.08.2017 року, від 11.10.2017 року, від 18.10.2017 року, від 16.11.2017 року, від 29.11.2017 року, від 18.12.2017 року, від 17.01.2018 року, від 31.01.2017 року, від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

21.02.2018 р. за вх. № 6320/18 представник третьої особи 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

07.03.2018 р. за вх. № 8423/18 представник третьої особи 1 подав відзив на зустрічний позов.

Третя особа 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.04.2017 року, про відкладення від 25.04.2017 року, про відкладення від 16.05.2017 року, про відкладення від 30.05.2017 року, від 08.06.2017 року, від 15.06.2017 року, від 19.06.2017 року, від 26.26.2017 року, від 09.08.2017 рок, від 30.08.2017 року, від 11.10.2017 року, від 18.10.2017 року, від 16.11.2017 року, від 29.11.2017 року, від 18.12.2017 року, від 17.01.2018 року, від 31.01.2017 року, від 21.02.2018 року, від 28.02.2018 року, від 07.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду за терміном зберігання, що знаходяться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 04.04.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що згідно п. 1.1 Статуту КП «Крокус-послуги», КП «Крокус-послуги» створено шляхом перереєстрації Державного підприємства побутового обслуговування населення «Крокус» з комунальною формою власності, згідно розпорядження Львівського міського голови від 11.08.2004 р. № 589, підпорядковано ОСОБА_1 промисловості та підприємництва Львівської міської ради (уповноважений власник).

Підприємство має право, за погодженням з уповноваженим власником, здавати в оренду відповідно до чинного законодавства підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам нежитлові приміщення, окремо стоячі будівлі, устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу (п. 4.4 Статуту).

Директор підприємства, згідно п. 6.4 Статуту, видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками підприємства. Директор не вправі приймати рішення, обов'язкові для власника чи уповноваженого власника (п. 6.5 Статуту).

Позивач зазначає, що наказами ОСОБА_1 комунального майна Львівської міської ради від 02.10.2006 р. № 173-с та № 174-с дозволено орендарю КП «Крокус-послуги», що орендує нежитлові приміщення за договорами № Ф-2997-5 та № Ш-2995-5 передати їх в суборенду ТОВ «Хімпобутсервіс» для надання побутових послуг на термін 360 днів. 11.12.2006 р. між ОСОБА_1 комунального майна, яке було реорганізовано в ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (Орендодавець) та КП «Крокус-послуги» (Орендар) укладено Договори оренди нерухомого майна № Ф-4906-5 та № Ш-4907-5, за умовами яких орендодавець передав, а орендар - прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежилі приміщення, які знаходяться у м. Львові по вул. Федьковича, 13 площею 44,40 км.м. та по вул. Шевченка, 26 площею 27,30 кв.м. відповідно. Строк дії договорів визначений з 11.12.2006 р. по 10.12.2007 р. Згідно п. 7.19, орендар має право здавати частину об'єкта оренди у суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця.

Наказом директора КП «Крокус-послуги» № 18 від 17.07.2007 р., в зв'язку з відсутністю коштів щодо оплати орендної плати, з метою погашення заборгованості між суборендарем та орендарем, передано право оренди на приміщення, за вказаною адресою ТОВ «Хімпобутсервіс».

Позивач наголошує, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 р. № 1205 (яке було чинне на момент видачі оспорюваного наказу) затверджено «ОСОБА_7 про управління комунальної власності Львівської міської ради». Розділом 2 «ОСОБА_7 про управління комунальної власності Львівської міської, ради та його структури» визначені основні завдання управління, а саме: виконання функції органу управління майном комунальної власності, територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова; подання на розгляд міської ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна проектів місцевих програм приватизації та переліки об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм.

Ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 р. № 897 «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» затверджено нормативні документи, що регулюють відносини оренди майна територіальної громади м Львова, а саме: «ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова» та «Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова».

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. «ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова», це ОСОБА_7 регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду комунального майна територіальної громади м. Львова здійснюється на конкурсних засадах крім винятків, передбачених цим ОСОБА_7.

Позивач зазначає, що згідно із пунктом 4.1. «ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова», організаційне забезпечення відносин оренди майна територіальної громади м. Львова здійснює ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики. З цією метою ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики: здійснює облік та інвентаризацію майна, формує та підтримує банк даних про майно комунальної власності міста, яке здається в оренду, забезпечує контроль за його використанням та збереженням; у встановлених випадках забезпечує погодження питання оренди майна з районними адміністраціями та виконавчими органами міської ради; організовує роботу відповідних комісій; розглянувши рекомендації комісій готує відповідні проекти рішень органів місцевого самоврядування, видає накази з питань оренди; укладає, як орендодавець договори оренди, здійснює їх облік та реєстрацію; слідкує за дотриманням умов договорів оренди, у встановленому порядку вживає заходи до порушників договірних зобов'язань та ін.

Отже, позивач наголошує, що «ОСОБА_7 про ОСОБА_1 комунальної власності Львівської міської ради та його структури», затверджене рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 р. № 1205, а також «ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова», затверджене ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 р. № 897, не передбачають делегування Львівською міською радою ОСОБА_1 комунальної власності повноважень власника надавати згоду на заміну сторони у договорі оренди, чи повноважень погоджувати передачу прав орендаря третій особі.

Беручи до уваги вказані норми закону, розпоряджатися нежитловими приміщеннями комунальної власності, а також приймати рішення про передачу третім особам прав орендаря за договором оренди (вирішувати питання заміни сторони у зобов'язаннях, які виникли щодо оренди нежитлових приміщень) вправі лише територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради.

КП «Крокус-послуги» видало наказ від 17.07.2007 року № 18 про передачу ТзОВ «Хімпобутсервіс» права оренди на приміщення комунальної власності за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 26 та вул. Федьковича, 13. Жодного рішення про передачу ТзОВ «Хімпобутсервіс» прав орендаря ОСОБА_8 підприємства «Крокус-послуги» (в т.ч. щодо володіння та користування вищевказаними нежитловими приміщеннями), про заміну сторони у зобов'язаннях, які виникли щодо оренди цих приміщень, Львівською міською радою не приймалося.

