Рішення № 7337886, 07.12.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2009 р. Справа № 19/219-09-59/269-09

вх. № 8049/4-59

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

1-го відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 09.10.2009р.; ОСОБА_2, особисто;

2-го відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перші Українські Комплексні Рішення", м.Київ

до відповідача 1 - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Ірпинь ;

відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк "АРМА", м. Київ

про стягнення 35862,32 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 35862,32 грн., з яких 34000,00грн. - сума безпідставно набутих відповідачем грошових коштів; 1862,32грн. - сума процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача; стягнути з відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого державного мита у розмірі 358,62 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Позивач в судове засідання свого повноважного представника не направив, але через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК надав письмові пояснення (вх.29970), в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а саме: просить задовольнити позов без участі представника позивача за наявними матеріалами і зобовязати відповідача-1 та відповідача-2 здійснити списання помилково зарахованих коштів у розмірі 34000,00 грн. з рахунку неналежного утримувача і зарахування на поточний рахунок позивача в АКІБ "Укрсиббанк".

Представник відповідача-1 через канцелярію суду надав супровідними листами 01.12.2009р. та 07.12.2009р. (вх.5103, вх.15741, вх.15744, вх.15745) додаткові документи для залучення до матеріалів справи, а також письмові пояснення, в яких зазначив, що другим відповідачем жодних заяв на відклик платіжного доручення №3 від 12.03.2009р. не надавалось. В судовому засіданні представник відповідача заперечує проти вимог заявленого позову в повному обсязі.

Відповідач-2 (залучений до участі у справі ухвалою від 04.11.2009р.) правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, причину неявки в судове засідання не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за належною адресою, яка підтверджується витягом з ЄДРПОУ.

Ухвалою суду від 23.11.2009 року суд попередив сторони про те, що у разі неявки сторони в судове засідання суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

09 лютого 2009 року платіжним дорученням №24 ТОВ "Перші Українські Комплексні Рішення" (позивач) помилково перерахувало на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 (відповідач-1) №НОМЕР_1 у ТОВ КБ "АРМА" у м. Києві суму в розмірі 34000,00 грн. В призначенні платежу в зазначеному платіжному дорученні вказано, що грошові кошти перераховуються "за надання інформаційно-консультаційних послуг згідно договору № 12/01-08 від 12.01.2008р."

Як вбачається з матеріалів справи договір № 12/01-08 від 12.01.2008р. між позивачем та відповідачем-1 не укладався.

12.02.2009р. позивач звернувся до відповідача-1 з листом-претензією №12/02/09/2, в якій зазначив про помилкове перерахування відповідачу-1 коштів в розмірі 34000,00 грн. та про необхідність їх повернення позивачу.

Того ж дня відповідач-1 подав, а відповідач-2 прийняв до виконання платіжне доручення від 12.02.2009р. №3 на суму 34000,00 про перерахування коштів позивачеві з призначенням платежу: «Повернення помилково перерахованих коштів зг. Листа №12/0209/2 від 12.02.2009р. Без ПДВ» (т.І а.с 101). Дане платіжне доручення станом на даний відповідачем-1 не відкликано, відповідачем-2 не виконано.

24.02.2009р. позивач звернувся до ТОВ КБ "АРМА" (відповідач-2) з листом-претензією № 24/02/09/1, в якому вимагав негайно списати помилково зараховані кошти з рахунку неналежного отримувача та зарахувати на поточний рахунок позивача № 26005037213400 в АКІБ "Укрсиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 32982562.

12.03.2009р. відповідач-1 подав, а відповідач-2 прийняв до виконання платіжне доручення від 12.03.2009р. №3 на суму 34000,00 про перерахування коштів позивачеві з призначенням платежу: «Повернення помилково перерахованих коштів зг. Листа №12/0209/2 від 12.02.2009р. Без ПДВ» (т.І а.с 102). Дане платіжне доручення станом на даний відповідачем-1 також не відкликано, відповідачем-2 також не виконано.

Факт перебування двох названих платіжних доручень відповідача-1 на виконанні відповідача-2 підтверджується письмовими повідомленнями №344 від 28.08.2009р. та № 358 від 16.10.2009р. (т.І а.с. 103, 104). Причиною невиконання відповідач-2 вказує недостатність коштів на його кореспондентському рахунку.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, в звязку з чим, позивач у позовній заяві з урахуванням наданих письмових пояснень просить зобовязати відповідача-1 та відповідача-2 здійснити списання помилково зарахованих коштів у розмірі 34000,00 грн., а також стягнути 1862,32 грн. процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальний порядок повернення безпідставно набутого майна визначений ст.ст. 1212-1215 ЦК України. Так, у відповідності до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Порядок повернення помилково зарахованих коштів конкретизований спеціальними нормами чинного законодавства України. Зокрема, статтею 35 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що неналежний отримувач зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу. У разі своєчасного повідомлення банком-порушником неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та порушення неналежним отримувачем строку, встановленого пунктом 35.1 цієї статті, неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1 відсотка цієї суми за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

