Ухвала суду № 73401901, 10.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-кп/785/472/18

Номер справи місцевого суду: 502/617/14-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Копіци О.В.

суддів Джулая О.Б., Толкаченка О.О.

секретаря судового засідання Головченко Ю.Л.,

за участю прокурора Різой К.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_4 на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 31.01.2018 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013170110003488 відносно:

ОСОБА_2, який народився 27.01.1950 року в с. Василівка Кілійського району Одеської області, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, одруженого, працюючого на посаді Кілійського міського голови, зареєстрованого: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, повернуто прокурору з підстав невідповідності вимогам КПК України,

встановив:

Зазначеною ухвалою суду 1-ої інстанції, обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, повернутий прокурору Одеської області для усунення недоліків, викладених в ухвалі суду.

Мотивуючи своє рішення суд зазначив наступне:

- в обвинувальному акті зазначено, що дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 4 ст. 368 КК України в редакції від 13.05.2013 року, але, відповідно до офіційного сайту Верховної ОСОБА_3 України, до ст. 368 КК України вносилися наступні зміни: Законами №1508-VI від 11.06.2009 року, №2808-VI від 21.12.2010 року, №3207-VI від 07.04.2011 року, №221-VII від 18.04.2013 року із змінами, внесеними Законом №222-VII від 18.04.2013 року, № 1261-VII від 13.05.2014 року із змінами, внесеними Законами №1698-VII від 14.10.2014 року,№770-VIII від 10.11.2015 року, № 889-VIII від 10.12.2015 року. З цього випливає, що не існує змін статі 368 КК України в редакції Закону від13.05.2013 року, а існує редакція станом на 13.05.2014 року, але вона містить зовсім інші кваліфікуючи ознаки ч. 4 ст. 368 КК України, а саме: «Діяння, передбачене частинами першою, другою або третьою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище».

В обвинувальномуж акті, дії ОСОБА_2 кваліфіковані, як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Отже, є не зрозумілим, яка саме редакція ч. 4 ст. 368 КК України інкримінується обвинуваченому;

- окрім того, обвинувальний акт, складено за межами процесуальних строків, з огляду на таке: з реєстру матеріалів кримінального провадження випливає, що повідомлення про підозру вручене обвинуваченому 08.11.2013 року, тому, з цього часу, відповідно до ст. 219 КПК України, розпочав свій відлік строк досудового розслідування; 16.12.2013 року постановою заступника прокурора області було продовжено строк досудового розслідування до 3-х місяців, тобто до 08.02.2014 року і більше рішень про продовження строку досудового слідства не приймалось, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування; відповідно до ухвал судів, в тому числі і апеляційної інстанції, встановлено, що до 29.06.2017 року (дата складання останнього обвинувального акту), належного обвинувачення стосовно ОСОБА_2 висунуто не було; отже, встановлений п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового слідствазакінчився 08.02.2014 року, а обвинувальний акт складено 29.06.2017 року, тобто за межами процесуальних строків, тому він не відповідає вимогам процесуального закону.

- за таких обставин, судовий розгляд обвинувального акту не може бути призначений, оскільки будь-яке рішення, постановлене судом за наявності порушення права обвинуваченого на захист, буде незаконним і тягне за собою його скасування.

В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що ухвала суду є незаконною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з наступних підстав:

- суд 1-ої інстанції не дотримався процедури, передбаченої ст.ст. 314, 342-345 КПК України, оскільки головуючий не виконав усіх процесуальних дій, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону. Під час підготовчого судового засідання, суд не вправі встановлювати виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію злочину та формулювання обвинувачення, перевіряти дотримання процесуальних строків, оскільки встановлення таких обставин здійснюються судом під час судового розгляду кримінального провадження по суті;

- проте, під час підготовчого засідання, суд 1-ої інстанції, почав перевіряти дотримання строків досудового слідства, які повинні бути встановлені в судовому розгляді, тим самим, вийшов за межі обсягу питань, які підлягають вирішенню під час проведення попереднього судового засідання та порушив положення ст. 337 КПК України, про що зазначив у своїй ухвалі: «формулювання обвинувачення повинно відповідати таким вимогам: у ньому мають бути викладено всі обставини кримінального правопорушення і надана оцінка дій обвинуваченого», що і зроблено було прокуратурою та зазначено в обвинувальному акті;

- крім того, прокурор зазначив, що ст. 314 КПК України не надає можливості суду повернути обвинувальний акт прокурору з причини неповноти реєстру матеріалів досудового розслідування;

- суд 1-ої інстанції при поверненні обвинувального акту не врахував позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 09.10.2008 року по справі «Абрамян проти Росії».

