Постанова № 73401798, 05.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1104/18

Номер справи місцевого суду: 521/10548/16-ц

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2018 року м. Одеса

Справа №521/10548/16-ц

Провадження №22-ц/785/1104/18

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

з участю секретаря судового засідання -Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , за участю третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації та виселення, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6, діючої в інтересах ОСОБА_3, на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Целуха А.П. 16 березня 2017 року у м.Одесі,

встановила:

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації та виселення і в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 29.04.2016 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. До укладення зазначеного договору ОСОБА_5 повідомила, відповідачів ОСОБА_4, яка є матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 1996 року народження, які зареєстровані у спірній квартирі про зобов'язання знятися з реєстрації з моменту продажу квартири. Проте, відповідачі з реєстрації за зазначеною квартирою не знялися , з квартири не виселилися.

Позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1, визнати іх такими, що втратили право користування жилим приміщенням за вище зазначеною адресою, та виселити зазначених осіб з даної квартири, зняти їх з реєстрації.

Рішення ухвалено без участі сторін.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено .

Зобов'язано ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження, не чинити перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження, з квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Знято з реєстрації ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження, з квартири за адресою: АДРЕСА_1.

У березні 2017 року представник ОСОБА_6, діюча в інтересах ОСОБА_3, звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року відмовлено в задоволенні зазначеної заяви про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_6, діюча в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, відповідач не був належним чином сповіщений про розгляд справи, судом не надано правової оцінки доводам, викладеним в заяві про перегляд заочного рішення.

ОСОБА_2 на апеляційну скаргу надала заперечення, які мотивовані тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю збігається з правовою позицією ,яку висловив Верховний Суд України у постанові від 05.11.2014 року по справі № 6-158цс-14. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вірно посилався на те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є , із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6, діючої в інтересах ОСОБА_3, підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про зняття з реєстрації ОСОБА_4,ОСОБА_3 в квартирі з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Проте, повністю погодитися з висновками суду першої інстанції не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29.04.2016 року ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 (а.с.7).

Згідно з довідки Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 04 липня 2016 року та довідки ЖБК «Поліекран» № 23/16 від 25.05.2016 року, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані - ОСОБА_4, 1935 року народження, ОСОБА_3, 1996 року народження(а.с.8,16,17).

За домовленістю між ОСОБА_7 та зареєстрованими у квартирі, останні повинні були знятися з реєстрації протягом місяця з моменту продажу.

Відповідно п. 6 вказаного договору, Продавець ОСОБА_5 свідчила про те, що квартира , яка була предметом договору на момент його укладання боргами не обтяжена, іншому не подарована, не продана, не відчужена іншим способом, не заставлена, судових спорів відносно неї не має, не встановлено сервітутів, не укладено договорів найму, а також малолітні, неповнолітні, непрацездатні діти та недієздатні чи обмежено дієздатні особи, які мають право користування вказаним нерухомим майном відсутні.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилалася на те, що вона неодноразово зверталася до ОСОБА_3, ОСОБА_4 з проханням виселення та зняття з реєстрації, на що відповідачі постійно знаходила причини неможливості виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 150 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України , право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вірно посилався на те,що попередній власник квартири ОСОБА_5 втратила право користування спірною квартирою, продавши її позивачці ОСОБА_2. Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника. Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої він вселився, права власності на це житло, а отже припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені на користування житлом. Права відповідачів ОСОБА_3, та ОСОБА_4, які не є власниками спірної квартири, на користування нею були похідними від прав колишнього власника цієї квартири, а з припиненням його права власності припинилося і право користування житлом відповідачів, а тому відповідачі, автоматично втратили право користування вказаним жилим приміщенням , оскільки їх право є похідним від права власника.

Суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою, визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою та виселення відповідачів із спірної квартири .

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про зняття відповідачів з реєстрації спірної квартири слід зазначити наступне.

Закон України від 11.12.2003 року № 1382 1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Зі змісту ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вбачається, що підставою для зняття з реєстрації є рішення про виселення особи з житлового приміщення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку не підлягають задоволенню оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV від 11.12.2003 року - « зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою», тому такі позовні вимоги є зайвими.

Наявність судового рішення про визнання відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями за адресою : АДРЕСА_1 та їх виселення із зазначеної квартири є підставою для вчинення відповідними особами дії щодо зняття з реєстрації відповідачів із спірної квартири.

Суд першої інстанції, не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позов у повному обсязі.

За таких обставин, відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга представника ОСОБА_6, діючої в інтересах ОСОБА_3, підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про зняття з реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_3 з квартири з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких вимог,оскільки такі вимоги є зайвими.

Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст. 376,381-384,390 ЦПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, діючої в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 березня 2017 року скасувати в частині зняття з реєстрації ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження, з квартири за адресою: АДРЕСА_1 і в цій частині ухвалити нове судове рішення

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зняття з реєстрації ОСОБА_4 1935 року народження та ОСОБА_3, 1996 року народження, з квартири за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення , а у разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови , зазначений строк обчислюється з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 16.04.2018 року

Судді апеляційного суду

Одеської області А.А. Калараш

А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова