Постанова № 73396157, 10.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/30/18 Головуючий у 1 інстанції: Власенкова О. О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства внутрішніх Справ України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх Справ України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просила: поновити строк на оскарження наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 2356 о/с; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 2356 о/с по особовому складу в частині звільнення ОСОБА_5 з займаної посади; поновити ОСОБА_5 на посаді старшого інспектора відділу громадської безпеки Управління транспортної міліції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду відбулося поза межами установленого законом строку, пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 122 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тобто з публічної служби, отже строк звернення до адміністративного суду становить один місяць.

З матеріалів справи встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2356 о/с від 06.11.2015 року ОСОБА_5 (ОСОБА_5.), старшого інспектора відділу громадської безпеки Управління транспортної міліції, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

Спірний наказ видано на підставі рапорту позивача від 06.11.2015 року.

Позивач заперечує надання згоди на її звільнення з правоохоронного органу та заперечує факт написання рапорту.

З пояснень ОСОБА_5 вбачається, що 07.11.2017 після особистого звернення до відділу кадрів їй було повідомлено про звільнення з органів внутрішніх справ та видано трудову книжку.

08.11.2017 року позивач звернулася до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про поновлення на роботі.

Листом Національної поліції України від 05.12.2017 року позивача повідомлено про неможливість поновлення на роботі.

Апелянт зазначає, що 06.12.2017 року після отримання відповіді на її звернення, вона отримала правову допомогу та дізналася про порушення своїх трудових прав.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі посилався на те, що позивач знала та/або повинна була дізнатися про своє звільнення з дня опублікування вищевказаного Закону «Про Національну поліцію України» та в установлений строк могла звернутися до суду з цим позовом.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача про те, що вона лише 07.11.2017 після звернення до відділу кадрів та Національної поліції України та з листа відділу кадрі та Національної поліції України від 05.12.2017 №х-1186/12/1/2-03-2017 дізналася про своє звільнення не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу суду.

Однак, обставина щодо ознайомлення позивача з копією наказу про звільнення, вручення копії такого наказу або видачі трудової книжки судом першої інстанції не досліджувалася.

В матеріалах справи відсутні докази щодо дати вручення позивачу копії наказу про звільнення або ознайомлення ОСОБА_5 з ним чи доказів видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що до адміністративного суду з позовом ОСОБА_5 звернулася 29 грудня 2017 року (відповідно до штемпелю відділу поштового зв'язку).

З огляду на те, що позивач отримала відповідь за результатами розгляду заяви про поновлення на роботі 05 грудня 2017 року, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав з поважних причин, а тому слід поновити позивачу строк звернення до суду.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини, а тому висновки суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та ненадання позивачем належних доказів на їх підтвердження, є помилковими.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).

Як слідує з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Також, у справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, приймаючи до уваги надані позивачем обґрунтування строку звернення до суду за захистом своїх прав, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення ОСОБА_5 до адміністративного суду, що свідчить про відсутність передбачених ст.ст.122, 123, 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання та є підставою для скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст.243, 312, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.

Повний текст ухвали виготовлено 16.04.2018 року.