Посилаючись на такі доводи, прокурор просить скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд обвинувального акту в суді 1-ої інстанції.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника,які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали справи апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до припису п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Окрім того, у відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Частиною першою статті 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта.

Обов’язок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні, а у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України суд, відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, має право повернути обвинувальний акт прокурору.

Згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Відповідно до приписів п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як видно зі змісту обвинувального акту, у ньому міститься виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та посилання на ч. 4 ст. 368 КК України.

Разом з тим, кваліфікуючі дії ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 368 КК України, прокурор послався на редакцію зазначеної норми закону від 13.05.2013 року, але, відповідно до офіційного сайту Верховної ОСОБА_3 України, змін до зазначеної норми кримінального закону від13.05.2013 року не існує, а існує редакція станом на 13.05.2014 року, але вона містить інші кваліфікуючи ознаки ч. 4 ст. 368 КК України, а саме: «Діяння, передбачене частинами першою, другою або третьою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище».

В обвинувальномуж акті, дії ОСОБА_2 кваліфіковані, як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з обвинувального акту не зрозуміло, яка саме редакція ч. 4 ст. 368 КК України інкримінується обвинуваченому, що може свідчити про неконкретність обвинувачення і порушення права на захист, тому обвинувальний акт, у цій частині, не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Колегія суддів вважає також, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність недоліків обвинувального акту, оскільки відсутність пред’явленого у встановленому законом порядку обвинувачення, є неприпустимою та суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст. 8 КПК України та практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті закону підлягає обов’язковому застосуванню.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Окрім того, Суд зазначає, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

Отже, суд першої інстанції правильно встановив факт невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та, на виконання положень ст. 314 КПК України, обґрунтовано повернув обвинувальний акт прокурору, а доводи прокурора у апеляційній скарзі є безпідставними.

Наведене порушення, шляхом позбавлення гарантованих Конституцією України та КПК України прав учасників кримінального провадження та недотримання визначеної законом процедури судочинства, на думку колегії суддів, під час судового розгляду будуть перешкоджати розгляду обвинувального акту по суті та унеможливлять, за результатами такого судового розгляду, ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, а тому, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9 КПК України, апеляційний суд визнає вказане порушення істотним.

Довід прокурора щодо того, що під час підготовчого судового засідання, суд вдався до оцінки фактичних обставин кримінального провадження, є безпідставним, оскільки суд першої інстанції вказав на суттєві порушення кримінального процесуального закону та практики ЄСПЛ при складанні обвинувального акту.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про порушення органом досудового слідства, строку досудового розслідування, на тій підставі, що повідомлення про підозру вручене обвинуваченому 08.11.2013 року, а обвинувальний акт у останній редакції складений 29.06.2017 року, з огляду на таке.

Так, відповідно до припису ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Частиною першою статті 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Послідовність приписів, передбачених зазначеними нормами закону свідчить про те, що обвинувальний акт складається після завершення досудового розслідування, а, отже, його складання не потребує продовження строку досудового розслідування, оскільки воно вже завершено.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити ухвалу.

Враховуючи викладені обставини, встановлені апеляційним судом, чинне законодавство України та практику ЄСПЛ, колегія суддів вважає встановленим факт невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, але ухвала суду 1-ої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга прокурора – частковому задоволенню, в частині висновку суду про складання обвинувального акту з порушенням строку досудового розслідування.

Керуючись ст.ст. 291, 314, 370, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 31.01.2018 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013170110003488 відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, повернуто прокурору з підстав невідповідності вимогам КПК України - змінити.

Виключити з мотивувальної частини ухвали посилання, як на підставу для повернення обвинувального акту, складання нового обвинувального акту поза межами строку досудового розслідування.

В решті ухвалу суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Ухвала оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді Апеляційного суду Одеської області:

О.В. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Толкаченко