В даному разі підстав для застосування зазначених норм по відношенню до відповідача-1 не вбачається. По-перше, у матеріалах справи відсутнє повідомлення банку про здійснення помилкового переказу, та докази його вручення відповідачеві-1. По-друге, відповідач-1, як свідчать матеріали справи, і без цього повідомлення і без рішення суду (якого вимагає позивач) самостійно у триденний термін з дня зарахування коштів на його рахунок ініціював повернення цих коштів позивачеві за допомогою відповідного платіжного доручення від 12.02.2009р. №3.

Станом на даний час назване платіжне доручення від 12.02.2009р. №3 відповідачем-1 не відкликано, про що свідчать його письмові пояснення, повідомлення відповідача-2 (т.І а.с 103, 104), а також відсутність у матеріалах справи доказів на відкликання платіжного доручення, передбачених ст. 23 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Отже відповідачем-1 повністю і належним чином виконаний покладений на нього обовязок з повернення коштів позивачеві. При цьому вчинення відповідних дій відбулося до подачі позивачем даної позовної заяви. Це свідчить про те, що на момент звернення позивача із позовом до суду право позивача відповідачем-1 порушено не було, а отже підстави для його судового захисту відсутні.

Обраний позивачем спосіб захисту (стягнення коштів) по суті відноситься до такого передбаченого ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України способу захисту права, як "примусове виконнання обов"язку в натрурі". Зміст відповідного обов"язку полягає у ініціюванні переказу коштів (п.1.15, ст.1 та ст. 21 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”). Проте наразі таке ініціювання відповідачем-1 вже зроблено. Отже неможливим є примусове здійснення тих дій, котрі (ті самі дії) вже здійсненні відповідачем-1 добровільно.

Суд також зауважує, що винесення рішення про задоволення позовних вимог про стягнення коштів з відповідача-1, за умови знаходження на виконанні не відкликаних платіжних доручень №3 від 12.02.2009р. та від 12.03.2009р. відповідача-1 суперечило б принципам справедливості, добросовісності і розумності, адже призвело б до стягнення з відповідача-1 на користь позивача помилково перерахованої позивачем суми в подвійному розмірі, що є неприпустимим.

Додатково суд звертає увагу на те, що згідно п.33.2 ст. 33 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ несе платник. Отже в даному разі саме позивач, який виготовив неправильне платіжне доручення від 09.02.2009р. №24 (т.І а.с. 11), винний у вибутті коштів зі свого володіння, а не відповідач-1. Це в свою чергу означає, що саме він (позивач) і повинен нести відповідальність за такі власні дії, а законних підстав для перекладення цієї відповідальності на відповідача-1 немає.

У відношенні відповідача-2 позовні вимоги у заявленому вигляді задоволені бути не можуть з таких причин.

Предметом позову є стягнення грошових коштів, правовою підставою ст.1212 ЦК України, фактичною підставою обставини, що свідчать про одержання коштів без достатніх правових підстав. Втім ці підстави і цей предмет позову не стосуються відповідача-2, оскільки останній не одержував у своє володіння коштів позивача. Докази цього (одержання коштів у своє володіння) в матеріалах справи відсутні. Отже відсутні підстави для стягнення цих коштів з відповідача-2.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідач-2 зі свого боку допустив порушення ст.ст. 1066, 1068, 1089 ЦК України, статті 8 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” в частині порушення строків виконання платіжного доручення відповідача-1 про перерахування коштів позивачеві, чим порушеив права позивача, як одержувача коштів. Відповідно до виконання саме цього обовязку (завершення виконання грошового переказу) може бути примушений відповідач-2, і саме за його невиконання він може бути притягнутий до відповідальності.

Проте в даному разі таких вимог (про примусове виконання обовязку в натурі, про присудження до виконання обовязку в натурі (ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України України) в частині зобов"язання відповідача-2 здійснити дії по завершенню переказу коштів з раххунку відповідача-1 на рахунок позивача) позивачем по відношенню до відповідача-2 заявлено не було. Підстав для виходу суду за межі позовних вимог (п.2 ч.1 ст.83 ГПК України) в даному разі відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог. У звязку з цим в позові належить відмовити повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 509, 526, 629, 1066, 1068, 1089, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 174, 179, 193, 198 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя

/Повний текст рішення

підписано 09.12.2009р.

Справа № 59/269-09/