Постанова № 73376573, 05.03.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року Справа № 906/726/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Демидюк О.О.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - Рибчинчук Д.А. довіреність № б/н від 05.09.2017

відповідачів - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємтва "Вікінг" на рішення господарського суду Житомирської області, ухваленого 08.12.17р. суддею Тимошенко О.М. о 11 год. 22 хв. у м.Житомирі, повний текст складено 14.12.17р. у справі № 906/726/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой"

до Приватного підприємтва "Вікінг",

до Приватного підприємства "Транс-Петроль"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів та додаткових угод до них з моменту їх вчинення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів, які укладені між відповідачами, а саме: №558/10/8041/2016 від 25.06.16., №00081/09/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №279/01/8047/2016 від 21.06.16., №558/10/8047/2016 від 25.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 25.06.16. та додаткових угод до них з моменту їх вчинення.

Позовні вимоги грунтуються на тому, що на транспортних засобах, які є предметом спірних договорів купівлі-продажу, розміщені шини, що належать на праві власності ТОВ "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" та були передані в оренду ПП "Вікінг" за договором оренди № 940/2015 від 01.12.15, однак ПП "Вікінг" порушив умови пунктів 6.1 та 6.2 договору оренди № 940/2015 від 01.12.15 уклавши з ПП "Транс-Петроль" спірні договори купівлі-продажу транспортних засобів, не узгодивши з позивачем (орендодавцем) відчуження транспортних засобів, на яких встановлені шини, що належать позивачу. Позивач також вважає договори такими, що порушують громадський порядок, оскільки були спрямовані на заволодіння майном позивача (шинами) та на ухилення від виконання рішення суду стягнення орендних платежів.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено частково. Визнано недійсними укладені між Приватним підприємтвом "Вікінг" та Приватним підприємством "Транс-Петроль" договори купівлі-продажу транспортних засобів №00081/09/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №558/10/8047/2016 від 25.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 25.06.16 та додаткові угоди до цих договорів. В позові в частині вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів №558/10/8041/2016 від 25.06.16., №279/01/8047/2016 від 21.06.16 відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємтва "Вікінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 4800,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з Приватного підприємтва "Транс Петроль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МСС" ТІДІСІ-Дальнобой" 4800,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Приватне підприємство "Вікінг" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог. Окрім того, просить суд розглянути скаргу за відсутності представника останнього. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги сторона посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

22.02.2018 року від ПП "Транс-Петроль" надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому відповідач 2 вважає, що апеляційна скарга ПП "Вікінг" підлягає задоволенню (а.с. 204-207 у т. 2).

26.02.2018 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача до заперечення на апеляційну скаргу (а.с 213-218 у т.2).

Безпосередньо в судовому засіданні та у заперечення на апеляційну скаргу представник позивача, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить суд залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату і час розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" (орендодавець/позивач) та Приватне підприємство "Вікінг" (орендар/відповідач - 1) уклали договір оренди № 940/2015, у відповідності до якого орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря (далі - Договір оренди) (а.с. 32- 39 у т. 1).

Договором оренди передбачено узгодження сторонами переліку транспортних засобів, на які встановлюються шини.

Додатком до Договору оренди визначений перелік транспортних засобів орендаря, на які встановлюються шини. При цьому шини встановлюються на транспортні засоби орендодавцем.

Пунктом 6.1 Договору оренди визначено, що орендар не має права продати, закласти або в інший спосіб відчужити транспортні засоби, на яких встановлено об'єкт оренди, без письмової згоди орендодавця.

Зміст Договору оренди свідчить про те, що однією з основних його умов є те, що належні позивачу шини встановлюються тільки на транспортні засоби, які належать орендарю, перелік цих транспортних засобів узгоджується сторонами в додатках до договору.

В порушення умов Договору оренди Відповідач здійснив відчуження транспортних засобів, на яких встановлені належні позивачу шини. Позивач зазначає, що відчуження відбулося шляхом укладення між відповідачами договорів №558/10/8041/2016 від 25.06.16., №0008109/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №279/01/8047/2016 від 21.06.16., №558/10/8047/2016 від 03.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 27.07.16.

З метою встановлення факту укладення вказаних договорів місцевим господарським судом зроблено запит до Регіонального сервісного центру у м.Києві МВС України та отримано відповідь, що дійсно між відповідачами укладались договори №00081/09/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №558/10/8047/2016 від 03.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 27.07.16 (вх № 13513 від 19.10.2017), (а.с. 42, 43 у т. 2).

Зміст вказаних договорів свідчить про те, що Відповідач 1 продав а Відповідач 2 купив транспортні засоби, які входять до переліку транспортних засобів, на яких встановлені шини, які є предметом Договору оренди.

У Додаткових угодах №1 до спірних договорів, сторони (відповідачі) передбачили, що при передачі товару (транспортних засобів), право власності покупця - ПП "Транс Петроль" (відповідача 2) не поширюється на вантажні шини, встановлені на транспортні засоби. Разом з тим, ці ж угоди вказують на те, що Відповідач 2 зобов'язується повернути шини після встановлення на транспортні засоби власних шин.

Відповідачі не заперечили, що шини, які є предметом Договору оренди і на даний час встановлені на транспортні засоби, які продані за спірними договорами.

Цей факт також встановлений в ухвалі слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 23.10.17 у справі №296/8311/17.

При прийнятті рішення колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вірно встановлено місцевим судом, спірні договори були спрямовані на безпідставну передачу Відповідачем 1 Відповідачу 2 в користування шин, які належать позивачу, чим порушено права власності позивача, яке визначене в ст.317 ч.1, ст.319 ч.1, ст.321 ч.1, 2 ЦК України. Тобто спірні договори суперечать вказаним нормам.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Окрім того, ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 15.06.2017 у справі 906/354/17 за участю цих же сторін, вирішено приватному підприємству "Вікінг" повернути ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" вантажні шини. Наявність вказаного рішення не впливає на наслідки розгляду даного позову, оскільки при вирішенні вимог про недійсність правочину суд встановлює правовідносини сторін саме на момент вчинення.

Водночас, судами не встановлено факту укладення між відповідачами договорів купівлі-продажу транспортних засобів №558/10/8041/2016 від 25.06.16., №279/01/8047/2016 від 21.06.16, оригіналів цих договорів не надано, тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в позові в цій частині.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

В ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції по тексту судового рішення невірно зазначено дату укладення договорів купівлі-продажу №558/10/8047/2016 та № 391/01/8047/2016, що є опискою й має бути виправлено місцевим судом в порядку ст. 243 ГПК України.

Із змісту статті 243 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що за господарським судом передбачено право на виправлення допущеної описки у процесуальних документах за власною ініціативою або за заявою сторін у справі.

Отже наявність допущеної описки, яка не приводить до зміни суті рішення по конкретній справі, а також не зачіпає права інших осіб, прийняттям вказаного рішення, не може бути підставою для скасування судового рішення в розумінні діючого законодавства.

Відповідно до ч. 4, ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 у справі № 906/726/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємтва" Вікінг" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Демидюк О.О.