Рішення № 73400478, 19.03.2018, Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 522/13674/17

Провадження № 2-а/522/702/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Бондар В.Я.,

при секретарі - Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та про стягнення та перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2017 року позивач в особі представника - адвоката ОСОБА_3 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та про стягнення та перерахунок пенсії, свої вимоги позивач мотивував тим, що у 2016 році за наказом Міністерства оборони України позивача за станом здоров'я було звільнено з військової служби. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 12.10.2016 року призначило позивачу пенсію за вислугу років про, що його було проінформовано відповідним повідомленням від 09.11.2016 року за № 4042/9. В зазначеному повідомлені вказано, що пенсію обмежено розміром 10740 гривень замість 13055,18 гривень, що складає 70% від суми грошового забезпечення 18 650,25 гривень і станом на день звернення з позову ОСОБА_2 недоотримав 25 440,85 гривень з початку отримання пенсійних виплат. 26.12.2016 року не погоджуючись із зазначеним рішенням Позивач звернувся до Відповідача листом в якому вимагав зробити перерахунок пенсії без обмеження сумою 10740 гривень, у березні позивачу через засоби поштового зв'язку надійшла відповідь, листом від 06.01.2017 року № 1569/т-11 його було повідомлено про відмову у проведенні перерахунку пенсійних виплат. Підставою для відмови у перерахунку пенсії Відповідачем було зазначено наявність обмеження щодо виплати пенсії, які передбачені ст.. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Позивач вважає, що такі дії позивача є протиправними та такими, що порушують його конституційні права, як громадянина, посилаючись на те, що Конституційний суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни. Які відповідно до ст..17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку. Також Конституційним Судом України звернено увагу на те, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлено Законом України № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.

Також позивач посилався на Рішення Конституційного Суду України у справі № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року, яким визнано такими, що «не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». А також зазначено, що положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі було призначено суддю Свячену Ю.Б. та ухвалою якої від 26.07.2017 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 11 годину 30 хвилин 21 вересня 2017.

10.08.2017 року судом було розглянуто клопотання представника позивача - адвоката ОСОБА_3 про витребування доказів, а саме завіреної копії пенсійної справи ОСОБА_2 та довідки стосовно загальної суми пенсії виплаченої ОСОБА_2 з дати її призначення. За результатом розгляду клопотання судом було постановлено ухвалу про витребування вказаних доказів з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

06.09.2017 року канцелярією Приморського районного суду міста Одеси за вхідним № 92985/17 було прийнято поштове відправлення від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Даним поштовим відправленням на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 10.08.20178 року було направлено завірену копію пенсійної справи ОСОБА_2 та довідку від 31.08.2017 року № 169 про розмір пенсії ОСОБА_2 з 12.10.2016 року по 30.09.2017 року.

Також 06.09.2017 року через канцелярію Приморського районного суд міста Одеси від відповідача в особі представника ОСОБА_4 надійшло заперечення на адміністративний позов, мотивоване тим, що згідно листа Вищого адміністративного суду України від 13.06.2012 року № 1483/12/13-12 адресованого головам апеляційних адміністративних судів, встановлено, що встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні відносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідачів здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум. На підставі чого, відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення з головного управління конкретної суми є незаконною та необґрунтованою вимогою.

Так відповідач вказує, що згідно з наказом Одеського обласного військового комісаріату подання про призначення пенсії від 31.10.2016 року та довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 11.10.2016 року № 222/4/238/118/343, позивачу з 12.10.2016 року призначено пенсію.

Основний розмір призначеної пенсії з урахуванням доплат склав 13 055,18 грн., а з урахуванням підвищень та надбавок до пенсії становив 13 377,68 грн. (станом на день призначення).

Станом на 01.09.2017 основний розмір пенсії позивача склав 13 055,18 грн., а з урахуванням підвищень та надбавок до пенсії 13 423,18 грн., проте її виплата здійснюється у розмірі 10 740. 00 грн., в зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 2 ЗУ від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати 10740 гривень.

Таким чином, оскільки розмір пенсії позивача становив більший розмір ніж встановлений ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір, позивачу пенсія виплачується у розмірі 10 740 грн..