05.07.2007 року Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 994 «Про результати фінансово-господарської діяльності львівських комунальних підприємств за 2006 рік та планові показники на 2007 рік», пунктом 2 якої затверджено перелік львівських комунальних підприємств у розрізі уповноважених органів та галузевих управлінь (додаток 1).

У пункті 8 додатку 1 передбачено, що уповноваженим органом КП «Крокус-Послуги» є ОСОБА_1 економіки. Крім того, 19.10.2006 року ухвалою № 219 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» було затверджено ОСОБА_7 про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради. Вказане ОСОБА_7 не передбачало такого виконавчого органу, як ОСОБА_1 промисловості та підприємництва, а рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 р. № 1205 вже було утворено ОСОБА_1 комунальної власності Львівської міської ради, до повноважень якого віднесено: здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста; надання в оренду комунального майна у порядку, встановленому міською радою; здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням; погодження надання в оренду комунального майна, яке перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій міської комунальної власності, на балансі інших юридичних осіб, відповідно до встановленого радою порядку та ін.

Так, стверджує позивач, наказ КП «Крокус Послуги» про передачу права оренди приміщень комунальної власності не був погоджений ні Львівською міською радою (уповноваженим органом власника майна), ні ОСОБА_1 комунальної власності, що є виконавчим органом Львівської міської ради, уповноваженим на здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, надання в оренду комунального майна, ні ОСОБА_1 економіки (уповноваженим органом КП «Крокус-Послуги»). Проаналізувавши Статут комунального підприємства, слід зазначити, що статутом комунального підприємства передбачено право підприємства розпоряджатися на власний розсуд лише тим майном, яке передане йому власником згідно акту прийому-передачі та закріплене за ним на праві повного господарського відання, вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту; право підприємства, за погодженням з уповноваженим власником, здавати в оренду лише ті нежитлові приміщення та інші матеріальні цінності, які йому належать. Статут не передбачає права комунального підприємства передавати третім особам без згоди на це його власника комунального майна - Львівської міської ради, своє право оренди цього майна.

З обставин, встановлених судами у справі № 914/4594/13, зокрема у рішенні Господарського суду Львівської області від 11.03.2015 р., яке постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. залишене без змін, вбачається, що наказ директора комунального підприємства «Крокус-послуги» № 18 від 17.07.2007 р. не є актом індивідуальної дії, оскільки не породжує цивільних прав та обов'язків для інших осіб, не може порушувати права територіальної громади чи Львівської міської ради. В силу ст. 35 ГПК України ця обставина є преюдиційною та не повинна встановлюватись судом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналізуючи вказані положення,позивач вважає, що оскільки приміщення комунальної власності за адресою: м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м. були передані відповідачу без згоди власника вказаних приміщень, на підставі акту, який не породжує наслідків для позивача, яким є Львівська міська рада, вони вибули з володіння останньої не з її волі, без відповідної правової підстави.

На підставі викладеного, позивач просить витребувати у ТзОВ «Хімпобутсервіс» з незаконного володіння приміщення комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м., судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач за первісним позовом 29.05.2017 року подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач - Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом про витребування у ТзОВ «Хімпобутсервіс» з чужого незаконного володіння приміщення комунальної власності за адресою: м. Львів, вул.. Федьковича 13 площею 44.40 кв.м.

Відповідач наголошує, що вимоги позивача є безпідставними, та такими, що не відповідають обставинам та матеріалам справи, порушують норми процесуального та матеріального права, а тому не підлягають до задоволення, виходячи з того, що Львівською міською радою подано позов в порядку ст. 387 Цивільного кодексу (надалі-ЦК) України. Згідно з вказаною статтею, власник має право витребовувати майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тобто, з таким позовом до суду може звертатись власник майна. Згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації. З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об’єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Як зазначено в п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до ст. 387 ЦК та ч. 3 ст. 10 ЦПК, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують, виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Відповідач зазначив, що як вбачається із поданих разом з позовною заявою документів, позивачем не надано суду жодного належного документу, який би свідчив, що Львівська міська рада на час звернення із даним позовом до суду є власником спірного майна.

Також, відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач незаконно володіє приміщеннями на вул. Федьковича, 13 у м. Львові.

Так, на думку відповідача позивач посилається, як на преюдиційний факт, встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2015 року у справі № 914/4594/13, яке постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. залишене без змін, якими встановлено, що наказ директора комунального підприємства "Крокус-послуги" № 18 від 17.07.2007 року не є актом індивідуальної дії, оскільки не породжує цивільних прав та обов'язків для інших осіб, не може порушувати права територіальної громади чи Львівської міської ради. Відповідач зазначає, що предметом позову у вказаній справ є визнання незаконним та скасування наказу КП «Крокус-послуги» № 18 від 17.07.2007 року про передачу права оренди, в якому судом було відмовлено. І таке рішення було підтримано апеляційною та касаційною інстанціями. Тобто, судовими інстанціями не було встановлено протиправність цього наказу. А те, що, як вказує позивач, цей наказ для нього не породжує жодних цивільних прав та обов'язків, то це і не ставиться під сумнів. Як було зазначено у вказаних судових рішеннях, даний наказ не породжує жодних правовідносин для сторін спору, тобто, зокрема для Львівської міської ради.

Відповідач зазначає, що ТзОВ «Хімпобутсервіс» неодноразово зверталося до орендодавця нерухомого майна комунальної власності - ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради щодо переукладення договору оренди нежитлового приміщення на вул. Федьковича, 13 у м. Львові площею 44,40 кв.м., як правонаступником попереднього орендаря на строк 5 років, як це передбачено ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», однак, з різних причин дане питання не вирішене до цього часу.

Таким чином, відповідач вважає, що підприємство використовує приміщення на вул. Федьковича, 13 на законній підставі, а отже, вимога позивача щодо його витребування в порядку ст. 387 ЦК України є безпідставною та незаконною.

Враховуючи вищенаведене, відповідач, просить суд в позові відмовити.

У зустрічній позовній заяві позивач зазначив, що 06.11.2017 року державним реєстратором ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6 на підставі листа № 03-13-06839 від 03.11.2017 р. Фонду Державного майна України, рішення органу місцевого самоврядування № 867 від 04.10.2017 р. прийнято рішення про реєстрацію у комунальну власність за Львівською міською радою, код ЄДРПОУ № 04055896 нежитлових приміщень 64-1, 64-2, загальною площею 44, 4 кв. м. за адресою м. Львів, вулиця Федьковича Ю., будинок 13.

Підставою для цього послужили:

- рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 під 04.10.2017 «Про

реєстрацію прана комунальної власності на нежитлові приміщення, що на думку відповідача належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова за адресою пул. ОСОБА_9 будинок 13, індекс/літера приміщення 64-1, 64-2, загальною площею 44, 4 кв.м.

- лист № 03-13-06839 від 03.11.2017 р. Фонду Державного майна України, не

могли служити підставою для державної реєстрації права класності.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач наголошує, що згідно ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що державна реєстрація проводиться на підставі:

- укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові прана на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

- свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі

смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України,

чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або

консульською установою України, ми його дубліката;

- виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна на прилюдних торгів

(аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо

прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

- свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам

житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його

дубліката;

- свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року

- рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна їй особою, уповноваженою управляти таким майном;

- державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності па земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

- рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

- ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

- заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

- рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення

об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

- рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта

нерухомого майна з державної у комунальну пласкість ми з комунальної у державну

власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

- інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з нормами ЦК України до способів набуття прана власності належать:

набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об'єкт

незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє

право власності (ст. 331 ЦК);

- набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені

(добуті) загальнодоступні дари природи, у т. ч. в результаті полювання на диких звірів,

вилову риби (ч. 2 ст. 189, статті 332, 333 ЦК);

- визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК);

- набуття права власності на скарб, бездоглядну домашню тварину, знахідку або

інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право

попередній власник (статті 335-338, 340, 341, 343 ЦК);

- набуття права власності на майно добросовісним набувачем від

неуповноваженого відчужувача, у разі відмови власнику в задоволенні позову про його

витребування (статті 330, 388, 389 ЦК);

- набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (ст. 344 ЦК);

- на підставі правочинів (ст. 334 ЦК);

- в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК);

- в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104,

статті 107, 109 ЦК);

- у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній

власності (ст. 345 ЦК).

Відповідач вважає, що рішенням Львівської міської ради № 114 від 27.02.2009 р. затверджено ОСОБА_7 (Додаток 1) про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. ОСОБА_7 встановлений загальний, без винятків, Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна у м. Львові та населених пунктах, які знаходяться на адміністративній території м. Львова. Щодо оформлення у комунальну власність нерухомого майна, для оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна власники нерухомого майна до заяви, яка подається через відділ адміністративних послуг Адміністративно-господарського управління на ім'я начальника ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики, зокрема, додають: засвідчену копію ухвали міської ради про прийняття у комунальну власність об'єкта державної власності та оригінал акта приймання-передачі даного об'єкта у разі зміни форми власності з Державної на комунальну.

З вищенаведеного, позивач за зустрічним позовом (відповідач) наводить наступні висновки : рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р. «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова за адресою вул. ОСОБА_9 будинок 13, індекс/літера приміщення 64-1, 64-2, загальною площею 44, 4 кв. м. та лист № 03-13-06839 від 03.11.2017 р. Фонду Державного майна України є незаконним, суперечить як чинному законодавству, так і рішенням Львівської міської ради, а тому, не є підставою для набуття речових прав на ці приміщення. Лист № 03-13-06839 від 03.11.2017 р. Фонду Державного майна України також не є підставою для набуття речових прав на вищеназвані приміщення. Належних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію у комунальну власність за Львівською міською радою, код ЄДРПОУ № 04055896 нежитлових приміщень 64-1, 64-2, загальною площею 44, 4 кв. м. за адресою м. Львів, вулиця Федьковича Ю., будинок 13, у державного реєстратора не було. Співвідповідачами по справі порушено ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У зустрічній позовній заяві, позивач за зустрічним позовом просить визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р. «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова» в частині, що стосується нежитлового приміщення за адресою вул. ОСОБА_9, будинок 13, індекс/літера приміщення 64-1, 64-2, загальною площею 44, 4 кв. м.

У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач зазначає, що Господарським судом Львівської області ухвалено рішення, що набрало законної сили, від 24.09.2012 року у справі № 5015/2831/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпобутсервіс», м. Львів до відповідача ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_8 підприємства «Крокус-послуги», м. Львів про визнання договору оренди продовженим, яким встановлено, що між ОСОБА_1 комунального майна Львівської міської ради та КП «Крокус послуги» 11.12.2006 р. укладено договір оренди № Ф-4906-5 нежитлового приміщення першого поверху за адресою: м. Львів, вул. Федьковича, 13, загальною площею 44,40 кв.м.; Наказом ОСОБА_1 комунального майна Львівської міської ради за № 173-е дозволено третій особі в даній справі передати в суборенду ТзОВ «Хімпобутсервіс». Третя особа на підставі договору суборенди № 2 від 15.12.2006 р. передала позивачу в суборенду нежитлові приміщення у м. Львові по вул. Федьковича, 13, загальною площею 44,40 кв.м.

Відповідач зазначає, що КП «Крокус послуги» за погодженням з ОСОБА_1 промисловості та підприємництва Львівської міської ради 17.07.2007 р. видано наказ за № 18, згідно якого третьою особою, як орендарем, передано позивачеві право оренди на приміщення у м. Львові по вул. Федьковича, 13. Згодом третьою особою та позивачем складено акт прийому-передачі майнових прав від 20.07.2007 р., згідно якого третя особа передала, а позивач прийняв на себе майнові права володіння та користування нежитловими приміщеннями у м. Львові по вул. Федьковича, 13.

