Постанова № 73403303, 11.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/126/18Головуючий по 1 інстанції Шипович В.В. Категорія: 44 Доповідач в апеляційній інстанції Карпенко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої Карпенко О.В.

суддів Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2017 року, постановленого під головуванням судді Шиповича В.В. о 14 годині 28 хвилин у залі судових засідань Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення,

Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу; ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, суд,-:

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення, посилаючись в обгрунтування заявленого позову на те, що він з 1993 року по теперішній час зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 та є власником даної квартири на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 06 грудня 2007 року.

Позивач вказує, що на прохання сина у грудні 2003 року він дозволив колишній його дружині ОСОБА_6 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тимчасово проживати у належній йому квартирі АДРЕСА_1, оскільки він сам тимчасово проживав у АДРЕСА_5.

Між ним, як власником квартири та відповідачами, як наймачами договір найму житла не укладався. Плату (грошові кошти за проживання) у квартирі відповідачі не сплачують.

В даний час, зазначає ОСОБА_5, він бажає проживати у власній квартирі з жінкою, тому неодноразово звертався до відповідачів з проханням виселитися з квартири добровільно та письмово звертався з вимогою про звільнення житлового приміщення як до матері відповідачів так і самих відповідачів, але його право ігнорується.

Це змусило його звернутися до суду із даним позовом з метою усунення перешкод у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання вказаним особам іншого жилого приміщення.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір у сумі по 320 гривень із кожної.

Вважаючи рішення суду першої інстанції необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу, зокрема, обґрунтовують тим, що проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 2003 року за договором найму; твердження позивача, що вони проживають у квартирі всупереч його волі і перешкоджають йому як власнику у користуванні власним житлом не відповідають дійсності і не підтверджені доказами, проте рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2009 року, яке вступило в законну силу, встановлено, що у 2003 році ОСОБА_6 вселилась у квартиру разом зі своїми неповнолітніми дітьми - ОСОБА_4, ОСОБА_3 за усним договором найму і перешкоджання ОСОБА_5, як власнику квартири, у повній мірі користуватися власним житлом ним надано не було; громадянам, яких виселяють з жилих приміщень одночасно надається постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції від 21.11.2017 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 повністю відмовити.

П. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції ЦПК України.

Провадження у вказаній справі відкрито до набрання чинності редакції ЦПК України (15 грудня 2017 року), а тому розгляд скарги, у відповідності до п. 9 Перехідних положень ЦПК України, продовжується за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції ЦПК України.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 06 грудня 2007 року (а.с. 2) ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 та відповідно до адресної картки станом на 10.08.2017 року один зареєстрований у вказаній квартирі з 7.09.1993 року. (а.с. 64)

Звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_5 вказував, що за його згодою на тимчасове проживання відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселились в квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку із необхідністю та бажанням проживати у власній квартирі з жінкою, віком, незадовільним станом свого здоров»я, що унеможливлює його постійне проживання у АДРЕСА_5, ОСОБА_5 звертався до відповідачів з проханням добровільно виселитися з квартири, але його прохання відповідачками були проігноровані, що змусило позивача за захистом своїх порушених прав звертатися до суду із відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що ОСОБА_5, як власник житла має право, згідно до діючого законодавства України, вимагати виселення відповідачів, як тимчасових мешканців, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 необхідна йому для власного проживання та проживання членів його сім'ї.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 є повнолітніми та у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстровані.

Згідно із ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Закон надає власнику право звернутись до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, який відповідає змісту порушеного права, враховуючи характер порушення та надає можливість захистити порушене право.

Є безпідставними посилання ОСОБА_4, ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі на те, що за змістом ст.109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку, що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому засіданні одночасно надається інше постійне житло, в зв'язку з чим підстав для виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого постійного житла не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Судом встановлено, що відповідачі не є членами сім'ї ОСОБА_5 і позивач, як власник квартири надав згоду на тимчасове проживання відповідачів у спірній квартирі, що відповідає положенням ст. 383 ЦК України, яка регламентує права власника квартири /житлового будинку/.

Проте, відповідно до ст. 818 ЦК України тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом. Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них вимоги про звільнення помешкання.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 03 квітня 2017 року ОСОБА_5 звертався до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з письмовою вимогою про звільнення належного йому на праві власності житла. (а.с. 4)

Відповідно до ст. 98 ЖК УРСР, тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з зазначеного, відповідачі, в силу вимог закону, вважаються тимчасовими мешканцями, в зв'язку з чим зобов'язані були на вимогу власника звільнити житлове приміщення, проте, не вчинили таких дій, чим порушили права позивача.

На підставі вищезазначеного, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з належної ОСОБА_5 на праві власності квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Посилання відповідачів в апеляційній скарзі на неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, є нічим неаргументованими, у зв'язку із чим підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах не знаходить.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення - залишити без задоволення, зазначене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за особами, які подали апеляційну скаргу - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча Карпенко О.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Нерушак Л.В.

(повний текст постанови виготовлено 16.04.2018 року)