Окрема думка судді № 73377163, 10.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ОКРЕМА ДУМКА

судді Пушай В.І. у справі № 922/2621/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Стандарт" ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісний центр "Терем.ОК", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Х1" про витребування майна з чужого незаконного володіння, щодо постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 р.

"10" квітня 2018 р. Справа № 922/2621/17

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Положеннями частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлені умови, при яких майно може бути витребуване власником з чужого незаконного володіння добросовісного набувача, тобто особи, яка не знала та не могла знати про те, що вона придбала річ в особи, яка не мала права її відчужувати.

Так, відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, якщо майно було набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, за змістом статтей 387, 388 Цивільного кодексу України витребування майна власником від недобросовісного набувача можливе в будь-яких випадках, а від добросовісного набувача -лише у певних випадках, які можуть мати місце або за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею, або за умови безвідплатного набуття майна, незалежно від того чи відбулось його вибуття з володіння власника чи особи, якій він його передав поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після безпосереднього незаконного вибуття від власника, це майно може бути витребувано від особи, яка є його володільцем, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, оскільки у такому випадку чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів(правочинів) договором(правочином), права відчужувати це майно. Зазначена норма передбачає необхідність встановлення обставин вибуття майна саме безпосередньо із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила відчуження цього майна відповідачу (відповідна правова позиція наведена в постановах Верховного суду України від 17.10.2011 р. у справі № 3-103 гс 11 та від 21.11.2012 р.№ 6-136цс12).

Частиною 2 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено виключення із загального правила, за наявності якого майно в будь-якому разі не може бути витребувано власником з чужого незаконного володіння добросовісного набувача та осіб, яким він в подальшому передав таке майно, а саме, в разі продажу його в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Спірне майно може бути витребуване із чужого незаконного володіння 2-го відповідача, оскільки наявні відповідні умови, передбачені статтями 387,388 Цивільного кодексу України, а висновок господарського суду першої інстанції щодо неможливості витребування спірного майна від будь-кого з відповідачів в силу положень ч. 2 статті 388 Цивільного кодексу України як такого, що продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень, суперечить чинному законодавству та матеріалам справи.

Позивач є власником спірного майна, яке він набув на підставі чинного рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15, яким повністю задоволено позов ПАТ "КБ "Стандарт" до ТОВ "АМРБ3"-у рахунок погашення заборгованості за іпотечним договором №12-120, посвідченим 18.07.2012 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_3 за реєстровим №1383, звернуто стягнення на предмет іпотеки -спірні нежитлові приміщення, що належали на праві власності ТОВ "АМБРЗ", шляхом визнання права власності на них за ПАТ "КБ "Стандарт"(т. 2 а.с. 30-35).

На підставі зазначеного рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15 23.03.2016 р. у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно було зареєстровано за позивачем- ПАТ "КБ "Стандарт" право власності на спірні нежитлові приміщення ( т. 1 а.с. 60 на звороті).

Проте, рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15, за яким позивач набув право власності на спірне майно рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15 було переглянуто за нововиявленими обставинами та скасовано у повному обсязі, провадження у справі №922/5125/15 припинено ( т.2 а.с. 36-38).

27.03.2017 р., на підставі рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15, яким скасовано за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р., за яким позивач набув право власності на спірне майно, державним реєстратором внесено до Державного реєстру прав власності запис про скасування державної реєстрації прав на спірні нежитлові приміщення за позивачем- ПАТ “КБ “Стандарт” та поновлення права власності на спірні нежитлові приміщення до третьої особи-ТОВ “АМРБ3”.

Відповідно до ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, у зв’язку із закінченням 23.03.2017 р. строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15, яким в свою чергу скасовано рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15, на підставі якого за позивачем зареєстровано право власності на спірне майно, державним реєстратором 27.03.2017 р. вчинено запис про скасування реєстрації права власності на спірне майно за позивачем та поновлення реєстрації такого права за ТОВ «АМРБЗ».

В подальшому, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2017 р. у справі №922/5125/15 задоволено клопотання ПАТ “КБ “Стандарт” про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15, відновлено ПАТ “КБ “Стандарт” строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.06.2017 р.( т. 3 а.с. 33,34).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. у справі №922/5125/15 скасовано рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15 та залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15 (т. 2 а.с. 58-63).

Таким чином рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2015 р. у справі №922/5125/15, яким за позивачем визнано право власності на спірне майно є чинним, тому позивач є власником майна, який його набув на підставі зазначеного рішення, але реєстрацію права власності на спірне майно було поновлено за попереднім власником-ТОВ «АМРБЗ» у зв’язку із скасуванням цього рішення незаконним рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15, саме в той час коли це незаконне рішення ще не було оскаржено позивачем та в подальшому скасовано.

З наведених обставин вбачається, що спірне майно безпосередньо вибуло з володіння позивача –власника до ТОВ АМРБЗ» поза його волею та незаконно, а саме державну реєстрацію права власності за позивачем скасовано та поновлено таке право за ТОВ «АМРБЗ» на підставі рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 р. у справі №922/5125/15, яке згодом було скасоване й відповідно цей судовий акт не породив правових наслідків з моменту його ухвалення(відповідна правова позиція щодо правових наслідків скасованого судового акту викладена в постановах Верховного суду України від 24.12.2014 р. у справ № 907/544/14, від 10.06.2015 р. у справі № 6-449цс15, від 13.05.2015 р. у справі № 6-53цс15 та у справі № 6-156цс15.Перший відповідач – ТОВ «Терем ОК.» набув спірне майно у власність від неуповноваженої особи –ТОВ «АМРБЗ» на аукціонних торгах, проведених в ліквідаційній процедурі у справі №910/2542/16 про визнання ТОВ "АМРБЗ" банкрутом (т. 1 а.с. 74-78).

Ліквідаційна процедура введена постановою господарського суду м. Києва від 20.04.2016 р. у справі №910/2542/16 про визнання ТОВ "АМРБЗ" банкрутом, якою ТОВ «АМРБЗ» визнано банкрутом та зобов’язано ліквідатора провести зазначену процедуру та подати суду затверджений звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

За цією окремою думкою господарський суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 статті 388 Цивільного кодексу України, пославшись на те, що продаж спірного майна 1-му відповідачеві на аукціонних торгах здійснено у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а саме на виконання постанови господарського суду м. Києва від 20.04.2016 р. у справі №910/2542/16 про визнання ТОВ "АМРБЗ" банкрутом.

Продаж майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень здійснюється в разі, якщо судове рішення передбачає стягнення на користь кредитора майна або коштів, а його добровільне невиконання надає державній виконавчій службі право на здійснення примусового стягнення та продаж його майна в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Проте, постанова господарського суду м. Києва від 20.04.2016 р. у справі №910/2542/16 про визнання ТОВ АМРБЗ не передбачає стягнення майна або коштів, а тому не підлягає примусовому виконанню, а надає ліквідатору лише право здійснювати продаж майна банкрута в межах ліквідаційної процедури.

При цьому, вважаємо, що ч. 2 статті 388 Цивільного кодексу України як норма, яка захищає добросовісного набувача, а не власника, взагалі розширеному тлумаченню не підлягає. Якщо зазначено, що витребуванню не підлягає майно, продане в порядку, встановленому для виконання рішень, це означає, що так і треба розуміти.Ліквідатор в процедурі банкрутства продає майно не в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а в порядку іншої процедури, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

На нашу думку розширене тлумачення ч. 2 статті 388 Цивільного кодексу України порушує гарантії захисту права власності за статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено вище, постановою господарського суду м. Києва від 20.11.2016 р. у справі № 910/2542/16 судом конкретно не визначені повноваження та дії ліквідатора з проведення ліквідаційної процедури у тому числі щодо спірного майна.