Як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем нежитлові приміщеннями у м. Львові по вул. Федьковича, 13 станом на час розгляду спору в суді перебувають у користуванні й володінні позивача в даній справі.

Відповідач наголошує, що зважаючи на те, що сторонами спору, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України не подано суду належних і допустимих доказів повідомлення орендаря про припинення дії договорів оренди, враховуючи перебування нежитлових приміщень у володінні й користуванні позивача, відсутність заборгованості по сплаті орендних платежів, суд дійшов висновку, договір оренди № Ф-4906-5 від 11.12.2006 р., та договір суборенди № 2 від 15.12.2006 р. предметом яких є нежитлові приміщення у м. Львові по вул. Федьковича, 13, загальною площею 44,40 кв.м., продовжувались сторонами на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цими договорами, тобто до 10.12.2008 р., до 10.12.2009 р., до 10.12.2010 р„ до 10.12.2011 р., а згодом і до 10.12.2012 р., як це передбачено ст. 284 Господарського кодексу України, і є обов'язковим, зокрема, для ТзОВ «Хімпобутсервіс».

Постановою Вищого господарського суду від 09.12 2014 року у справі № 914/4594/13 під час розгляду касаційної скарги Львівської міської ради, на рішення господарського суду Львівської області від 20.02.14 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.07.14 р. за позовом Львівської міської ради, м. Львів до КП "Крокус-послуги", м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Хімпобутсервіс", м. Львів про визнання незаконним та скасування наказу, встановлено, що на підставі договорів оренди нерухомого майна від 11.12.06 р. відповідач був орендарем нежитлових приміщень у м. Львові, розташованих по вул. Федьковича, 13; зазначені приміщення були передані в суборенду ТОВ "Хімпобутсервіс", про що свідчать укладені договори суборенди від 15.12.06 р. та від 01.02.07 р.; наказом директора КП "Крокус-послуги" № 18 від 17.07.07 р. право оренди приміщень було передано ТОВ "Хімпобутсервіс".

З твердженням відповідача, Львівська міська рада є представницьким органом, а усі правомочності щодо управління комунальним майном м. Львова віддані органу виконавчої влади - ОСОБА_1 комунальної власності ДНП ЛМР, яке і реалізовує політику Львівської міської ради щодо комунальної власності, що повністю узгоджується з принципом розподілу повноважень, що прописаний у ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР та в чатині 2 статті 4 «Європейської хартії місцевого самоврядування» (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР).

Звернення до суду про витребування майна безпосередньо Львівською міською радою є, на думку відповідача, порушенням цих норм, а відтак вони вважаються неналежним позивачем у справі.

За твердженням відповідача, наслідки припинення договору оренди, в тому числі і внаслідок його розірвання, визначені відповідними нормами ЦК України та Закону України "Про оренду державного і комунального майна".

В листопаді 2017 року позивачем долучено до матеріалів справи рішення від 06. 11. 2017 року державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6 про реєстрацію у комунальну шіасність за Львівського міською радою, код ЄДРПОУ № 04055896 нежитлових приміщень 64-1, 64-2, загальною площею 44, -1 кв. м. за адресою м. Львів, вулиця Федьковича Ю., будинок 13.

Ці документи позивачем долучені до матеріалів справи на підтвердження свого права власності.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що у своїх діях, державний реєстратор повинен керуватися Постановою Кабінету Міністрів України в ід 2 5 грудня 2015 р. № 1127, якою затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - Порядок), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ( надалі Закон), об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст,ст. 328, 329 Цивільного Кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

У відповідності до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться також на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

У відповідності до п. 44 Порядку, для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об'єкт, подаються:

1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

2) витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо такого об'єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);

документ, що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності) ;

документ, що підтверджує факт відсутності перебування об'єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Відповідач зазначає, що Цивільний Кодекс, ЗУ "Пре місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" мають вищу юридичну силу від Постанови Кабінету Міністрів України від 2 5 грудня 2015 р. № 1127, якою затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тому документом , що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування, що передбачений п. 4 4 Порядку, повинен бути документ у якому є відомості про набуття права власності, що передбачено ч.2 ст.60 ЗУ "Про місцеве самоврядування з Україні", ст.ст. 328, 329 Цивільного Кодексу України , п. 14 ) ч. 1 ст. 2 7 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідач звертає увагу на те, що заявником для державної реєстрації були подані наступні документи: технічний паспорт на вищезазначені приміщення, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 з додатком про реєстрацію права комунальної власності на приміщення по вул. Федьковича, 13, лист № 03-13-96839 від 03.11.2017 р. з Фонду державного майна про відсутність перебування цих приміщень у державній власності, дублікат реєстраційного посвідчення Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на будинок по вул. Федьковича, 13, довідка Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експерти ої оцінки» про те, що приміщення з індексами 64-1, 64-2 є ізольованими, не належать до житлового фонду, не є допоміжними та не перебуває у загальному користуванні мешканців будинку. Жодний із цих документів, у тому числі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.30.2017 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова» , не підтверджує набуття речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

На думку відповідача, з вищенаведеного випливає, що підстав для державної реєстрації права комунальної власності у державного реєстратора не було, а були підстави для відмови у такій реєстрації.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з викладеного, на думку відповідача, відзив на зустрічний позов не містить аргументів проти задоволення даного позову, а, навпаки, підтверджує правомірність позовних вимог.

На виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області, ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надає письмовий відзив стосовно зустрічного позову про скасування права комунальної власності на нежитлові приміщення по вул. Федьковича, 13 у м. Львові площею 44,40 кв. м.

До 1991 року (в період дії законодавства Української РСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. Навіть за Конституцією УРСР 1978 року обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські ОСОБА_4 народних депутатів входили в систему органів державної влади України.

Тому, з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю.

