Рішення № 73405652, 05.03.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/10020/17

Провадження № 2/760/3298/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді- Лазаренко В.В. за участю секретарів- Каліщук М.В., Петраш Д.О.

позивача - ОСОБА_4

представника відповідача - Вороніної Н.П.

представника третьої особи - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Національного авіаційного університету, третя особа: ОСОБА_7 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію заподіяної моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

09.06.2017 позивач звернулася до суду з позовом, який мотивований тим, що вона 01.04.2016 на підставі наказу в.о. ректора Національного авіаційного університету від 28.03.2016 № 290-к була прийнята на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу НАУ.

З 09.08.2016 на підставі наказу в.о. ректора Національного авіаційного університету від 09.08.2016 № 687/к була переведена на посаду заступника начальника юридичного відділу НАУ.

12.05.2017 наказом в.о. ректора Національного авіаційного університету від 12.05.2017 № 514/к її було звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпПУ.

Дане звільнення вважає незаконним, оскільки з 05.05.2017 по 13.05.2017 вона перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, і, про що вона повідомила у телефонному режимі табельника юридичного відділу НАУ та начальника відділу управління персоналом НАУ.

Більш того, у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною, 12.05.2017 вона склала заяву на ім'я в.о. ректора НАУ про звільнення з займаної посади за власним бажанням, у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку. Начальник відділу управління персоналом відмовилася приймати заяву, мотивуючи тим, що на заяві відсутня віза її безпосереднього керівника, і порадила зареєструвати заяву у відділі документообігу НАУ. У відділі документообігу заяву також відмовилися прийняти та зареєструвати, вказуючи на те, що вона є штатним працівником НАУ, і, що заява про звільнення має бути подана у відділ управління персоналом.

12.05.2017 року вона направила свою заяву електронним листом на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, а оригінал заяви відправила поштою. Дану заяву було зареєстровано за № Н-161 від 12.05.2017.

15.05.2017 року вона отримала лист від начальника відділу управління персоналом (від 12.05.2017 №01-01/120-240), яким її повідомили про те, що вона звільнена 12.05.2017 за п.4.ст.40 КЗпПУ, і що їй необхідно прибути за трудовою книжкою.

Крім того, на момент звільнення вона була членом профспілки НАУ, а згідно ст.43 КЗпПУ розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, передбачених законом, оскільки на її звільнення згоду або незгоду профспілка не надавала, на засідання профспілки її не запрошували, письмову заяву на розгляд подання за її відсутності вона не надавала, а тому звільнення Наказом від 12.05.2017 № 514/к 12.05.2017 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ є незаконним з двох підстав - звільнення відбулося під час тимчасової непрацездатності та без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Також, посилається на те, що вказані дії з боку відповідача є порушенням її законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань, а тому просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яку оцінює в 15 000 грн..

В судовому засіданні позивач повністю підтримала свою позовну заяву та просила задовольнити в повному обсязі з наведених в ній підстав.

Представник відповідача та представник третьої особи проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що звільнення позивача є законним, а позовна заява необґрунтованою.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 01.04.2016 працювала в Національному авіаційному університеті на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу НАУ, а з 09.08.2016 на підставі наказу в.о. ректора Національного авіаційного університету від 09.08.2016 № 687/к була переведена на посаду заступника начальника юридичного відділу НАУ.

Наказом в.о. ректора Національного авіаційного університету від 12.05.2017 № 514/к позивач була звільнена з роботи за прогули без поважних причин на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпПУ.

У період з 05.05.2017 року по 13.05.2017 року позивач мала тимчасову непрацездатність, що підтверджується листком непрацездатності серія АДА № 055469.

Як посилається представник відповідача, позивач на момент її звільнення, листок непрацездатності роботодавцю не пред'явила, а коли останньому стало відомо про те, що позивач перебувала на лікарняному у вищевказаний період, то у зв'язку з цим, наказом в.о. ректора Національного авіаційного університету № 859/к від 30.08.2017 було внесено зміни до наказу №514/к від 12.05.207, яким було змінено дату звільнення позивача з займаної посади з «12 травна 2017» на «15 травня 2017», що вбачається з витягу з наказу № 859/к від. 30.08.2017.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Так, як видно зі змісту наказу про звільнення позивача, правовою підставою для звільнення зазначено п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Абзацом 1 п.24 зазначеної Постанови визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Судом встановлено, що начальником юридичного відділу НАУ Лапутько С.О., заступником начальника юридичного відділу НАУ Білим В.М. та провідним юрисконсультом юридичного відділу Шишовим М.Ю. були складені акти в період з 04.04.2017. по 28.04.2017 про відсутність позивача на роботі без поважних причин. Відсутність позивача на роботі у зазначений в наказі про звільнення період зафіксовано також в Журналі реєстрації приходу на роботу та виходу з роботи працівників НАУ, а також табелі обліку робочого часу працівників юридичного відділу НАУ за квітень та травень 2017 року.

Згідно акту складеного 28.04.2017 начальником юридичного відділу НАУ Лапутько С.О., начальником відділу управління персоналом Опанасенко В.В. та провідним юрисконсультом юридичного відділу Шишовим М.Ю., позивач в присутності зазначених осіб відмовилась від ознайомлення з актами про відсутність на роботі працівника, складених в періорд її відсутності на роботі з 04.04.2017 по 28.04.2017.

Відповідно до службової записки № 06.03/123 від 12.05.2017 на ім'я в.о. ректора ОСОБА_7, яка складена начальника юридичного відділу НАУ Лапутко С.О., останній просив застосувати до позивача захід стягнення у виді звільнення за порушення трудової дисципліни, посилаючись на її відсутність без поважних причин на робочому місці та невиконання своїх функціональних обов'язків в період з 04.04.2017 по 28.04.2017.

Відповідно до наказу відповідача № 514/к від 12.05.2017 року, в який була внесено зміни наказом № 859/к від 30.08.20177, позивача з 15.05.2017 року було звільнено з роботи за прогули без поважних причин, учинені 04.04.2017, 05.04.2017, 06.04.2017, 07.04.2017, 10.04.2017, 11.04.2017, 12.04.2017, 13.04.2017, 14.04.2017, 18.04.2017, 19.04.2017, 20.04.2017, 21.04.2017, 24.04.2017, 25.04.2017, 26.04.2017, 27.04.2017, 28.04.2017 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Підставами видання наказу є акти про відсутність позивача на робочому місці.

Також, відповідно до вищевказаного наказу, позивача звільнено з роботи за сумісництвом з посади асистента кафедри економіки Навчально-наукового інституту економіки та менеджменту, 27.04.2017 за власним бажанням.

Вказаний наказ про звільнення був надісланий відповідачем на адресу позивача.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивачем, не доведено обставин, які б підтверджували, що вона в період з 04.04.2017 по 28.04.2017 була відсутня на робочому місці та не виконувала свої функціональні обов'язки з поважних причин, а тому суд вважає, що позивач 04.04.2017, 05.04.2017, 06.04.2017, 07.04.2017, 10.04.2017, 11.04.2017, 12.04.2017, 13.04.2017, 14.04.2017, 18.04.2017, 19.04.2017, 20.04.2017, 21.04.2017, 24.04.2017, 25.04.2017, 26.04.2017, 27.04.2017, 28.04.2017 вчинила прогул без поважних причин, в зв'язку з чим була обґрунтовано звільнена з роботи на підставі п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що вона була незаконно звільнена з займаної посади в період тимчасової втрати працездатності, не можуть бути підставою для скасування наказу про звільнення, оскільки прогули, за які і було звільнено позивача не охоплюються періодом тимчасової втрати працездатності.

Крім того, посилання позивача на те, що вона була незаконно звільнена без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є необґрунтованими, т.я. позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що в період її роботи та звільнення вона була членом первинної профспілкової організації.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач була обґрунтовано звільнена з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Оскільки, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача було законним і в задоволенні позову про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить відмовити, а також у зв'язку з тим, що судом не встановлено, що відповідачем були завдані моральні страждання позивачу у зв'язку з її звільненням, то вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 3, 5-1, 21, 36, 40, 41, 147, 149 КЗпП України, ст. ст. 4, 12-13, 81-82, 193, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Національного авіаційного університету, третя особа: ОСОБА_7 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію заподіяної моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Дата складення повного судового рішення 16.03.2018.

Суддя В.В. Лазаренко