Крім того, відповідач посилається на той факт, що відповідно до п. 2 Постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими. Що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України» від 22.12.2014 року № 28-2 управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

Посилання відповідача на Рішення Конституційного суду України у справі № 7-рп/2016, відповідач вважає недоцільним оскільки таке Рішення набрало законної сили 20.12.2016 року та не має зворотної дії у часі. Також в подальшому ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII внесені зміни до частини 7 стаття 43 Закону України від 09.04.1992 року № 2262 із змінами внесеними згідно із Законом

№ 1774-VIII від 06.12.2016 року, який набрав законної сили 01.01.2017 року передбачено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017 року, максимальний розмір (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати 10740 гривень.

Положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 в редакції із змінами внесеними Законом від 06.12.2016 року № 1774 на теперішній час не було визнано неконституційними, а тому вони застосовуються відповідачем.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Свяченої Ю.Б. від 21.09.2017 року для участі у справі було залучено Одеський обласний військовий комісаріат.

У зв'язку з повторним перерозподілом на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 16.01.2018 року вказана адміністративна справа передана судді Бондар В.Я. для розгляду по суті та ухвалою, якого від 19.01.2018 року справу було прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Кодекс адміністративного судочинства України викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р. .

Згідно п. 10 ч.1 Перехідних Положень (розділ VІІ) КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже розгляд даної справи має здійснюватись за положеннями КАС України у редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р..

Так судом встановлено, що позивач з жовтня 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області і отримує пенсію за вислугу років та є інвалідом (ІІ група інвалідності) в результаті захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомленням від 09.11.2016 року за № 4042/9 проінформувало позивача про призначення йому пенсії за вислугу років з 12.10.2016 року. В зазначеному повідомлені вказано, що пенсію обмежено розміром 10740 гривень замість 13055,18 гривень в зв'язку із встановленням обмежень відповідно до вимог законодавства.

Також судом встановлено, що не погоджуючись із зазначеним рішенням Позивач звернувся до Відповідача листом від 26.12.2016 року в якому вимагав зробити перерахунок пенсії без обмеження сумою 10740 гривень, та у березні позивачу через засоби поштового зв'язку надійшла відповідь (лист від 06.01.2017 року № 1569/т-11) відповідно до якої його було повідомлено про відмову у проведенні перерахунку пенсійних виплат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач вирішив звернутися до суду з зазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

01 січня 2016 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 року, відповідно до якого, частину п'яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Разом з тим, Рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 «У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» частину 7 статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки Рішення Конституційного Суду України набирає чинності в момент проголошення і визнає відповідні норми законодавства неконституційними саме з часу прийняття, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправними, зобов'язання відповідача здійснювати виплату пенсії ОСОБА_2 без обмежень максимальним розміром до наступного перерахунку пенсії на умовах та відповідно до законодавства, є безпідставними.

Разом з тим, п. 10 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 року слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії були чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 06 березня 2017 року в справі № 490/5309/16-а, Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 183/342/17.

У Рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою, кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд Європейського Союзу у справі «Флоруску та інші» про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося від Європейського Союзу у рамках надання фінансової допомоги від Європейського Союзу цій державі-члену визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others № C-258/14). Таким чином, Суд Європейського Союзу прямо послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іонель Панфіл проти Румунії» (Ionel Panfile v. Romania № 13902/11).

При вирішенні спірних правовідносин суд також врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України, також, зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що, згідно з частиною першою статті 17 Конституції України, є найважливішою функцією держави.

Враховуючи позицію Європейського Суду, висновки Конституційного Суду України та, беручи до уваги, що ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом) в частині визначення максимального розміру пенсії, не визнана неконституційною, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно обмежив виплату пенсії позивачу, керуючись саме чинними нормами законодавства, а тому доводи позивача про те, що таке обмеження є незаконним, не знайшли свого підтвердження під дослідження матеріалів у справі.

З приводу вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_2 недоплаченої частини пенсії, суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, з огляду на положення ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України 21.10.2010 року № П-278/10, а саме: з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. Таким чином, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки не наділені правом створювати норми права, а вповноважені лише перевіряти вже створені норми на їх відповідність вищим нормативно-правовим актам.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз приписів КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, суд не вправі встановлювати суми пенсії, яка повинна виплачуватися позивачу, а отже не може визначати розмір недоплаченої частини пенсії оскільки такі дії суперечать чинному законодавству та не входять до сфери питань, які має вирішувати суд.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 243-246, 251 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та про стягнення та перерахунок пенсії - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення буде складено 19.03.2018 року.

Суддя Бондар В.Я.

19.03.18