З цього приводу 05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд ОСОБА_4 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 будинок за адресою: м. Львів, вул, ОСОБА_9, 13, включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Франтівському районі м. Львова. Тобто цей будинок на момент прийняття вищезазначеної постанови КМУ від 05.11.1991 № 311 однозначно відносився до житлового фонду рад народних депутатів і цілком законно перейшов у комунальну власність в цілому, в тому числі нежитлове приміщення за інв. № 64-1, 64-2 площею 44,40 кв. м.

Ч. 1 ст. 380 ЦК України визначено, що житловий будинок як об'єкт права власності є будівлею капітального типу, спорудженою з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначеною для постійного у ній проживання. Аналогічне визначення міститься в Податковому кодексі України. При цьому, слід враховувати, що житловий будинок квартирного типу згідно зі ст. 188 ЦК України є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири), речові права на які підлягали та підлягають державній реєстрації.

Частиною 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують всі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або у тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування та в оренду.

Згідно п. 19 розділу II ухвали Львівської міської ради № 777 від 14.07.2016 року до повноважень виконавчого комітету належить прийняття рішень щодо оформлення відповідно до законодавства України права власності на об'єкти нерухомого майна комунальної форм власності і передачу державного (комунального) житлового фонду, що знаходиться у пам'ятках культурної спадщини національного значення, у власність громадян (приватизацію).

Відповідач 3 зазначив, що посилання представника відповідача на п. 6.14 ухвали Львівської міської ради № 114 від 27.02.2009 року є безпідставним, оскільки вказаний пункт стосується процедури реєстрації приміщень комунальної власності, які перебувають у державній власності (процедура зміни форми власності з державної на комунальну).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не зазначає ні у зустрічній позовній заяві, ні у жодних доказах що він є власником спірних нежитлових приміщень. Більше того, безпідставність первісного позову він обґрунтовує наявністю договірних відносин між ним та управлінням комунальної власності. Тобто, позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його права реєстрацією права комунальної власності на нежитлові приміщення за адресою м. Львів, Вул. Федьковича,13 з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом ніколи не був власником спірних приміщень та не звертався за їх отриманням у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем за зустрічним позовом не надано жодного документа, які б підтверджували доводи за зустрічним позовом.

Враховуючи наведене, відповідач 3 просить відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

У відзиві на зустрічний позов відповідач за зустрічним позовом зазначає, що на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області Львівська міська рада надає письмовий відзив стосовно зустрічного позову про скасування права комунальної власності на нежитлові приміщення по вул. Федьковича, 13 у м. Львові площею 44,40 кв. м.

До 1991 року (в період дії законодавства Української РСР) всі об'єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. Навіть за Конституцією УРСР 1978 року обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські ОСОБА_4 народних депутатів входили в систему органів державної влади України. Тому, з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю.

З цього приводу 05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, включено житловий та нежитловий фонд ОСОБА_4 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 будинок за адресою: м. Львів, вул. Федьковича, 13, включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Франківському районі м. Львова. Тобто цей будинок на момент прийняття вищезазначеної постанови КМУ від 05.11.1991 № 311 однозначно відносився до житлового фонду рад народних депутатів і цілком законно перейшов у комунальну власність в цілому, в тому числі нежитлове приміщення за інв. № 64-1, 64-2 площею 44,40 кв. м.

Ч. 1 ст. 380 ЦК України визначено, що житловий будинок як об'єкт права власності є будівлею капітального типу, спорудженою з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначеною для постійного у ній проживання. Аналогічне визначення міститься в Податковому кодексі України. При цьому, слід враховувати, що житловий будинок квартирного типу згідно зі ст. 188 ЦК України є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири), речові права на які підлягали та підлягають державній реєстрації.

Частиною 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що нежилі приміщення житлового фонду які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують всі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або у тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування та в оренду.

Згідно п. 19 розділу II ухвали Львівської міської ради № 777 від 14.07.2016 року до повноважень виконавчого комітету належить прийняття рішень щодо оформлення відповідно до законодавства України права власності на об'єкти нерухомого майна комунальної форм власності і передачу державного (комунального) житлового фонду, що знаходиться у пам'ятках культурної спадщини національного значення, у власність громадян (приватизацію).

Позивач зазначає, що посилання представника відповідача на п. 6.14 ухвали Львівської міської ради № 114 від 27.02.2009 року є безпідставним, оскільки вказаний пункт стосується процедури реєстрації приміщень комунальної власності, які перебувають у державній власності (процедура зміни форми власності з державної на комунальну).

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не зазначає ні у зустрічній позовній заяві, ні у жодних доказах що він є власником спірних нежитлових приміщень. Більше того, безпідставність первісного позову він обґрунтовує наявністю договірних відносин між ним та управлінням комунальної власності.

Тобто, позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його права реєстрацією права комунальної власності на нежитлові приміщення за адресою м. Львів, Вул. Федьковича,13 з огляду на те, що позивач за зустрічним позовом ніколи не був власником спірних приміщень та не звертався за їх отриманням у встановленому законом порядку.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з нормою ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Дані положення законодавчих актів кореспондують з нормою ст. 143 Конституції України, відповідно до якої територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Поряд з цим, факт перебування у вказаних приміщеннях відповідача дає достатні підстави для звернення до суду за захистом порушеного права позивача.

Позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Фактичним власником вказаного об'єкта нерухомого майна є Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює управління майном територіальної громади м. Львова. Виконання функцій органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова Львівською міською радою передано ОСОБА_1 комунальної власності.

Відповідачем за таким позовом виступає особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом, чи договором, які відповідають вимогам закону.

Вищевказане нерухоме майно є індивідуально визначеним та існує в натурі на момент подання позову.

Незаконне володіння відповідачем об'єктом комунальної власності порушує права органу місцевого самоврядування та не дозволяє в повній мірі розпоряджатись вказаним об'єктом, вирішувати питання про подальше користування ним тощо.

