Рішення № 73404594, 05.04.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2018 Справа №607/7592/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Дзюбича В.Л.

з участю секретаря Зубко О.Я.

учасників справи:

представника позивача адвоката Пономаренка І.А.

представника відповідача Сліворського О.Ю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління міністерства Внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області про стягнення невиплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління міністерства Внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області про стягнення невиплачених коштів за невикористані відпустки тривалістю 40 календарних днів за період 2009-2010 роки у розмірі грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за звання та вислуги років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11.11.2015 року станом на момент проведення перерахунку та надбавок, які були встановлені позивачу на момент призначення пенсії, а саме: надбавки за виконання особливо важливих завдань-50%, надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень-10%, щомісячна премія-91,7%.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в період з серпня 1991 року по 30.09.2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 03.06.2010 року на посаді начальника відділу ресурсного забезпечення УМВС України. 30.09.2010 року звільнений в запас на підставі п.64 «Б» Положення про проходження служби в ОВС України. На день звільнення його вислуга років складає 21 рік 02 місяці 02 дні. Однак при звільненні йому не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 2009 рік-17 діб, за2010 рік-23 доби, що підтверджується довідкою ліквідаційної комісії УМВСУ в Тернопільській області №3/508 від 20.09.2016 року. За таких обставин вважає, що у відповідності до ч.1 ст.83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» з відповідача слід стягнути на його користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 40 календарних днів, виходячи із розмірів посадового окладу за останньою займаною ним посадою, окладу за військове звання та вислуги років, встановлених у відповідності до постанови КМУ №988 від 11.11.2015 року із врахуванням надбавок та премії, які він отримував згідно грошового атестату.

В ході судового розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить просить сягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 40 календарних днів в розмірі 30927,97 грн., яка складається з: посадовий оклад-4533,33 грн.; оклад за спеціальним званням-2933,33 грн.; надбавку за вислугу років(40%)-2986,66 грн.; надбавка за виконання ОВС(50%)-5226,66 грн.; надбавка за роботу в умовах режимних обмежень(10%)-453,33 грн.; премія(91,7%)-14794,66 грн., а також компенсацію в розмірі середньомісячного заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Представник позивача -адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача відносно позову заперечив та просить у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 в період з серпня 1991 року по 30.09.2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ України і 30.10.2010 року звільнений в запас Збройних сил з посади начальника відділу ресурсного забезпечення УМВС України за станом здоров»я у відповідності до п.64 «Б» Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». На момент звільнення вислуга років позивача складала 21 рік, 02 місяці, 02 дні.

Згідно грошового атестату №65 УМВСУ в Тернопільській області на момент звільнення в запас позивач перебував у спеціальному званні підполковник міліції і його грошове забезпечення становило: посадовий оклад-1350 грн.; оклад за спеціальним званням-130 грн.; надбавка за вислугу років(35%)-518 грн.% надбавка за виконання особливих завдань(50%)-999. Грн..% надбавка за роботу в умовах режимних обмежень(10%)-135 грн.; премія(91.7%)-2872.04 грн.

Згідно довідки УМВСУ в Тернопільській області №2/24-821 від 15.03.2011 року за час проходження служби в ОВС ОСОБА_3 не використав чергові відпустки за 2009-2010 роки в кількості: 2009 рік-17 діб; 2010 рік-23 доби.

У відповідності до довідки ліквідаційної комісії УМВСУ в Тернопільській області №3/508 від 20.09.2016 року при звільненні з ОВС позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 63042,42 грн., відомості про виплачену компенсацію за невикористані відпустки при звільненні в архівних документах відсутні.

Із повідомлення ліквідаційної комісії УМВСУ в Тернопільській області №619/05/3-2016 від 11.11.2016 року вбачається, що наказом УМВСУ в Тернопільській області від 24.07.2009 року №149о/с ОСОБА_3 була надана відпустка за 2009 рік з 28 липня по 29 серпня 2009 року та 21.07.2009 року виплачена допомога на оздоровлення в розмірі 2472,44 грн. Відпустка за 2010 рік була надана в період з 01 по 30 серпня 2010 року та 29.07.2010 року виплачена допомога на оздоровлення в розмірі 5001,99 грн. Компенсації за невикористані відпустки у 2009-2010 роках ОСОБА_3 не отримував.

Правовий і соціальний статус, умови проходження служби працівників органів внутрішніх справ, розміри і порядок виплати їм грошового та пенсійного забезпечення регулюються нормами спеціального законодавства.

У відповідності до роз»яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) дія якого відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 3 поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, зокрема встановлено: нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними (стаття 1-2); ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2); військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 12).

Абзацами 1-3 пункту 14 статті 10-1 цього Закону (Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них) передбачено: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки у рік звільнення виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ України регламентуються чинним Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114( надалі-Положення №114).

Статтею 56 Положення(в редакції чинній на час звільнення позивача з ОВС) визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров»я чи скороченням штатів, у році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до п.51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу(крім осіб указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент звільнення з органів внутрішніх справ позивач перебував у спеціальному званні підполковника міліції та знаходився на посаді начальника відділу ресурсного забезпечення УМВСУ в Тернопільській області.

Відповідно до п.2 Положення №114 особи, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ у спеціальному званні підполковник міліції відносяться до старшого начальницького складу.

Отже, в силу зазначених норм Положення №114 у 2010 році особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільнені із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров»я чи скорочення штатів не мали права на отримання компенсації за невикористану в році звільнення відпустку.

Як встановлено судом, позивач звільнений з органів внутрішніх справ у відповідності до п.64 «Б» Положення №114 через хворобу.

У відповідності до ст.19 Конституції України та ч.3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи наведені обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 2010 році за п.64 «Б» Положення, через хворобу, ОСОБА_3, який перебував у спеціальному званні підполковник міліції та відносився до осіб старшого начальницького складу, мав право на отримання у році звільнення чергової відпустки, яким не скористався. Водночас законодавчо не передбачено право осіб старшого начальницького складу звільнених з ОВС через хворобу на отримання ними компенсації за невикористану відпустку.

При цьому суд зазначає, що позивач в обґрунтування своїх вимог помилково посилається на правову позицію, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 14.10.2014 року у справі №21-413а14, оскільки вказана справа стосувалась права на одержання компенсації за невикористані відпустки особи, звільненої з ОВС за власним бажанням, при цьому, Верховний Суду України прийшов до аналогічного висновку щодо відсутності права на одержання компенсації особами середнього, старшого і вищого начальницького складу звільненими із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров»я чи скороченням штатів.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ч.1 ст.5, 6, 9, 19, 72 - 77, 139, 241 - 246, 255, 295, 297 КАС України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року, Положенням «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Управління міністерства Внутрішніх справ України в особі Ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області про стягнення невиплачених коштів -відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич