Постанова № 73401691, 03.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2670/18

22-ц/785/2671/18

Номер справи місцевого суду: 504/2014/15-ц

Головуючий у першій інстанції Рідник І. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, а також представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб на стороні відповідача: Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області, служби у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання осіб такими, що не набували права власності та користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, виселення та вселення в житловий будинок, встановлення порядку виконання рішення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, за участю третьої особи ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним та визнання права власності на житловий будинок,

встановила:

У червні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, 2007 року народження, а також ОСОБА_8 про виселення з житлового будинку АДРЕСА_1.

В ході розгляду справи позивачі позов неодноразово уточнювали і згідно останніх уточнень просили суд визнати відповідачів такими, що не набували права власності та користування житловим приміщенням, а саме - житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів не перешкоджати позивачам у користуванні та розпорядженні будинком, розташованим по АДРЕСА_1; виселити відповідачів та інших можливих осіб з будинку АДРЕСА_1; вселити позивачів до житлового будинку АДРЕСА_1; встановити порядок виконання рішення таким, що після набрання рішенням законної сили, воно є підставою для зняття відповідачів виконкомом Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала і звернулася до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_9, з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного в 2002 році між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, ОСОБА_4, в особі їх опікуна ОСОБА_9, житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на цей житловий будинок з надвірними господарськими будівлями і спорудами (далі - спірний житловий букдиинок).

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 вересня 2017 року позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 також було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі по 2316,40 грн. з кожного.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 вересня 2017 року, в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_5, ОСОБА_4, за участю третьої особи ОСОБА_9, та ухвалити нове рішення, яким визнати договір купівлі-продажу будинку дійсним та визнати за нею право власності на спірний житловий будинок.

В частині відмови ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у задоволенні уточненого позову до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб на стороні відповідача: Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області, служби у справах дітей Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, про визнання осіб такими, що не набували права власності та користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та вселення в житловий будинок, встановлення порядку виконання рішення, залишити без змін.

В свою чергу, представник первісних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5- ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду і просить його скасувати, в частині відмови ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 та задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 і ОСОБА_5, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, первісним позивачам ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, кожному по 1/2 частки, належить спірний житловий будинок, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.07.2016р. (т.1, а.с.114).

Вказане право власності на спірний житловий будинок позивачі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, набули на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.01.2003 року, виданого державним нотаріусом Комінтернівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №255, після смерті батька - ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.8).

На час одержання свідоцтва про право на спадщину спадкоємці проживали в АДРЕСА_2 (а.с.8).

Разом з тим, згідно довідки, виданою Таврійською сільською радою Голопристанського району Херсонської області від 15.05.2013 року та договору купівлі-продажу будинку від 08.09.2005 року, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 дійсно були зареєстровані та проживали у власному будинку по АДРЕСА_3 з 2003 року по 2005 рік, який у 2005 році був ними проданий (т.1, а.с.56,57-58).

Посилаючись на зазначені обставини, та на те, що вони є законними власниками спірного житлового будинку, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 просили їх позовні вимоги задовольнити.

Проте, не визнаючи вказані позовні вимоги, 23.12.2015 року відповідач ОСОБА_3 заявила зустрічні позовні вимоги, згідно яких просила визнати дійсним договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, укладеного в 2002 році між її чоловіком ОСОБА_10 та відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4, в особі їх опікуна ОСОБА_9, та визнати за нею право власності на цей спірний житловий будинок (т.1, а.с.34-35).

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що її чоловік купив спірний житловий будинок у відповідачів, шляхом передачі грошових коштів їх опікуну ОСОБА_9

Так, розпискою за листопад 2002 року підтверджується отримання ОСОБА_9 від ОСОБА_10 грошових коштів у сумі 2500 умовних одиниць для придбання будинку в Херсонській області в рахунок завдатку за спірний житловий будинок, загальна вартість якого складала 3300 умовних одиниць (т.1, а.с.39).

22.01.2003 року ОСОБА_10 було передано ОСОБА_9 ще 200 умовних одиниць, 17.04.2003 року - 100 умовних одиниць і 26.09.2003 року - 500 умовних одиниць (а.с.39).

Тобто фактично її чоловіком було передано ОСОБА_9 грошові кошти за повну вартість спірного житлового будинку у сумі 3300 умовних одиниць.

Однак, договір купівлі-продажу спірного житлового будинку з невідомих їй причин не був укладений у встановленому законом порядку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із наступного.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, згідно ст.58 Конституції України, та розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинність 01.01.2004 року, до правовідносин, як виникли у даній справі, підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.ст.41,42 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-або багатосторонніми (договори). Угоди можуть укладатися усно або в письмові формі (простій чи нотаріальній).

За змістом ст.45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Статтею 47 ЦК УРСР встановлено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання у цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу.