Слід зазначити, що за змістом статей 317, 318 ЦК України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, володіння, користування, розпорядження майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово - правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Частиною 1 статті 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Позовні вимоги обґрунтовано нормами ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законній підставі (у тому числі на підставі договору, який не визнано недійсним).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Частиною 3 цієї статті визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

ОСОБА_7 глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. ОСОБА_7 цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем в суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ч. 3 ст. 397 ЦК України).

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 11.12.2006 р. між ОСОБА_1 комунального майна, яке було реорганізовано в ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (Орендодавець) та КП «Крокус-послуги» (Орендар) укладено договори оренди нерухомого майна № Ф-4906-5 та № Ш-4907-5, за умовами яких орендодавець передав, а орендар - прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежилі приміщення, які знаходяться у м. Львові по вул. Федьковича, 13 площею 44,40 км.м. та по вул. Шевченка, 26 площею 27,30 кв.м. відповідно. Строк дії договорів визначений з 11.12.2006 р. по 10.12.2007 р. Згідно п. 7.19 Договорів, орендар має право здавати частину об'єкта оренди у суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця.

Відповідно до п. 4.1 Договору, термін дії договору оренди становить з 11 грудня 2006 року до 10 грудня 2007 року. ОСОБА_7 п. 4.3 Договору сторони погодили, що у разі відстутності заяви однієї із сторін про його припинення протягом одного місяця після закінчення терміну дії, договір вважається продовжений на тих самих умовах і на той самий строк. Як вбачається з матеріалів справи, в звязку із відсутністю заперечень сторін, термін дії Договору оренди неодноразово продовжувався.

На підтвердження наявності за Львівською міською радою права власності на спірне майно, позивач долучив до матеріалів справи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об”єктів нерухомого майна щодо об”єкта нерухомого майна, з якї вбається, що власником є Львівська міська рада.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, Господарськиим судом Львівської області рішенням від 21.12.2015 р., що підтримане постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2016 р. та набрало законної сили, у справі № 914/3588/15 за позовом ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів до відповідача ОСОБА_8 підприємства «КРОКУС-ПОСЛУГИ», м. Львів , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженого відповідальністю «ХІМПОБУТСЕРВІС», м. Львів про звільнення незаконно займаного нежитлового приміщення загальною площею 44, 40 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Федьковича, 13 та стягнення 16 238,97 грн., встановлено, що 11 грудня 2006 року між ОСОБА_1 комунального майна Львівської міської ради (надалі Орендодавець) та ОСОБА_8 підприємством «Крокус-послуги» (надалі Орендар) укладено Договір оренди № Ф-4906-5 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), згідно умов якого Орендодавець на підставі наказу ОСОБА_1 комунального майна за № 375-0 від 07 липня 2006 року та Договору оренди № Ф-2997-5 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 14 червня 2005 року передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (надалі об’єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Навколо базару» (надалі – Балансоутримувач). Об’єктом оренди, згідно договору, є нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Федьковича, 13, загальною площею 44,40 м.кв. Цільове призначення для хімчисток (приймальний пункт).

Згідно п. 4.7 Договору, термін дії договору оренди становить з 11 грудня 2006 року до 10 грудня 2007 року та, відповідно до п. 4.3 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення протягом одного місяця після закінчення терміну дії, вважається продовжений на тих самих умовах і на той самий строк. Термін дії Договору пролонговувався до 10 грудня 2014 року.

Орендодавцем на адресу Орендаря було направлене повідомлення № 2302- вих. 112 від 13.01.2015 року про припинення договірних стосунків, у зв’язку із закінченням терміну дії договору оренди нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, буд. 13 на вул. ОСОБА_9, згідно якого запропоновано протягом 15 днів повернути орендоване приміщення балансоутримувачу та провести розрахунок по сплаті орендної плати.

Як вбачається з листа Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 4-2301-157 від 11.03.2016 р., враховуючи незадовільні результати фінансово-господарської діяльності КП “Крокус-послуги” та на виконання ухвали міської ради від 05.07.2007 р. № 994 “Про результати фінансово-господарської діяльності Львівських комунальних підприємств за 2006 рік та планові показники на 2007 рік” (зі змінами), прийнято рішення про припинення діяльності даного комунального підприємства. Таким чином, враховуючи припинення діяльності КП “Крокус-послуги” ухвалою Львівської міської ради ради від 05.07.2007 р. № 994 “Про результати фінансово-господарської діяльності львівських комунальних підприємств за 2006 рік та планові показники на 2007 рік” (зі змінами), у КП “Крокус-послуги” була відсутня воля на подальше користування спірним майном.

В повідомленні ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 2302-вих-112 від 13.01.2015 р. “Про припинення договірних стосунків у зв’язку із закінченням терміну дії договору оренди” вимагає в орендаря повернути спірне майно протягом 15 днів.

Відповідно до п. 9.1., 9.2., 9.3., 9.4. Договору, повернення орендодавцю об’єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об’єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди. Об’єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийняти орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, вказаних в п. 9.1. цього договору. При передачі об’єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі ч. 1 ст. 27 "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Статтею 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте, суд наголосив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу спірного майна, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, всупереч п. 9.1. договору оренди № Ф-4906-5 від 11.12.2006 р., ст. 785 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приміщення за адресою: м. Львів, вул. Ю. Федьковича, буд. 13 не було передане ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та складає перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

З наведених вище підстав, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про звільнення незаконно займаного нежитлового приміщення за адресою м. Львів, вул. Ю. Федьковича, буд. 13.