Тому рішенням, в родовому розумінніщо підпадає під ознаки, передбачені ч. 2 статті 388 Цивільного кодексу України, на виконання якого продано певне майно в процедурі банкрутства може вважатися(як родове поняття) лише ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, (з доданими до останніх відомостями про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси, копіями договорів купівлі-продажу і т. ін.), винесена в порядку, передбаченому статтею 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Тобто, в разі достатності постанови суду, якою постановлено проведення ліквідаційної процедури для того, щоб вважати всі дії ліквіідатора, здійснені при її проведенні, у тому числі щодо продажу майна банкрута на аукціоні, у порядку, встановленому для виконання такої постанови, не було б необхідності після цього затверджувати ухвалою відповідні звіт та баланс з додатками .Проте, такої ухвали сторони та 3-тя особа не надали і вона в матеріалах справи відсутня.

Таким чином, те, що відбувалося при проведенні ліквідаційної процедури, що здійснював ліквідатор, про що повинно йтися у його звіті після завершення процедури, ліквідаційний баланс із відомостями про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси залишився не схваленим власником майна (органом, уповноваженим управляти майном боржника) та не затверджений ухвалою суду (ст. 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно вибуло від позивача поза його волею до 1-го відповідача як добросовісного набувача за відплатним договором.

Враховуючи, що 1-й відповідач на час подання позову вже не володів спірним майном, оскільки передав його в якості внеску до статутного капіталу 2-го відповідача, на підставі чого за останнім проведено державну реєстрацію права власності на це майно, у зв’язку з чим підстави для витребування від 1-го відповідача спірного майна відсутні, господарський суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У матеріалах справи відсутні докази знаходження спірного майна у володінні 3-го відповідача-ТОВ «Х1», оскільки на даний час право власності на спірне майно зареєстровано за 2-м відповідачем-ТОВ «ОСОБА_2 Компані», а рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2017 у справі № 922/2559/17, яким звернуто стягнення на спірне майно на користь 3-го відповідача не набрало законної сили, апеляційне провадження у наведеній справі зупинено до розгляду даної справи.

Наявність зазначеної реєстрації є підтвердженням фактичного перебування спірного майна у володінні 2-го відповідача, як добросовісного набувача, у якого й повинно бути витребувано це майно.

До того ж, у матеріалах справи відсутні докази наявності у керівника 2-го відповідача повноважень на відчуження спірного майна статутного фонду, в тому числі на передання його в іпотеку 3-му відповідачеві, з урахуванням того, що відповідно до п. 2 ч. 4 статті 145 Цивільного кодексу України, ч. 1 статті 59 Закону України «Про господарські товариства», вирішення питань щодо зменшення статутного капіталу належить до виключної компетенції загальних зборів, а відповідно до статей 16, 52 наведеного Закону зміни до статуту щодо зменшення статутного капіталу та рішення про це підлягають державній реєстрації, з якою пов’язується момент набрання таким рішенням чинності.Також 3-й відповідач не є фінансовою установою в розумінні ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому відповідно до встановленої ст.5 цього Закону заборони він не мав права надавати фінансову послугу з надання фінансової позики 2-му відповідачеві за договором позики від 10.05.2017 р. № 01/100517, у забезпечення виконання зобов’язань за яким він передав 3-му відповідачеві в іпотеку спірне майно за договором іпотеки, посвідченим 14.06.2017 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №1512.

А отже, як зазначено вище, на час розгляду даної справи незаконним володільцем спірного майна, яке незаконно, без відповідної правової підстави вибуло з володіння власника-позивача поза його волею, є 2-й відповідач-ТОВ «Аврора-Лайн-компані», якому 1-й відповідач-ТОВ “Офісний центр “Терем.ОК” передало спірні нежитлові приміщення у власність в якості внеску засновника до статутного капіталу Товариства за оціночною вартістю 945000,00 грн., на підставі акту приймання-передачі від 08.06.2017 р. (т. 1 а.с. 41), про що 09.06.2017 р. до державного реєстру прав власності внесено відповідні відомості( т. 1 а.с. 64).

При цьому 2-й відповідач набув спірне майно від 1-го відповідача безоплатно, в результаті його передання у статутний капітал 2-го відповідача, а тому майно в нього може бути витребувано у всіх випадках. Передання майна в якості вкладу до статутного капіталу є правочином, спрямованим на виникнення корпоративних, а не зобов’язальних правовідносин між засновником та юридичною особою, а тому набуття 2-м відповідачем корпоративних прав в результаті такого передання не є оплатним.

Суддя Пушай В.І.