Постанова № 73375504, 16.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р. Справа №922/4013/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Українська страхова група» (вх.№403Х/1 від 03.03.2018р.) на рішення господарського суду Харківської області від 26.01.2018р. у справі №922/4013/17 (суддя Калантай М.В.; повний текст складено 05.02.2018р.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-гарант», м. Харків,

про стягнення 51168,84 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 51168,84грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.01.2018р. в позові відмолено.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування своєї позиції по справі, позивач вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що транспортний засіб, застрахований у позивача згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, а не Полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тому, позивач вказує, що при настанні страхового випадку, передбаченого Договором добровільного страхування, в даному випадку по ризику «ДТП», позивач керується відповідними нормами права, а саме Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Правилами страхування та Договором добровільного страхування, а не Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також, позивач вказує на те, що до нього у межах фактичних витрат (суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі) перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, тобто винної у скоєнні ДТП. Розмір вказаних витрат підтверджується рахунком, актом виконаних робіт, а також платіжним дорученням про оплату ремонтних робіт. Крім того, апелянт зазначає, що обов’язок проведення експертизи покладається саме на відповідача, оскільки він здійснює виплату на підставі Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Щодо зносу автомобілю, то апелянт звертає увагу суду, на те, що строк експлуатації автомобілю, пошкодженого при дорожньої-транспортній пригоді, не перевищував одного року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2018р. у справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» у справі №922/4013/17; встановлено відповідачу, Публічному акціонерному товариству «Страхова компанія «Мега-гарант», строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.03.2018р. була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 39.

Вказана ухвала надсилалася рекомендованим листом з поміткою «судова повістка».

Відповідно до п. 99 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

З залученого до матеріалів справи листа, у якому відповідачу направлялася копія ухвали, вбачається, що даний лист було суду повернуто поштою у зв’язку з закінченням терміну його зберігання на відділенні.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував – не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду з поміткою «повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання» є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.03.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Також, суд повідомляє, що клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.03.2016р. між ним, як страховиком, та ПІІ «ВІП-Рент», як страхувальником, укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199-2700/16-2225, предметом якого є страхування транспортного засобу «Мазда» державний реєстраційний №АА5019МА.

25.06.2016р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Мазда», державний реєстраційний №АА5019МА під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «ВАЗ» державний реєстраційний №АЕ5242НР під керуванням водія ОСОБА_2

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2016р. у справі №200/13260/16-п встановлено, що під час даної ДТП водій ОСОБА_2 порушила п.12.3 Правил дорожнього руху України, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КпАП України, у зв’язку з чим притягнута до адміністративної відповідальності. Дана постанова набрала законної сили 26.08.2016р.

Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль «Мазда», державний номер НОМЕР_1, отримав пошкодження, що підтверджується вищевказаної постановою районного суду, а також наявним в матеріалах справи актом огляду пошкодженого транспортного засобу від 29.06.2016р.

30.06.2016р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

14.09.2016р. позивачем на підставі акту виконаних робіт №242/1 від 31.08.2016р. та видаткової накладної №РН-42 від 31.08.2016р. було складено страховий акт №ДККА-51402 та розрахунок суми страхового відшкодування до нього, відповідно до яких сума страхового відшкодування склала 53168,84грн.

На підставі даного страхового акту позивач перерахував страхувальнику 53168,84грн., що підтверджується платіжним дорученням №16829 від 15.09.2016р.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ» державний реєстраційний №АЕ5242НР застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Мега-гарант», згідно полісу АЕ/8421930. Відповідно до даного полісу відповідач взяв на себе обов'язок щодо відшкодування шкоди майну третіх осіб в межах 100000,00грн., розмір франшизи - 2000,00 грн.

26.04.2017р. позивач направив відповідачу заяву №11/15955 від 21.04.2017р. на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу, в якій на підставі статей 993, 1191 Цивільного кодексу України статей 20, 27 Закону України «Про страхування» просив сплатити суму в розмірі 53168,84грн.

Дана заява отримана представником відповідача 11.05.2017р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач залишив дану заяву без реагування та вказані грошові кошти позивачу не перерахував.

У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 51168,84грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області прийнято рішення про відмову в позові з тих підстав передчасності та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такими законами, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини 1 статті 7 Закону). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Отже, страховик (ПАТ «Страхова компанія «Мега-Грант») за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (ПАТ «Страхова компанія «Мега-Грант») за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом. У зв’язку з чим відповідні доводи апелянта про необхідність застосування іншого законодавства спростовані вищенаведеним.

В пункті 36.2 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, зазначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Аналіз цієї норми права дозволяє дійти висновку про те, що за загальним правилом шкода, заподіяна потерпілому внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу, повинна бути оцінена шляхом проведення експертизи. Закон також визначає, що є винятки з цього правила - оцінка шкоди може бути здійснення без проведення експертизи, якщо за результатами огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування.

Однак, в матеріалах справи відсутній висновок експерта щодо розрахунку розміру збитків, заподіяних ПІІ «ВІП-Рент» внаслідок пошкодження авто «Мазда», реєстраційний номер №АА5019 МА у скоєній дорожно-транспортній пригоді.

Як зазначив позивач у своїй заяві від 10.01.2018р. №11/17091, така експертиза ним не замовлялася та не проводилася.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази досягнення сторонами, за результатами огляду пошкодженого автомобіля, згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведених належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення господарського суду Харківської області від 26.01.2018р. у справі №922/4013/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.01.2018р. у справі №922/4013/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.В. Ільїн