З обставин, встановлених судами у справі № 914/4594/13, зокрема, у рішенні Господарського суду Львівської області від 11.03.2015 р., яке постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. залишене без змін, вбачається, що наказ директора комунального підприємства "Крокус-послуги" № 18 від 17.07.2007 р. не є актом індивідуальної дії, оскільки не породжує цивільних прав та обов`язків для інших осіб, не може порушувати права територіальної громади чи Львівської міської ради. В силу ст. 75 ГПК України ця обставина не встановлюється. Тому, посилання апелянта на існування договору суборенди (який укладений на підставі наказу директора комунального підприємства "Крокус-послуги" № 18 від 17.07.2007 р.) не береться судом до уваги, оскільки договір суборенди є похідним від договору оренди та потребує відповідного дозволу органу місцевого самоврядування, якого судами не встановлено.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення”, рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Як вбачається із змісту позовної заяви, не зважаючи на факт зазначення в ній того, що об’єкт оренди використовує ТОВ “Хімпобутсервіс”, який не є стороною договору оренди та згода на передачу орендованого приміщення якому не надавалася, та факт долучення до матеріалів справи акту прийому-передачі від 20.07.2007 р. в котрому, за твердженням позивача, встановлено таке неправомірне користування приміщенням, підставами позовних вимог в даній справі все таки слугує те, що договір оренди № Ф-4906-5 від 11.12.2006 р. припинив свою дію 05.07.2007 р., у зв’язку з припиненням діяльності КП “Крокус-послуги”, а також те, що відповідачем не було повернуто об’єкт оренди після закінчення строку дії договору.

Суд зазначив, що обставини, пов’язані із протиправною передачею і використанням ТОВ “Хімпобутсервіс” об’єкту оренди не слугують підставою заявлення позовних вимог в даній справі. Відтак, предметом даного розгляду не являються правовідносини позивача та відповідача, щодо протиправної передачі третім особам об’єкту оренди, а тому предметом дослідження та оцінки судом в даній справі не є обставини, пов’язані з підставністю/безпідставністю перебування ТОВ “Хімпобутсервіс” в спірних відповідачем приміщеннях

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У ст. 11 ЦК України підкреслюється відсутність вичерпного переліку підстав виникнення цивільних прав і обов'язків. Тут наголошується, що цивільні права та обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки за прямо вказаних обставин, а й «з інших юридичних фактів». Поняття «інші юридичні факти» охоплює такі різні категорії, як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо) та неправомірні дії, що не підпадають під поняття завдання шкоди (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону, як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із ч. 2 ст. 327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Львівська міська рада, у відповідності до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м. Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно ст. 5 цього Закону, орендодавцем щодо нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності, є орган місцевого самоврядування. Згідно із п. 33 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях міської ради можуть бути прийняті рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами (ст. 1 цього Закону).

У статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження виконавчих органів рад щодо управління комунальною власністю.

Згідно із п.п. 1 п. а. ст. 29 цього Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 року № 1205 затверджено “ОСОБА_7 про управління комунальної власності Львівської міської ради”. Розділом 2 “ОСОБА_7 про управління комунальної власності Львівської міської, ради та його структури” визначені основні завдання управління, а саме: виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова; подання на розгляд міської ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна проектів місцевих програм приватизації та переліки об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм.

Ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 року N 897 “Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова” затверджено нормативні документи, що регулюють відносини оренди майна територіальної громади м Львова, а саме: “ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова” та “Методику розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова”

Відповідно до пунктів 1.3., 1.4. “ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова”, це ОСОБА_7 регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова; передача в оренда комунального майна територіальної громади м. Львова здійснюється на конкурсних засадах крім винятків, передбачених цим ОСОБА_7.

Згідно із пунктом 4.1. “ОСОБА_7 про оренду майна територіальної громади м. Львова”, організаційне забезпечення відносин оренди майна територіальної громади м. Львова здійснює ОСОБА_1 комунальної власності Департаменту економічної політики. З цією метою управління комунальної власності департаменту економічної політики: здійснює облік та інвентаризацію майна, формує та підтримує банк даних про майно комунальної власності міста, яке здається в оренду, забезпечує контроль за його використанням та збереженням; у встановлених випадках забезпечує погодження питання оренди майна з районними адміністраціями та виконавчими органами міської ради; організовує роботу відповідних комісій; розглянувши рекомендації комісій готує відповідні проекти рішень органів місцевого самоврядування, видає накази з питань оренди; укладає як орендодавець договори оренди, здійснює їх облік та реєстрацію; слідкує за дотриманням умов договорів оренди, у встановленому порядку вживає заходи до порушників договірних зобов'язань та ін.

Отже, “ОСОБА_7 про ОСОБА_1 комунальної власності Львівської міської ради та його структури” (затверджене рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 р. № 1205), а також “ОСОБА_7 про оренду майна територіальної Громади м. Львова” (затверджене ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2007 р. №897) не передбачають делегування Львівською міською радою управлінню комунальної власності повноважень власника надавати згоду на заміну сторони у договорі оренди, чи повноважень погоджувати передачу прав орендаря третій особі

Беручи до уваги вказані норми закону, розпоряджатися нежитловими приміщеннями комунальної власності, а також приймати рішення про передачу третім особам прав орендаря за договором оренди (вирішувати питання заміни сторони у зобов’язаннях, які виникли щодо оренди нежитлових приміщень) вправі лише територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради.

КП “Крокус-послуги” видало наказ від 17.07.2007 року № 18 про передачу ТзОВ “Хімпобутсервіс” права оренди на приміщення комунальної власності за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 26 та вул. Федьковича, 13.

Жодного рішення про передачу ТзОВ “Хімпобутсервіс” прав орендаря ОСОБА_8 підприємства “Крокус-послуги” (в т.ч. щодо володіння та користування вищевказаними нежитловими приміщеннями), про заміну сторони у зобов'язаннях, які виникли щодо оренди цих приміщень, Львівською міською радою не приймалося.

05.07.2007 року Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 994 “Про результати фінансово-господарської діяльності львівських комунальних підприємств за 2006 рік та планові показники на 2007 рік”, пунктом 2 якої затверджено перелік львівських комунальних підприємств у розрізі уповноважених органів та галузевих управлінь (додаток 1). У пункті 8 додатку 1 передбачено, що уповноваженим органом КП “Крокус-Послуги” є ОСОБА_1 економіки.

Крім того, 19.10.2006 року ухвалою № 219 “Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради” було затверджено ОСОБА_7 про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради. Вказане ОСОБА_7 не передбачало такого виконавчого органу, як управління промисловості та підприємництва, а рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2006 р. № 1205 вже було утворено ОСОБА_1 комунальної власності Львівської міської ради, до повноважень якого віднесено: здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста; надання в оренду комунального майна у порядку, встановленому міською радою; здійснення обліку орендних платежів та контролю за їх надходженням; погодження надання в оренду комунального майна, яке перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій міської комунальної власності, на балансі інших юридичних осіб, відповідно до встановленого радою порядку та ін.

Наказ КП “Крокус Послуги” про передачу права оренди приміщень комунальної власності не був погоджений ні Львівською міською радою (уповноваженим органом власника майна), ні ОСОБА_1 комунальної власності (виконавчим органом Львівської міської ради, уповноваженим на здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста, надання в оренду комунального майна), ні ОСОБА_1 економіки (уповноваженим органом КП “Крокус- Послуги”),

Проаналізувавши Статут комунального підприємства “Крокус- Послуги”, слід зазначити, що статутом комунального підприємства передбачено: право підприємства розпоряджатися на власний розсуд лише тим майном, яке передане йому власником, згідно акту прийому-передачі, та закріплене за ним на праві повного господарського відання, вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту; право підприємства, за погодженням з уповноваженим власником, здавати в оренду лише ті нежитлові приміщення та інші матеріальні цінності, які йому належать. Однак, Статут не передбачає права комунального підприємства передавати третім особам без згоди на це його власника комунального майна - Львівської міської ради своє право оренди цього майна.

Відповідно до аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, викладеному у Віснику Верховного суду України за 2014 рік при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

У разі відчуження майна за відплатним договором, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

З обставин, встановлених судами у справі № 914/4594/13, зокрема, у рішенні Господарського суду Львівської області від 11.03.2015 р., яке постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015 року залишене без змін, вбачається, що наказ директора комунального підприємства “Крокус-послуги” № 18 від 17.07.2007 року не є актом індивідуальної дії, оскільки не породжує цивільних прав та обов'язків для інших осіб, не може порушувати права територіальної громади чи Львівської міської ради.

В силу ст. 75 ГПК України ця обставина є преюдиційною та не повинна встановлюватись судом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідач документально не обґрунтував та не надав доказів в спростування прав власності на спірне майно позивача у справі.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.07.2013 року "ОСОБА_3 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" вбачається, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування ст.387 ЦК необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача (ухвали ВСС від 12.02.2015 у справах № 6-48364св14 та № 6-332 св15);

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, слід враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом.

З”ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив, що відповідач належним чином не обґрунтував правомірність користування ним майном позивача, та не надав жодних доказів правомірності користування та проведення господарської діяльності у вказаному нежиловому приміщенні.

Так, суд звертає увагу, що відповідач за час розгляду справи, не надав суду жодних правовстановлюючих доказів на спірне майно, що підтверджують його право власності на це майно, а також, заперечуючи правомірність набуття права власності на це майно позивачем, не скористався своїми процесуальними правами, встановленими нормами чинного законодавства України щодо оскарження цього права власності позивача в судовому порядку.

Враховуючи наведені вище обставини та фактичні дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач володіє спірним майном без належної правової підстави, а отже, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; даліЦК).

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.1 ст.10, ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, повязані із реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і субєкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У відповідності до ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає недійсним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, лише якщо він суперечить актам цивільного законодавства та водночас порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом не довів підставність позову належними та допустимими доказами, не вказав норми законодавства, які на його думку є порушеними у зв’язку з прийняттям оскаржуваного рішення, підстав для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р. не має.

З цього приводу суд, з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-405а14 зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У звязку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у даному випадку, отримання свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника, оскільки у таких осіб виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Однак вимогу про скасування правовстановлюючого документа Свідоцтва про право власності на нерухоме майно на нежитлову будівлю за адресоюм. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м. позивачем за зустрічним позовом не зазначено.

Отже, відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

(З урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2015р. № 922/2256/15, у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14).

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем за первісним позовом представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпобутсервіс» за участі третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 підприємство «Крокус-послуги» про витребування з чужого незаконного володіння приміщення комунальної власності за адресою м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Хімпобутсервіс” до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Державного реєстратора ОСОБА_1 державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_6, третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради,третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 підприємство „Крокус-послуги” про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 897 від 04.10.2017 р. є не обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач за первісним позовом подав платіжне доручення № 77 від 22.02.2017 року на суму 1600,00 грн. та платіжне доручення № 523 від 04.10.2017 року на суму 11757,80 грн. про сплату судового збору.

Відповідно до висновку про вартість спірного майна, що знаходиться у матеріалах справа, вартість об’єкта оцінки встановлена в розмірі 1627800 грн. Отже, відповідно до ставки судового збору, розмір судових витрат за розгляд справи майнового характеру становить 1,5 % від ціни позову, а отже 1627800* 1,5 % = 24417,00 грн.

Як доказ сплати судових витрат, позивач за зустрічним позовом подав платіжне доручення № 23 від 03.01.2018 року на суму 1700,00 грн. та платіжне доручення № 29 від 27.02.2018 року на суму 3524,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги - задоволити.

2. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпобутсервіс» (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 61, код ЄДРПОУ 88390177) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) нежитлове приміщення за адресою м. Львів, вул. Федьковича, 13 площею 44,40 кв.м.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпобутсервіс» (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 61, код ЄДРПОУ 88390177) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 13357 (тринадцять тисяч триста п’ятдесят сім) грн. 80 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпобутсервіс» (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 61, код ЄДРПОУ 88390177) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів УДК Личаківського району м. Львова, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620, Банк отримувача ГУДКCУ у Львівській області, Код банку отримувача (МФО) 825014, Рахунок отримувача 31215206783006, Код класифікації доходів бюджету 22030101) 11059 (одинадцять тисяч п’ятдесят дев’ять) грн. 20 коп. судового збору.

5. У задоволені зустрічних позовних вимог- відмовити.

6. Накази видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.04.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Головуючий суддя Пазичев В.М.

Суддя Манюк П.Т.

Суддя Рим Т.Я.