Згідно ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 цього Кодексу).

Відповідно до ч.2 ст.47 ЦК УРСР якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Так, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 в обґрунтування своїх вимог щодо укладання з ОСОБА_9 договору купівлі-продажу була надана розписка про отримання продавцем завдатку за продаж спірного житлового будинку, в подальшому, періодичних платежів до повної суми продажної ціни будинку, що не є договором купівлі-продажу, в розумінні ст.42 ЦК УРСР.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для визнання угоди купівлі-продажу спірного житлового будинку дійсним, відсутні.

Крім того, слід зазначити, що договір купівлі-продажу спірного житлового будинку в 2002 році і не міг бути укладеним від імені первісного позивача ОСОБА_4, оскільки на той час він був неповнолітнім, а дозволу органу опіки і піклування на укладення вказаного договору купівлі-продажу отримано не було.

У зв'язку з викладеним та враховуючи, що правочин купівлі-продажу спірного житлового будинку між продавцем і покупцем укладено не було, підстави для визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на вказане нерухоме майно, відсутні.

З таким висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки він є законним і таким, що відповідає вимогам чинного на 2003-2003 роки цивільного законодавства України.

Що стосується довіреностей від 26.05.2005 року, які посвідчені приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Нестерович О.І., та які зареєстровані в реєстрі за №№ 2255,2256 (т.1, а.с.151,152), згідно яких ОСОБА_5 і ОСОБА_4 дали доручення ОСОБА_10 на проведення відчуження належних їм на праві власності часток у спірному житловому будинку, на що посилається ОСОБА_3, як на доказ купівлі спірного житлового будинку її чоловіком у братів ОСОБА_5, то вони також не можуть слугувати доказом того, що ОСОБА_10 придбав спірний житловий будинок у братів ОСОБА_5 і ОСОБА_4

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_5 і ОСОБА_4

Так, як було зазначено вище, первісні позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 є співвласниками спірного житлового будинку, по 1/2 частині кожний.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до ч.5 ст.9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Суд в оскаржуваному судовому рішенні вказав, що виходячи з вищевказаної довіреності, спростовуються твердження позивачів за первісним позовом ОСОБА_5 і ОСОБА_4, що відповідачі незаконно, поза волею власників будинку вселилися і проживають в спірному будинку.

Такий висновок суду є частково обґрунтованим, так як первісні позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 давали свою згоду на проживання у спірному житловому будинку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 і її дітей.

Однак, вказані особи не набули права користування вказаним спірним житловим будинком, як то передбачено ст.61 ЖК України, рівно як і права власності на нього, про що йдеться вище.

Так, членами сім'ї власників спірного житлового будинку вони не являються, ордер у встановленому законом порядку на вселення у спірний житловий будинок сім'ї ОСОБА_3 не видавався, а тому вони підлягають виселенню з нього без надання їм іншого житлового приміщення.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 23 грудня 2014 року позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4 звертались до відповідача ОСОБА_3 з листом-повідомленням про звільнення займаного житлового приміщення - спірного житлового будинку і лише після відмови ОСОБА_3 із вказаними вимогами, позивачі звернулись до суду з даним позовом (т.1, а.с. 9).

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_5 і ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не перешкоджати позивачам ОСОБА_4, ОСОБА_5 у користуванні та розпорядженні спірним житловим будинком, шляхом виселення їх із вказаного будинку та вселення позивачів до спірного житлового будинку.

Також колегія суддів вважає за необхідне встановити порядок виконання рішення таким, що після набрання рішенням законної сили, воно є підставою для зняття відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 виконкомом Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 слід відмовити.

В решті рішення слід залишити без змін.

Що стосується посилання ОСОБА_3 на те, що її чоловіком сплачено за спірний житловий будинок грошові кошти у розмірі 3300 умовних одиниць, а також на те, що ними повністю був відремонтований цей будинок і приведений в стан, придатний для проживання, то ці обставини не можуть бути підставою для задоволення її зустрічного позову, а можуть бути підставою для відшкодування понесених витрат у відповідності до діючого законодавства України та при наявності для цього необхідних доказів.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів своєї апеляційної скарги.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, з підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 вересня 2017 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що не набули права власності та користування житловим приміщенням, а саме - житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1.

Зобов'язати відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не перешкоджати позивачам ОСОБА_4, ОСОБА_5 у користуванні та розпорядженні будинком, розташованим по АДРЕСА_1, шляхом виселення їх із вказаного будинку та вселення позивачів до житлового будинку АДРЕСА_1.

Встановити порядок виконання рішення таким, що після набрання рішенням законної сили, воно є підставою для зняття відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 виконкомом Доброславської селищної ради Лиманського району Одеської області з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 11.04.2018р.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра