Рішення № 73409030, 16.04.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2018м. ДніпроСправа № 904/338/18За позовом Стрийської центральної районної лікарні Львівської області, м. Стрий Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду "Діекс", м. Дніпро

про визнання недійсним договору №1949-16-ВП від 07.12.2017 та повернення коштів у розмірі 18 707,40 грн.

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Чернявська Е.О.

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №6 від 05 січня 2018 року, представник

С У Т Ь С П О Р У:

Стрийська центральна районна лікарня Львівської області звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:

- визнати договір №1949-16-ВП від 07.12.2017 укладений між Стрийською ЦРЛ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду "Діекс" недійсним;

- застосувати наслідки недійсності договору №1949-16-ВП від 07.12.2017 передбачені ст. 216 ЦК України, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду "Діекс" кошти у розмірі 18 707,40 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на момент підписання договору та на момент його виконання не мав статусу уповноваженої організації на проведення експертного обстеження та позачергового повного огляду ліфтів. Позивач вважає, що відповідачем послуги, що відповідають НПАОП0.00-1.02-08 фактично не надані, у зв’язку з чим просить визнати укладений договір недійсним та повернути сплачені за послуги кошти у розмірі 18 707,40 грн.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідно по п. 4.2 договору, позивач протягом трьох днів з дня отримання акту здачі-приймання послуг мав право направити відповідачу вмотивовану відмову від приймання послуг, проте, позивач прийняв надані послуги за договором, зауважень з його боку не було. Відповідач виконав свої зобов'язання у повному обсязі відповідно до умов договору, що підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг до договору на загальну суму 18 707,40 грн. №1 від 07.12.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін. Позивач прийняв надані послуги без зауважень, на підтвердження чого може також свідчити той факт, що позивач здійснив оплату відповідно до п. 2.2 договору на підставі підписаного ним акту №1 у розмірі 18 707,40 грн. Тобто, відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання за договором припинилось виконанням, проведеним належним чином. Відповідач виконав зобов'язання належним чином тому, на думку відповідача, позивач не може стверджувати, що послуги за договором не були надані.

Згідно відповіді на відзив, позивач заперечення відповідача вважає безпідставними, оскільки відповідно до листа Державної служби України з питань праці від 06.10.2017 №10013/3/12-ДП-17 ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду "Діекс" не включено до реєстру уповноважених організацій на проведення первинного та позачергового огляду устаткування. Відтак, відповідач не мав статусу уповноваженої організації і в момент підписання договору, і на момент підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2018 відкрито провадження у справі №904/338/18, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 13.03.2018. З 13.03.2018 відкладено підготовче засідання на 27.03.2018, з 27.03.2018 на 16.04.2018.

У судовому засіданні 16.04.2018 представник відповідача надав письмову згоду про початок розгляду справи по суті. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 16.04.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2016 року між Стрийською центральною районною лікарнею Львівської області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьким підприємством "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (виконавець) укладено договір № 1949-16-ВП, відповідно до п.1.1 якого виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги (роботи) з експертного обстеження (технічного діагностування) та позачергового повного технічного огляду ліфтів лікарняних в кількості 5 (п'ять) одиниць, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи).

Термін надання послуг (робіт) – 30 календарних днів після надання замовником належним чином підготовленого обладнання (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору послуги (роботи) з технічного діагностування проводяться в повному обсязі згідно з Правилами будови та безпечної експлуатації ліфтів НПАОП 0.00-1.02-08, затвердженим наказом Держгірпромнаглядом України.

Згідно з п. 2.1 договору вартість послуг (робіт) за цим договором визначена протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1) і складає на дату підписання договору: 15 589,50 грн.,ПДВ-20% 3 117,90 грн. Загальна вартість 18 707,40 грн.

Оплата здійснюється замовником за фактом надання послуг (робіт), протягом 10-ти календарних днів з дати підписання акта здачі-приймання наданих послуг (робіт) (п.2.2 договору).

У відповідності з п. 3.1 договору виконавець зобов'язаний: надати послуги (роботи) у строки, зазначені у п.1.2 цього договору, після виконання замовником п.3.2.1-3.2.5 договору; за результатом технічного діагностування надати експертний висновок; надавати послуги (роботи), зазначені у п.1.1, у відповідності з нормативними документами, що регламентують надання даного виду послуг (робіт); під час перебування на території підприємства-замовника виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку, всі норми і вимоги охорони праці, що діють на підприємстві-замовника; надавати послуги (роботи) у підрозділах підприємства за наявності оформлених наряд-допусків та іншої дозвільної документації з використанням належних засобів індивідуального захисту; не допускати розголошення інформації, що міститься в матеріалах, використаних для надання послуг (робіт).

Після надання послуг (робіт) виконавець надає замовнику акт здачі-приймання наданих послуг (робіт). Замовник протягом 3-х днів з дня отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) направляє виконавцю підписаний акт здачі-приймання або мотивовану відмову від приймання послуг (робіт). У разі надання затвердженого акту, послуга (робота) вважається прийнятою без зауважень. У разі мотивованої відмови замовника від приймання послуг (робіт) сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок, термінів їх виконання. Якщо в 3-денний термін з дати отримання акту здачі-приймання послуг (робіт) замовник не підпише акт здачі-приймання послуг (робіт) або не надасть виконавцю мотивовану відмову (перелік недоліків), послуги (роботи) вважаються прийнятими замовником з дотриманням всіх умов цього договору (п.п. 4.1- 4.4 договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 01 березня 2016, а в частині невиконаних умов - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1 договору).

Сторонами погоджено та підписано протокол угоди про договірну ціну та кошторис на проведення робіт.

На виконання умов договору відповідачем надано позивачу, а позивачем прийняті послуги (роботи) з експертного (технічного діагностування) та повного позачергового технічного огляду ліфтів в лікарнях в кількості 5 одиниць на загальну суму 18 707,40 грн., про що складено акт №1 від 07.12.2016.

Позивачем надані послуги оплачені у розмірі 18 707,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №441 від 16.12.2016.

24.03.2016 Державною службою України з питань праці прийнято наказ №28 "Про анулювання пункту 1.9 наказу Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 08.06.2006 №95".

Згідно з названим наказом анульовано пункт 1.9 наказу Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 08.06.2006 № 95 в частині призначення ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "ТЮФ ОСОБА_2" (перереєстроване у ТОВ "СП "Товариство технічного нагляду ОСОБА_2" (01.02.2011, код ЄДРПОУ 32349901) уповноваженою організацією для проведення первинного технічного огляду машин, механізмів, устаткований підвищеної небезпеки перед введенням його в експлуатацію; проведення позачергового технічного огляду, у разі закінчення граничного строку експлуатації, виникнення аварії або пошкодження, спричинених надзвичайною ситуацією природного чи техногенного характеру:

- обладнання для основних виробництв хімічної, біохімічної, нафтохімічної, нафтогазодобувної та нафто газопереробної промисловості;

- обладнання, призначеного для застосування у вибухонебезпечному середовищі;

- парових і водонагрійних котлів, у тому числі содорегенераційних та тих, що працюють з високотемпературними органічними теплоносіями;

- посудини, що працюють під тиском понад 0,07 МПа;

- трубопроводів пари та гарячої води з робочим тиском пари понад 0,07 МПа і температурою води вище 115°С;

- підіймальних споруд;

- електроустановок та електрообладнання.

Позивач вважає, що у зв’язку з тим, що вказаним наказом позбавлено відповідача статусу уповноваженої організації для проведення первинного технічного огляду машин, механізмів, устаткувань підвищеної небезпеки перед введенням його в експлуатацію, проведення позачергового технічного огляду, відповідач не мав права надавати обумовлені договором послуги, а отже вказаний договір підлягає визнанню недійсним, а сплачені кошти за послуги підлягають поверненню.

06.09.2017 позивач звернувся до відповідача із претензією №760, згідно якої просить повернути сплачені кошти у розмірі 18 707,40 грн.

У відповіді на претензію відповідач зазначає, що послуги ним надані, а позивачем прийняті без зауважень, а тому підстави для повернення коштів відсутні.

Позивач вважає, що відповідач ввів його в оману, оскільки підприємство відповідача відсутнє у реєстрі уповноважених організацій, відповідач не має цього статусу та, відповідно, не має права надавати послуги (виконувати роботи), визначені у спірному договорі.

Позивач вказує, що зазначені обставини, відповідно до приписів ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання спірного договору на виконання робіт недійсним в силу ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За нормами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. п. 1, 2, 7 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У даному випадку позивач посилається на те, що ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ОСОБА_2", укладаючи спірний договір, не мало право виконувати визначені умовами договору роботи, на виконання яких, згідно чинного законодавства України, необхідні дозвільні документи.

У той же час, згідно ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Позивач посилається на те, що наказом Державної служби України з питань праці від 24.03.2016 №28, анульовано пункт наказу Державного департаменту та промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, яким призначено відповідача уповноваженою організацією.

Однак, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 у справі №804/1748/16, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 24.03.2016 №28 "Про анулювання пункту 1.9 наказу Державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 08.06.2006 року №95".

Тобто, наказ, яким припинено статус відповідача бути уповноваженою організацією, скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, документ з яким позивач пов’язує відсутність у відповідача повноважень надати передбачені договором послуги, скасований рішенням суду.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав свої зобов'язання у повному обсязі відповідно до умов договору, що підтверджується підписами уповноваженими представниками сторін актом здачі-приймання наданих послуг до договору на загальну суму 18 707,40 грн. №1 від 07.12.2016. Позивач прийняв надані послуги без зауважень та здійснив оплату відповідно до п. 2.2 договору на підставі підписаного ним акту №1 у розмірі 18 707,40 грн. Тобто, відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання за договором припинилось виконанням, проведеним належним чином. Відповідач виконав зобов'язання належним чином згідно ст. 193 господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено судом, позивачем не доведено належними доказами наявність підстав, передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України, з якими закон пов'язує недійсність правочину, а також не спростовані заперечення відповідача та надані на їх підтвердження документи, у зв’язку з чим господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання договору недійсним.

Оскільки вимога про застосування наслідків недійсності договору №1949-16-ВП від 07.12.2017 передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач просить визнати недійсним договір від 07.12.2017, однак до позову додано договір від 07.12.2016.

З урахуванням викладеного, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.04.2018

Суддя Н.М. Євстигнеєва